Читати книгу - "Княгиня Ольга"

Раїса Іванченко

Княгиня Ольга

КНЯГИНЯ ОЛЬГА

Подяка

                 Складаю щиру подяку людям,

                 котрі підтримали автора при створенні

                 й підготовці до друку цієї книжки:

                 журналістам Аді Кулик, Яркові Бігуну,

                 професорові Омеляну Кушпеті,

                 подружжю лікарів Іванові й Тетяні Павличкам.

Хто вона, княгиня Ольга, ця мудра державна діячка, жінка, яка змогла потіснити владолюбних мужів, підступних варягів і сісти на древньому київському престолі? Яким має бути керманич держави, хто взагалі має право керувати долями народів і якою ж має-бути жінка — володарка держави? Роман відомої української письменниці Раїси Іванченко розповідає про тяжку добу X століття і проблеми, які хвилювали тодішнє суспільство і які є актуальними для кожної епохи. Княгиня Ольга, князі Олег, Ігор, Святослав, візантійські імператори Костянтин Багрянородний, Роман Лакапін, болгарський цар Симеон та інші видатні постаті виринають з пітьми історії. Автору вдалося надзвичайно яскраво показати ту атмосферу підступів, чвар, змов, боротьби не на життя, а на смерть, серед яких вистояла і утвердилася княгиня Ольга. «Отрута для княгині» є своєрідним продовженням попереднього роману «Зрада, або Як стати володарем». Розраховано на широке коло читачів.

Від автора

Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її?..

Ви — світло для світу... І не запалюють світильника,

щоб поставити його під посудину, але на свічник,—

і світить воно усім у домі.

Євангеліє від Матвія, 5, вр. 14, 15

 Це не вигадка, це правда. І розповіла мені її сама княгиня Ольга ще багато літ тому, бо я все життя, здається мені, хотіла написати про неї. Але вона була настільки незбагненною для мого розуміння, настільки міцно сповивали її уподовж цілого тисячоліття в сувої легенд, міфів, святих житій свідущі й мало свідущі ченці-літописці й різні новітні хроністи, що я кожного разу відступала.

І ось почалося. Перед кожним новорічним вечором, років з дванадцять підряд, готуючись до зустрічі Нового року, я давала собі слово, що вже тепер сяду за «Ольгу». Ставила келишок на стіл, наливала в нього вина, а поряд клала чистий папір і ручку й починала думати, з чого ж почнеться ця моя розповідь. Я уявляла собі цю жінку молодою, енергійною, неодмінно красивою, бо ж хто не знає, що тільки красиві мають успіх у житті!..

Так з'явився у мене дивний звичай новорічний: коли по телевізорах і радіо в новорічну ніч розносився мелодійний бій курантів і всі люди на землі піднімали келихи вина за здоров'я і щастя, я піднімала свій келих ще й за княгиню Ольгу. Поспіхом випивала вино, хапалась за ручку і писала.., про Ольгу... Писала, що спливало в голову... В повітрі ще дзвеніла луна від мелодійного дзвону новорічних годинників і привітань, а в мене вже було змережано кілька сторіночок. І я вже звикла до цього ритуалу. Більше того, в тиху новорічну ніч мені здавалося, що в кімнату приходила сама княгиня. Проте вона була зовсім інакшою, ніж уявлялась спочатку. Стара, розповніла, накульгувала на обидві ноги, вона тяжко всідалась у м'яке крісло, і з її старечого зморшкуватого обличчя до мене іронічно всміхались гострозорі блискучі очі, і зовсім не великі і не голубі, а якісь темні, жваві, розумні очі мудрої людини, що все на світі   бачила,   пережила   і   всьому   знає   ціну.  Спочатку  вона,  усміхаючись, таємниче мовчала, ніби вгадувала мої наміри.

 Одного разу тихо запитала:

 —    Невже і ти віриш отим байкам, що сотворили про мене ченці,— ніби я псковитянка?

 —    Не вірю, але ж... Як дізнатися правду? Її знищили...

 —    Правди не знищити ніколи, треба тільки вміти читати древні писання. Читай, шукай — і знайдеш. Ні, не варяжка я... Не із псковських боліт...

 І я знову читала — літописи, хроніки, житія, свідчення сучасників та дослідження різних авторів. Тонула в тих свідченнях і в тих складних подіях. Як же збагнути — хто вона, київська княгиня Ольга-Олена, як потрапила в родину Рюриковичів і в Київ? А Рюриковичі — хто вони, ці зайди, і як зуміли утвердитись у Подніпровській державі, яка існувала до них вже майже дві сотні літ?! Це вже була нова захоплююча тема. Вирішила спершу розкрити таємницю Рюриковичів. І тоді зродився роман «Зрада, або Як стати володарем»... А перед тим ще написала два...

 Ольга ж терпляче чекала. Так само приходила в гості в новорічний вечір, щось радила, про щось оповідала. А я занотовувала в свої записники. Всі вони збереглися й донині. Ольга чекала — як і всі на світі жінки, вона звикла чекати й терпіти. Зрештою, в неї тепер було дуже багато часу — вічність!

 Але одного дня я усвідомила, що, на відміну від княгині Ольги, у мене часу залишилось небагато. Я взяла в руки теки з різними виписками, які готувала для твору про княгиню Ольгу, почала знову переглядати їх. Спинилась несподівано на одному короткому запису із володимирського літописця. Там повідомлялось, що Олег женив Ігоря в болгарах і взяв йому в жони «княжну іменем Ольгу. І бисть мудра зело». В іншому місці повідомлялось, що Олег привів Ігореві жону «от Плескова, іменем Ольгу».

От він, ключ від таємниці княгині Ольги — болгарська княжна! Русь і Болгарія... Яка велика, яка животворна їх історія. І я поринула в неї, як у велетенський храм...

 Княгиня Ольга катувала мою душу своєю мудрістю, милосердям і жорстокістю, розумом і незбагненністю. Чому все це співіснувало в ній? В чому велич цієї жінки — першої могутньої володарки на терені європейської цивілізації? Як зуміла вона стати справжньою Господинею великої держави без воєн, без грабежів чужих країн і земель, до яких тоді вдавались усі без винятку правителі усіх народів?

 І ось уже завершено останні сторінки... Вийшло ніби як про  володарку  і  керманича  держави  і — про  жінку як

особистість. Чи легко бути жінкою-правителькою і взагалі — розумною жінкою? Розумною не серед жінок, а серед чоловіків, що вважають себе сильною частиною роду людського і дивляться на жінку — й понині — як на нижче і в цілому слабке й слухняне собі створіння! Я запитала про це у Ольги. Вона відповіла:

 —  Сама добре відаєш про це. І написала так. Але... ніякі слова не можуть розкрити болю моєї душі... Мої сини! Душею я