Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Чарівні окуляри 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівні окуляри"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівні окуляри" автора Всеволод Зіновійович Нестайко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Чарівні окуляри» була написана автором - Всеволод Зіновійович Нестайко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Чарівні окуляри" в соціальних мережах: 

У книжці класика української дитячої літератури Всеволода Нестайка розповідається про веселі казкові пригоди двох хлопчаків. Захопливі, сповнені юмору твори письменника надруковані багатьма мовами світу, за сюжетами його повістей і оповідань поставлені кінофільми.
Для дітей молодшого і середнього шкільного віку.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 23
Перейти на сторінку:

Всеволод Нестайко

Чарівні окуляри

Правдиво-фантастична повість про надзвичайні пригоди київських школярів

Пригода перша

Загадкова записка, з якої починаються чудеса

Мене звуть Вася. Вася Богданець. Але в класі всі називають мене Рудий Африканський Їжачок. Або Африканець. Або Рудий Їжачок. Або просто Їжачок. Рудим Африканським Їжачком мене Ромка Черняк назвав, лідер нашого класу. Ми тоді Африку з географії проходили. А волосся в мене справді руде, як жар. І настовбурчене, як голки в їжачка. Та я не ображаюсь на те прізвисько. Рудим мене змалку завжди називали, з дитячого садка. І я звик. Та й не в усіх це слово звучить образливо. Мама, наприклад, називає мене «Сонечко моє руденьке!». А бабуся каже: «Ти в нас особливий сонячний хлопчик!» «Сонячний-то сонячний, – думав я. – Але краще б я був блондином або брюнетом, чорнявим, як Ромка Черняк».

Ех! Як я заздрив тому Ромці Черняку!.. Який він був меткий, спритний, дужий!.. І удачливий!.. Як він на ковзанах, на роликах катався!.. Як він у футбол грав!.. А я невдаха… На ковзанах, на роликах раз у раз падаю. І в спортивних іграх я не мастак, скоріше партач – і м’яч у мене одбирають, і забивати не вмію… Худенький я, слабосилий. Мене бабуся сметаною щодня годує, але це позитивних результатів не дає. Єдине, що мене рятує, – моя легковажна вдача. Я ніколи довго не журюся. Позітхаю трохи і за хвилину вже сміюся. Це в мене спадкове, від дідуся Грицька, маминого тата… Про дідуся я потім ще розкажу. Він у нас дуже добрий і веселий – його всі люблять. Зараз скажу тільки одне: дідусь мене завжди розраджує:

– Ніколи не вішай носа, рижухо мій дорогий! Ти в нас незвичайний, особливий. А незвичайні стають видатними, великими людьми: полководцями, президентами, письменниками…

– Ага! Та к для цього ж вирости треба, стати дорослим, – кажу я. – А до того що робити? Не чув я, щоб школярі ставали полководцями, президентами чи письменниками.

– Що ж, може, й почекати трошки доведеться, – усміхався дідусь. – Не разем Кракув будувався, як кажуть поляки… Але незвичайна доля тобі забезпечена! Я тебе запевняю!

Я тільки зітхав, чекаючи здійснення його пророцтв. Нічого незвичайного в моєму житті поки що не траплялося. Хіба що після дідових розмов сни мені почали снитися дивовижні. Якось наснилося, що сиджу я за вчительським столом, а до мене в черзі стоїть весь наш клас. І я всім даю автографи – підписую новенькі підручники з хімії. І я собі думаю: «Таки став я письменником! Але чогось написав не «Кобзар», не «Миколу Джерю», не «Лісову пісню», а підручник з хімії, яку я ніколи особливо не любив і з якої гарних оцінок ніколи не мав…»

А то якось наснилося, начебто стою я посеред трибуни на Майдані Незалежності. А внизу, біля трибуни, на відкритій машині у генеральському кітелі і кашкеті, але без штанів, у самих лише плавках Ромка Черняк доповідає:

– Пане Президенте Африканської держави, Війська для параду вишикувані!

