Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Юрiй Луценко. Польовий командир 📚 - Українською

Читати книгу - "Юрiй Луценко. Польовий командир"

183
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Юрiй Луценко. Польовий командир" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Юрiй Луценко. Польовий командир» була написана автором - Андрій Анатолійович Кокотюха, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта".
Поділитися книгою "Юрiй Луценко. Польовий командир" в соціальних мережах: 

Пропонована книга – не стандартна біографія популярного політичного і громадського діяча від «а» до «я», а швидче ії найбільш яскраві штрихи та фрагменти. Вона писалася за активної участі самого головного героя, тож деякі його коментарі стосовно тих чи інших подій можна вважати не лише ексклюзивними, а й цілком несподіванними.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 74
Перейти на сторінку:

Андрій Кокотюха

Юрiй Луценко. Польовий командир

«Мені 42 роки, а після того, як ти стаєш президентом, вище йти нікуди. Я б не хотів, як Кравчук, поливати троянди та намагатися розповідати казки своїм виборцям у 50», – сказав Юрій Луценко в інтерв'ю газеті «Без цензури» 1 лютого 2007 року.

Так він відповів на запитання, чи збирається найближчим часом балотуватися на пост Президента України, і якщо не збирається, то чому. Судячи з коментарів, які давав Луценко як лідер новоствореного на той час руху «Народна самооборона», йому найближчим часом буде досить комфортно у цій іпостасі – людини, яка здатна вести за собою інших людей. Тих, хто вже є його однодумцями, і тих, хто може ними стати. До речі, коли Юрія запитали, чи не закликає він людей до другого Майдану, Луценко відповів: «Я закликаю людей до весняного Маршу справедливості. Щоб продемонструвати їхнє бажання мати відповідальних політиків».

Задумані Луценком акції в рамках «Народної самооборони» відбувалися, чесно кажучи, в не дуже сприятливий момент. Приблизно з літа 2006 року українське суспільство поступово, але цілеспрямовано почало втрачати довіру до будь-яких політичних сил і політичних гасел. Хоч як би критично вони звучали. Після того, як 3 серпня 2006 року Віктор Янукович офіційно став прем'єр-міністром України, більшість людей цілком справедливо відчули себе зрадженими. Бо навіть у пропалених циніків після перемоги Майдану, яку навіть принципово аполітичні громадяни називали «нашою», з'явилося щось схоже на ідеали. А разом із ними зажевріла віра в можливість змін на краще.

Цього не сталося.

Загалом із 2006 роком в Україні прощалися сумно. І справа не лише в тому, що політичні баталії всіх утомили. Депресію наганяла інша обставина, яка, до речі, так само не залежить від волевиявлення народу, як і політична ситуація в країні. Новий рік, Різдво та Старий Новий рік у нас святкували без снігу і при «плюсовій» температурі. Середина зими нагадувала пізню осінь, сіру, брудну та незатишну.

Такою ж була і вся країна.

Цю ситуацію в оригінальний спосіб використав Юрій Луценко. Під час однієї з січневих громадських акцій народився слоган: «Зима без снігу – мороз нас зрадив!». Посилання було настільки явним, а алегорія настільки прочитувалася, що слоган зривав оплески та схвальні вигуки. Згодом на прес-конференції перед мітингом у Тернопільському фінансово-економічному інституті Луценко, говорячи про можливість залучення до руху «Народна самооборона» окремих діючих політичних партій, зазначив: «Я вів переговори з усіма політичними силами, крім регіоналів, комуністів та соціалістів». Отже, за всіма ознаками, він не зрікається свого «соціалістичного» минулого, але дає зрозуміти всім бажаючим: прямо ототожнювати його з Соціалістичною партією чи якоюсь іншою політичною структурою буде все ж таки помилкою.

Тимчасом, за логікою парадоксу, Юрія Луценка деякі затяті аналітики і досі вважають «людиною Мороза». Саме в Соціалістичній партії і, за великим рахунком, під її прикриттям, він почав свою активну кар'єру політика-революціонера. Про те, що він є переконаним соціалістом, Луценко свого часу багато разів говорив як на прес-конференціях, так і в окремих інтерв'ю. Навіть коли, ставши міністром внутрішніх справ, він призупинив своє членство у Соцпартії, його все одно розцінювали як соціаліста-міліціонера, який узгоджує свої окремі дії з лідером українських соціалістів Олександром Морозом.

