Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Ловець орлів 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловець орлів"

180
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловець орлів" автора Джеймс Віллард Шульц. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Ловець орлів» була написана автором - Джеймс Віллард Шульц, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Ловець орлів" в соціальних мережах: 

До книжки ввійшли чотири гостро-сюжетні повісті про життя індіанців Північної Америки. Усі вони пройняті незвичайною теплотою і симпатією до корінних жителів американського континенту, з якими автор пов’язав свою долю ще сімнадцятирічним юнаком.
В книгу вошли четыре остросюжетные повести о жизни индейцев Северной Америки. Все они проникнуты необыкновенной теплотой и симпатией к коренным обитателям американского континента, с которыми автор связал свою судьбу еще семнадцатилетним юношей.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 124
Перейти на сторінку:

Ловець орлів 

Син племені навахів 

І. Битва під Пуебло Ведмедя

— Так, біла людино з племені «чорноногих-", це правда, що тобі казали. Я родом навах і зостався б, певно, довіку навахом, якби мене не штрикнув списом воїн із племені тева. Той удар списа зробив з мене індіанця-тева — і, гадаю, непоганого.

Касик Літа повідав мені це через перекладача Тонку Хмару, коли ми якось пізньої весни сиділи в південній ківі пуебло[1] Сан-Ільдефонсо. З касиком мене познайомили мої приятелі у Санта-Фе. Вони сказали йому, що я хоча й білий, та маю серце «чорноногого» індіанця, бо виріс серед племені «чорноногих». Він люб’язно запросив мене в своє пуебло, поселив у чистій, побіленій кімнаті й дозволив відвідувати святилище — ківу. Але цього мені було мало. Я хотів знати про його славне, багате на пригоди, героїчне життя, про яке я вже дещо чував. І він пообіцяв розповісти історію свого життя, але уривками, у вільні від роботи хвилини. А працював він тоді чимало: скопував поле під кукурудзу, лагодив зрошувальні канали.

Ось яка щаслива нагода привела мене того квітневого дня в старе село племені тева — село, що існувало ще задовго до подорожі Колумба і яке відкрив в 1540 році Коронадо. З щасливим трепетом я вперше спустився сходами в підземну ківу — напівземлянку, кроків на сорок діаметром, де протягом віків касики, шамани, чаклуни, вожді кланів збираються на ради, відправляють релігійні обряди. Внизу, біля драбини, жевріє невеличке багаття — священний вогонь, а далі за ним зяє вузький отвір — це вхід до Сіпапу, потойбічного світу. Уздовж стін ківи тягнеться виступ з невипаленої глини — лава, на якій сиділи лише найповажніші і най-достойніші люди племені. Над нею на сірій стіні намальовано дві великі пернаті змії, між ними Батько-Сонце, Мати-Місяць та їхні діти — зірки, а також символічні зображення хмар, дощу і вітру. Мені кортіло довідатися, що означають ті малюнки, але під час моїх перших відвідин ківи я не поставив жодного запитання. Натомість став розповідати про звичаї та обряди «чорноногих», що викликало в старого касика щире зацікавлення. Повіривши, що я справжній «чорноногий», хоч і білий за кольором шкіри, повідав мені про звичаї тева і дозволив подивитися на їхні обряди, про які білі не мали досі жодного уявлення. Два місяці я прожив у пуебло, і майже щодня він водив мене у ківу. Тут, у тихому прохолодному підземеллі він відкрив мені історію свого життя: за це і за прихильність до мене я вдячний йому без міри.

Оповідь старого я записав зі слів перекладача Тонкої Хмари. З насолодою я слухав і записував її; сподіваюся, що й ви з приємністю прочитаєте цю історію.

О ти, володарю чотирьох сторін світу (Вампін, старий касик почав з молитви), і Ви, Що Нагорі, і Ви, Що Внизу, в милому потойбіччі, я приношу вам у жертву цей священний обід. Історію мого життя я збираюсь повідати білому «чорноногому», другові всіх індіанських племен, що населяють пустелю, долини й гори. Допоможіть мені, благаю вас, розповісти її правдиво й щиро, а також і про мертвих та живих, що ставали мені на дорозі. Дякую? Дякую!

Отож, родом я навах. Нас було четверо в сім’ї — батько, мати, брат і я. Брат, Самотній Шпиль, молодший від мене на три роки, вдався хворобливим і кволим. Я помагав мамі доглядати його, був для нього, як білі кажуть, другою матір’ю. Якими були навахи в дні моєї юності, такими вони зосталися й донині. Це плем’я таке велике, що жити всім укупі просто неможливо. Малими гуртами кочують вони пустелею чи плоскогір’ям; чоловіки полюють, жінки та дітлашня збирають їстівні корені, горіхи і ягоди. Мій батько був ватажком одного такого гурту, що налічував понад двадцять сімей. Ми разом кочували, разом ставали табором. Наші стежки пролягали вздовж річки Сан-Хуан і на північ од неї, ходили ми на схід, у безкраї прерії, де водилася сила-силенна жирних бізонів, і там запасались м’ясом; ходили на південь до гір Апачів, їхні вершини вкриті снігом, а схили — хвойними лісами; ходили на захід, до Колорадо, і, бувало, забредали в пустелю так далеко, що серце завмирало від страху.

Мій батько вважав, що полювання — заняття важке й нудне. Він, бувало, припасе м’яса для сім’ї на місяць-два, а тоді збере воїнів і веде на ворожі племена. Мав він велику втіху від своїх розбоїв. Здебільшого водив воїнів на південь, нападав на іспанські селища й повертався з добрими кіньми, сідлами, одягом, рушницями, списами, ножами. Часом батько нападав на пуебло в долині Ріо-Гранде, але не з метою наживи, а задля розваги. Жили там миролюбні індіанці-землероби, які вирощували кукурудзу. Мати дорікала за це батькові.

— Облиш нещасних землеробів, — казала вона, — хай працюють собі мирно. Якщо хочеш воювати, то йди проти іспанців. Вони загарбають потроху всю нашу землю, коли не знатимуть страху перед нами, навахами.

А батько на те відказував:

— Я воюватиму з іспанцями, а також з індіанцями-землеробами, бо вони живуть у мирі з іспанцями.

І ще він казав матері не раз:

— Якось я нападу на цих землеробів і обберу їх до нитки. Тоді в тебе та дітей буде харчів не на одну зиму. Ти більше не збиратимеш коренів і горіхів, а будеш сидіти у вігвамі, варити, їсти і товстіти.

Мати відповідала:

— Я ніколи не сиділа без діла. Не було такого дня, щоб я могла спочити, і не буде його.

Мені пішов десятий рік, коли ми навесні розбили свій табір у горах на березі річки Сан-Хуан. Але через місяць олені й лосі, що лишилися, стали надто обачні, і наші мисливці все частіше вертали додому без здобичі. Тоді скликано раду, і мій батько запропонував перекочувати на південь до каньйону Челлі, де водилися антилопи. Однак наш старий шаман із нашого клану рішуче запротестував. У тому каньйоні, вказав він, витають духи людей, які колись жили там у печерах, їх слід остерігатися.

Почувши це, мій батько зареготав.

— Може, там і витають духи, — сказав він, — але не навахів і не апачів. Це духи давніх землеробів. їхні нащадки живуть тепер у пуебло, також сіють кукурудзу і нам не страшні.

Воїни клану підтримали батька. Коли

1 2 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець орлів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловець орлів"