«О! – думаю я собі. – Я таки став президентом. Але чогось африканським. Проте зрозуміло, чого Ромка без штанів, – бо спека». «От бачиш, Ромко! – думаю я собі далі. – Ти мене обзивав Рудим Африканським Їжачком, а тепер стоїш переді мною без штанів і рапортуєш. Отакечки, як каже мій дідусь!»

Крім снів, нічого незвичайного у моєму житті не відбувалося.

І от раптом…

Якось, виймаючи з сумки на перерві підручник з української мови, я побачив, що з нього стирчить ріжок аркуша із зошита в клітинку. Аркуш був складений учетверо. Я розгорнув його, бачу – записка. Читаю: «Якщо ти хочеш, щоб з тобою сталося щось несподіване й незвичайне, шукай чарівні окуляри!» І підпис: «Ритас».

Тю! Що за дивина?! Мене аж у жар кинуло. Чарівні окуляри!.. Де ж їх шукати?! Хто це написав?! «Ритас»!.. Я обвів очима клас. І погляд мій зупинився на Маргариті, тобто Риті Скрипаль. У мене перехопило подих. Рита Скрипаль була першою красунею у нашому класі. Струнка, голубоока, чорноброва… Горда і неприступна. Нікому і ніколи вона не писала записок. Навіть Ромка Черняк губився і ніяковів перед нею. Інших Рит у нашому класі не було. Серце моє калатало, як дзвін… Невже, невже це вона написала мені таку дивну записку?!

Питати її я, звичайно, не наважився. На наступній перерві я кілька разів пройшов повз неї, загадково усміхаючись. Один раз навіть приставив до очей складені окулярами пальці. Вона тільки презирливо скривилася і зневажливо пхикнула. «Оскільки йдеться про щось загадкове і таємниче, годі й думати, що вона признається», – подумав я.

Мене розпирало від незвичних хвилюючих почуттів. Я ходив і блаженно усміхався.

Ромка Черняк здивовано глянув на мене:

– Чого це ти либишся?

– Та! – я махнув рукою.

– А конкретніше? – спитав Ромка.

– Та! – знову махнув я рукою.

– Невже в лото зірвав джек-пот? – пхикнув Ромка.

– Ні! – сказав я.

– А що ж таке? Не муч мене!

Я більше не міг терпіти. І я признався:

– Та… записку одержав. Якусь дивну.

– Від кого?

– Сам не знаю…

– Ану покажи! – сказав Ромка.

Я витяг із кишені записку і простягнув йому. Він розгорнув її і суворо глянув на мене:

– Ти що – приколюєшся? Ту т же нічого нема!

– Як?!

– А отак! Чистий папірець!

Я вихопив у нього з рук аркуш і похолов: ніякої записки не було – на аркуші жодного слова, чистий папір…

– Ну й дурні в тебе приколи! – презирливо скривився Ромка. – Ти що? Типу чокнутий?

– Та клянусь! – вдарив я себе в груди. – Була записка!

– А де ж вона? Може, в іншій кишені?

– Н-ні! Це той самий аркуш…

– Тю! Дурниці якісь ти пореш!..

І тут мені стрельнуло:

– Ой! Мабуть, вона була написана спеціальним хімічним чорнилом, яким шпигуни листуються. Я в одному детективі читав – спершу видно, а тоді текст зникає…

– То ти що – шпигун? – криво усміхнувся Ромка. – А що було в записці?

– Та м було написано: «Якщо хочеш, щоб з тобою сталося щось несподіване й незвичайне, шукай чарівні окуляри». І підпис: «Ритас».

– «Ритас»? А ти не брешеш?

– Та щоб я!.. – знову вдарив я себе в груди.

– Ну, добре-добре!.. Ритас… Ритас… Отже, Рита Скрипаль?… Он воно що!.. Ха-ха-ха! – зареготав Ромка. – Хочеш сказати, що Ритка написала тобі записку? Та ще шпигунським чорнилом, яке потім зникає?… Мовляв, не доведеш… Ну, ти фантаст! Брат Стругацький!.. Ніколи нікому записок не писала і раптом

1 2 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівні окуляри», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівні окуляри"