Суперечки довкола того, чи лишився Луценко вірним своїм соціалістичним ідеалам, триватимуть ще довго. І, будемо відверті, навряд чи до чогось приведуть. Та поза суперечками лишається факт: уперше Юрій Луценко як фрондер, революціонер та непримиримий борець зі «злочинною владою» засвітився не без участі пана Мороза.

Це сталося під час історичної вже прес-конференції у Верховній Раді у листопаді 2000-го року, під час якої були обнародувані так звані «плівки Мельниченка». Це поклало початок «касетному скандалу» і «кучмагейту».

«Касету з записами Мельниченка спочатку вставили не тією стороною»

Про події, що передували цій історичній прес-конференції, говорили та писали дуже багато. Проте варто бодай кількома реченнями нагадати про них.

Отже, у ніч на 17 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе, керівник Інтернет-проекту «Українська правда», вийшов із квартири журналістки Олени Притули, обмовившись, що вже пізня година і він буде «ловити» машину, аби дістатися додому. Вранці на сайті «Української правди» висіло повідомлення про зникнення редактора. Вдень з`явилися згадані вже оголошення на станціях метро.

19 вересня президент Кучма отримує відкритого листа, підписаного групою прогресивних журналістів, у якому вони вимагають почати розслідування цієї справи і взяти його під особистий контроль. 24 вересня більш як 200 людей організовують прохід зі смолоскипами під гаслом «Знайдіть Георгія Гонгадзе!».

16 листопада в лісі у Таращанському районі Київщини знаходять чоловічий труп без голови. Є всі підстави думати, що тіло належить зниклому журналісту. Експертизу постійно відкладають із різних причин, хоча її проведення активно вимагають рідні та друзі Гонгадзе. А 28 листопада лідер соціалістів Олександр Мороз скликає під час парламентської сесії прес-конференцію. Журналісти заінтриговані – обіцяна бомба. І вона таки дійсно вибухає: довірена особа Мороза, соціаліст Юрій Луценко, вставляє в пошарпаний касетник плівку з тими самими «записами Мельниченка».

Юрій Луценко (з диктофона):

– Формально я був тоді прес-секретарем Мороза. Коли він каже, що треба скликати прес-конференцію, я питаю: «По якій темі? Відставка Юлі, Ющенка?» – «Майже». За десять хвилин до її проведення він зібрав екстрену нараду лідерів Соцпартії і сказав: є, мовляв, плівки такого-то характеру. Тому треба порадитися, що з ними робити і чи взагалі оприлюднювати інформацію. Всі сказали – треба робити! Журналісти, яких терміново зібрали, тоді навіть не знали, про що саме буде йтися. Тему Мороз оголосив із трибуни Верховної Ради, а магнітофон узяли в його кабінеті. Касету ставив я, і спочатку вийшов невеличкий казус – засунув не тою стороною. Запис починався з паузи. Зал був великий і було погано чутно, плівки ще не були почищені від сторонніх звуків. Але практично всі впізнали голос Кучми, його матюки, інтонації, певні прізвища. По телебаченню потім показали: сидить Луценко і кудись відсторонено дивиться. Це було не відсторонення, це – усвідомлення того, яка страшна битва нас чекає. Після виграшу Кучми на попередніх, надзвичайно брудних виборах коток системи роздавив половину Соцпартії. Тож морально готувався до другого котка. З іншого боку це означало, що можна радикально і швидко змінити ситуацію. Згадайте ту атмосферу безнадійної задухи 1999 року. Після обрання Кучми на другий термін Україна явно йшла по шляху Білорусі. Під грюкіт чобіт кучмістського фаворита міністра МВС Кравченка. На той час системі опиралися маленька Соцпартія та невеличка купка

1 2 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Юрiй Луценко. Польовий командир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Юрiй Луценко. Польовий командир"