Читати книгу - "Том 3"

ЛЕСЯ

УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА

ДУМКА»

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ТОМ

З

ДРАМАТИЧНІ

ТВОРИ

(1896-1906)

КИЇВ

1976

У1 Редакційна колегія:

У45

Є. С. ШАБЛІОВСЬКИЙ (голова),

М. Д. БЕРНШТЕЙН, Н. О. ВИШНЕВСЬКА,

Б. А. ДЕРКАЧ, С. Д. ЗУБКОВ, А. А. КАСПРУК, П. Й. КОЛЕСНИК, В. Л. МИКИТАСЬ, Ф. П. ПОГРЕБЕННИК

Редактор тому С. Д. ЗУБКОВ

Упорядкування та примітки І. О. ЛУЧНИК

Редакція художньої літератури

7U403— 021)

у М22І(04) —7е 101—'75 uY)Видавництво «Наукова думка», 1976 р.

ДРАМАТИЧНІ

ТВОРИ

БЛАКИТНА ТРОЯНДА Драма в 5 діях

ДІЙОВІ ЛЮДИ

Любов Олександрівна Гощинська — панна, сирота, 25 літ.

Олімпіада Іванівна Колчевська-її тітка, стара вдова, живе при ній.

Орест Михайлович Груїч — молодий иисьмовець, недавно скінчив університет.

Марія Захарівна Груїчева — його мати, не дуже стара, енергійна на вид жінка.

Сергій Петрович Милевський — bonvivant середнього віку, в часі «других молодощів».

Олександра Вікторівна (Сан я) Крашева — молода панна, учениця музикальної школи, товаришка Любові.

Острожин — літератор, журналіст, старший по виду, ніж по літах.

Андрій Борисович Крицький — студент, кінчаючий, товариш Любові.

Яків Григорович Проценко — старий лікар, приятель Любові і її тітки.

Надежда Петрівна — знайома пані на водах.

Психіатр — молодий лікар на водах.

1-ша панночка.

2 - г а пан н о ч к а.

Хлопчик І . .

Дівчинка І ВУЛИЧШ «ІТИ‘

ДІЯ ПЕРША

Хата Гощинської, салон. Убраний не убого, але й не дуже розкішно, тільки фантастично, без великої симетрії; двері й вікна з драпіровками. Піаніно, мольберт, картини, бюсти і статуетки, консолі, квітки, вазони і букети; багато книжок і чимало дрібниць. Свічадо теж задрапіроване і прикрашене плющем; вишиваних клаптиків і серветочок зовсім нема. Загальний тон" убрання хати темно-червоний. Окрім картин, на стіні висить зброя, пістолі, ножі і т. ін. Посередині скляні двері на ганок, вихід в сад, ними входять знадвору в хату; по ліву руку від них при стіні велика скляна шафа з книжками, здебільшого товстими, в палітурках; по праву — етажерка, теж з книжками, здебільшого в гарних оправах. На лівій стіні двері в столову, на правій теж двері — зимовий вихід. На авансцені, праворуч,— круглий столик перед канапкою, на ньому великий букет і журнали та газети. Крісла біля нього; віддалік серед сцени крісло-колиска, ліворуч, теж на авансцені, менший столик, на ньому альбом з фотографіями. Піанінр трохи в глибині, не при самій стіні; на ньому зверху лежить багато нот в неладі, воно одкрите, і зшиток пот покинутий після грання; біля нього консоль з тропічною рослиною. Праворуч, в глибині, камін, заслонений мальованим екраном; на каміні ори>* гінальні кухлі і чималий старосвітський дзигар.

вихід і

Олімпіада Іванівна і пані Г р у ї ч е в а сидять поза більшим столом. Олімпіада Іванівна щось плете, а Груїчева розкладає пасьянс.

Олімпіада Іванівна (насуплена, невдоволена, поглядає на дзигар, сердито здвигає плечима)

Сьома година! Так і єсть! Ет, бог зна що!

Груїчева

От журитесь ви, Олімпіадо Іванівно, а я вже привикла до тих гулянок.

Олімпіада Іванівна

Та ви думаєте, чого я турбуюсь? Того, що, борони боже, потопляться? Ні, з таким гребцем, як ваш Орест, сього не страшно, а тільки чи Любочці ж при її здоров’ї...

Груїчева А що, хіба вона слаба?

Олімпі а д а Іванівна

Та ні, богу дякувати; та все-таки лікарі лякають,— берёжіть її, кажуть. Чи я ж би її не берегла? Та коли ж як насупить брови, нестотно, як покійна мати її, та скаже: «Не мучте ви мене!» — то у мене й руки опустяться, ну, що їй скажеш?

Груїчева

Та вже звісно, ви її змалку балуєте.

Олімпіада Іванівна

А що ж з нею робить? Правду кажучи, тільки й її, що погуляє бідна дитина; може, так де й щастя своє знайде, а то що ж сидіти, як замурованій... Товариство тільки у неї таке, не подобається мені. Отой підтоптаний Милев-ський (крутить головою), чистий цуцик. А отого, як вона називає, товариша її, знаєте, Крицького, то я просто боюсь: ще яку халепу наведе! І що то тепер повелось: товариш, товаришка! По-моєму, жінка жінкою, а мужчина мужчиною; яке там товаришування! Ну, я не кажу, приміром, друзі дитячих літ, от як ваш Орест...

Груїчева

(холодно)

Та що ж Орест?

(Складає карти.)

Це якийсь зачарований пасьянс, ніяк не виходить!

Олімпіада Іванівна (поглядає на неї скоса, стискає губи і поводить головою; потім дивиться на дзигар)

Ні, далебі, вони міри не знають, це ж просто...

(Робить широкий жест рукою.)

В одчиненому вікні, ліворуч від середніх дверей, з’являється Любов; вона лукаво поклала палець на уста, а другою рукою киває комусь, щоб мовчав. їй за букетом не видно пані Груїчеву.

Любов

Тіточко! де ваш ареопаг? Перед ким ораторствуєте?

Олімпіада Іванівна

Що? Ах, Любочка! Нарешті! Ну, як же можна?!

Любов

Ні, ні, ні, не слухаю!

(Махає руками, сміється і відступає од вікна.)

За сценою чутно її голос: «Панове, ходімо в хату!..» вихід її

Входять в середні двері Любов, Орест, Милевський, Сан я, Острожин.

Любов (обійма тітку)

Здорові, тіточко, де ж ваш ареопаг?

Олімпіада Іванівна (цілує її, але все хмуриться)

Ет, страмилась би!

Товариство вітається тим часом з пані Груїчевою. '

Г р у ї ч е в а (до Ореста, що вітається з нею)

Чого сѳ ви так довго барились? Олімпіада Іванівна тут уже боялась.

Орест

Та чого ж боятись? Се не первина!

Любов

(до папі Груїчевої, поки товариство вітається з Олімпіадою Іванівною)

А, се ви, дорога Маріє Захарівно, справляєте роль грізного судьбища!

(Вітається з нею.)

Г р у ї ч е в а

Ні,' я нікого не суджу, а, певно, якби судила, то не так лагідно, як ваша тіточка.

Любов (до Олімпіади Іванівни)

Се так якось вийшло, ми сіли на мілизну, поздоров боже оцих панів.

(Показує на Милевського і Острожина.)

Милевський

Мене?

О с т р о ж и н А я ж тут причому?

С а н я (до Острожила)

Іменно — «причому»?

Любов

(кидається в крісло-колиску й приймає втомлену позу)

Ух, скільки ми гребли! Нам з Орестом належить нагорода за рятунок погибаючих на водах! Правда,