Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1"

350
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1" автора Харукі Муракамі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1» була написана автором - Харукі Муракамі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1" в соціальних мережах: 

Твори Харукі Муракамі вже більше двадцяти років полонять серця та вражають уяву мільйонів читачів у всьому світі. Народився письменник 1949 року у великому японському портовому місті Кобе. Закінчив відділення класичної драми престижного університету Васеда. Його перу належать романи «Слухай пісню вітру», «Китайський більярд 1973», «Погоня за вівцею», що разом з «Танцюй, танцюй, танцюй» склали тетралогію, об’єднану спільним героєм, який є часткою ланцюга таємничих подій. Молодий журналіст стає важливою ланкою в долях багатьох людей, пов’язаних єдиним комутатором — ЧОЛОВІКОМ-ВІВЦЕЮ, який дає малозрозумілу пораду…

«Танцюй! Не переставай танцювати! Навіщо танцювати — не думай. Не шукай у цьому якогось змісту. Змісту немає. Як почнеш про це думати — ноги зупиняться… Твій контакт зі світом обірветься. Зникне назавжди… А тому не зупиняйся. І не переймайся тим, що це може здатися тобі дурістю. Стеж за ритмом і танцюй… Сил не шкодуй. І боятися нема чого. Ми розуміємо, ти втомлений. Втомлений і переляканий. Таке в житті буває з кожним… Танцюй!.. Іншої ради нема. Ти мусиш це робити…
Поки звучить музика — танцюй!»

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 71
Перейти на сторінку:

Харукі МУРАКАМІ

ТАНЦЮЙ, ТАНЦЮЙ, ТАНЦЮЙ

Роман

Том 1

1

Мені часто сниться готель «Дельфін».

Уві сні я належу йому. Належу внаслідок низки певних обставин. Сон виразно про це свідчить. Сам готель у моєму сні має спотворений вигляд. Дуже вузький і продовгастий. Настільки вузький і продовгастий, що здається не готелем, а скоріше довжелезним мостом під дахом. Мостом, що тягнеться з правіків до останньої миті Всесвіту. А я — його елемент. У готелі хтось плаче. Не сумніваюсь — плаче за мною.

Готель огортає мене з усіх боків. Я виразно відчуваю його пульс і тепло. Уві сні я — складова частина цього готелю.

Ось такий сон.

Я розплющую очі. Міркую, де я. І не просто міркую, а вголос сам себе запитую: «Де я?» Однак таке запитання беззмістовне. І без нього відповідь від самого початку відома. Я — у своєму житті. Навколо — звична побутова реальність. Кілька справ та обставин, які мимохіть стали мене невідривно супроводжувати. Іноді поряд зі мною спить жінка. Та загалом я залишаюсь сам-один. Зі швидкісної автостради за вікном долинає автомобільний рев, у склянці біля подушки віскі на півпальця, кімната залита зловорожим, ні, скоріше байдужим, сірим, мов пил, уранішнім світлом. Інколи падає дощ. Тоді я довго не вилажу з ліжка. Допиваю залишки віскі. І споглядаючи, як скапує вода з даху, думаю про готель «Дельфін». Повільно витягую руки і ноги. І впевнююся, що я — це я і нічому не належу. Я нічому не належу. А проте відчуття зі сну все ще залишається. Коли там, уві сні, я намагаюсь отак витягти руки — вся споруда навколо мене відразу ворушиться. Поволі, несміливо починає стиха поскрипувати, немов водяний млин своїми колесами. Якщо прислухатися, то можна розрізнити, в які боки цей скрип розбігається… Я прислухаюся. І чую, як десь у темряві хтось тихо схлипує. Я певен — плаче за мною.

Готель «Дельфін» справді існує. Притулився в непримітному куточку одного з кварталів Саппоро. Кілька років тому я прожив у ньому цілий тиждень. Стривай, пригадаю точніше. Розповім докладніше… Коли ж це було? Чотири роки тому. Ні, якщо бути точним — чотири роки з половиною. Тоді мені не було й тридцяти. Я зупинявся в ньому разом з однією подружкою. Саме вона його й вибрала. «Зупинімося в цьому готелі, — сказала вона. — Обов’язково в ньому». Якби вона не поставила такої вимоги, то, гадаю, я, мабуть, не оселився б у готелі «Дельфін».

