Читати книгу - "Чарівні окуляри"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Фантастика! Неймовірно! – вигукнула Ритка, коли я закінчив. – Ану покажіть ті чарівні окуляри!
Я поліз у кишеню і… Серце моє зупинилося – чарівних окулярів у кишені не було!
– Ну, давай! Показуй! Ну! – штовхнув мене ліктем Ромка.
– Во… вони з-зникли! – ледь чутно прохарамаркав я.
– Як зникли? Загубив, чи що? – здивовано спитав Ромка.
– Загубити їх я не міг! Вони у бічній кишені застебнуті були на ґудзик… Ґудзик застебнутий, а окулярів нема…
– Ха-ха-ха! – засміялася Ритка. – Ну й фантасти! Брати Стругацькі!.. Я навіть повірила була!
Я мало не плакав. І раптом задзвонив телефон. Ритка побігла, взяла трубку і враз радісно вигукнула:
– Що?! Що?! Серйозно?! Ой, яке щастя! Тьотя Зіночка, я зараз приїду! – Ритка поклала трубку й побігла одягатися. І на ходу вигукнула:
– Ой, хлопчики! Після чергової операції Любочка нарешті почала бачити! Правда, зі спеціальними окулярами, але… Яке щастя!
За хвилину ми вже були на вулиці. Ритка попрощалася з нами і побігла на зупинку таксі.
– Слухай, а це ж, мабуть, Козачок Ґулька в тебе окуляри забрав!.. І передав Любочці!.. У лікарню!.. Пам’ятаєш, він сказав: «Поспішаю у важливій справі. Потім дізнаєтесь». От і дізналися!.. Чарівні окуляри таки зробили свою справу!
– І слава Богу! – сказав я.
Отак закінчилися наші пригоди з чарівними окулярами.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівні окуляри», після закриття браузера.