У тому невеличкому вбогому готелі, крім нас, майже не було видно інших гостей. За цілий тиждень перебування там в його фойє я помітив заледве двох-трьох чоловік, та я не певен, чи то були постояльці. Однак, судячи з того, що де-не-де на щитку за конторкою реєстратора бракувало ключів, можна було здогадатися: інші люди в готелі таки жили. І було їх зовсім мало. Що не кажіть, важко повірити в те, що готель, чий телефонний номер міститься у довіднику такого великого міста, як Саппоро, заїжджі люди повністю обминають. І все ж, навіть якщо, крім нас, там перебували також інші постояльці, то, напевне, були надзвичайно сором’язливі й тихої вдачі. В обличчя ми їх не бачили, їхнього галасу не чули і жодних ознак їхньої присутності не помічали. І тільки щодня злегка змінювалося розміщення ключів на щитку за конторкою. Напевне, й коридорами вони пересувалися, мов бліді тіні, затамувавши дихання і тулячись якомога ближче до стін. Іноді несміливо грюкав ліфт — і після того наставала ще гнітючіша, ніж раніше, тиша.

Так чи інакше, то був дивовижний готель.

Його існування нагадувало мені глухий кут в еволюції тваринного світу. Генетичне виродження. Появу потворного біологічного виду, що розвивався шляхом генетичних мутацій в неправильному напрямі й нездатний тепер повернути назад. Вектор еволюції погас і залишив напризволяще в сутінках історії одну-однісіньку істоту, сиротливу й неприкаяну. Кинув її в западину самого часу. І ніхто в цьому не винен. Немає кому дорікати, немає в кого просити порятунку. Бо взагалі тут готелю не місце. З цієї, головної, помилки все й почалося. З першого кроку все безнадійно скособочилося. Як після першого неправильно застебнутого ґудзика сорочки. Кожна спроба виправити цей перекіс приводила до незначного, зовсім не витонченого безладу десь інде. І от таким чином потроху готель набрав спотвореного вигляду. Коли уважно придивляєшся до такої перекошеності, то голова мимоволі схиляється набік. Від цього особливої шкоди немає, адже нахил невеликий, всього на декілька градусів. Якоїсь незручності не відчуваєш і до цього навіть звикаєш. Однак може статися так, що й нормальний навколишній світ сприйматимеш під таким же кутом зору.

Ось таким був готель «Дельфін». З першого погляду кожному було зрозуміло, що за такого відхилення від норми і накопичення безглуздя на безглузді готель прирікав себе на загибель у чорториї часу вже в недалекому майбутньому. Готель справляв жалюгідне враження. Як кульгавий пес під грудневим дощем. Звісно, на світі є чимало таких готелів, але той від них трохи відрізнявся. Був жалюгідним уже за своїм задумом. А тому мав вигляд надміру вбогий.

Ото ж чи варто казати, що не було на світі людей, за винятком необізнаних і введених в оману, які спеціально тут оселялися б.

Офіційна назва того готелю була «Dolphin Hotel», але вона та його реальний вигляд так різнилися між собою (сама назва викликала в моїй уяві білий, мов цукор, відпочинковий готель десь на узбережжі Егейського моря), що я в думках називав його просто «готель „Дельфін“». Якби не мідна дошка біля входу з викарбуваними на ній словами «Dolphin Hotel», то, гадаю, ніхто не здогадався б, що перед ним готель. Зрештою, і з вивіскою будівля ніяк не скидалася на нього. Скоріше нагадувала обшарпаний музей. Особливий музей, куди нишком заходять надмірно цікаві відвідувачі для того, щоб оглянути особливі експонати…

Навіть якщо у когось, що опинився перед готелем «Дельфін», і складалося таке враження, то це зовсім не був буйний політ фантазії. Бо насправді на одному з його поверхів таки розміщувався музей.

Кому ж заманеться в ньому зупинятися? У готелі, частина якого віддана під незрозумілий музей? У готелі з похмурими коридорами, де стирчать овечі опудала, висять запорошені овечі шкури, лежать запліснявілі манускрипти і старі пожовклі фотографії? У готелі, де нездійсненні людські мрії поприлипали до стін, немов засохла грязюка?

Всі готельні меблі зблякли, столи порозсихалися, двері

1 2 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1"