Читати книгу - "Запах думки"
- Жанр: 💛 Шкільні підручники / 💙 Класика / 💙 Легке чтиво
- Автор: Роберт Шеклі
- 2 457
- 0
- 21.04.22
Ласкаво запрошуємо вас у світ читання на ReadUkrainianBooks.com - вашому надійному провіднику у світі найкращої літератури. Сьогодні ми з радістю представляємо вам книгу "Запах думки" від визнаного майстра наукової фантастики - Роберта Шеклі.
Головний герой цієї неймовірної історії - професор Денніс Тайн, видатний вчений, який вирішує здійснити експеримент, який може перевернути уявлення про межі мозкової активності. Він розробляє унікальний пристрій, який дозволяє людям зануритися в світ своїх власних думок та спогадів. Проте, коли сам Денніс спробує цей пристрій, його життя відчутно змінюється. Відчуття, які він переживає, та думки, які він відкриває, перетворюють його світогляд і підводять під питання реальність навколишнього світу. Чи зможе він знайти вихід із лабіринту своїх власних думок?
Роберт Шеклі - автор, чиї твори завжди змушують читачів задуматися та розширюють горизонти. Він відомий своєю унікальною здатністю створювати науково-фантастичні історії, які залишають після себе незабутні враження та розмірковування.
ReadUkrainianBooks.com - це ваш можливість читати книги онлайн безкоштовно та без реєстрації. Ми горді мати у своїй колекції бестселери та найкращі книги світу, які дарують незабутні емоції та знання. Наш сайт - ваш провідник у світ слова, де кожен рядок - це нова можливість відкрити щось нове.
"Запах думки" Роберта Шеклі - це не лише наукова фантастика, але й подорож у глибини мозку та душі. Запрошуємо вас на наш сайт, де ви зможете насолодитися цією та багатьма іншими книгами. Разом з ReadUkrainianBooks.com кожен день стане новим відкриттям та незабутнім пригодою. 🌌🧠📖
Читати ще книги автора Роберта Шеклі:
Варіанти, Роберт Шеклі
Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі
Злочинна цивілізація, Роберт Шеклі
Координати чудес, Роберт Шеклі
Остання збірка
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Роберт Шеклі
Що таке справжні негаразди Лерой Кліві зрозумів, коли спрямував свій поштоліт-243 крізь неколонізоване зоряне скупчення Сергон. Раніше йому доводилося мати справу лише зі звичайними проблемами міжзоряного поштового перевізника: старий корабель, поїдені іржею труби, невивірені астронавігаційні прилади. Але цього разу, знімаючи параметри курсу, він зауважив, що в кораблі стає надто спекотно.
Кліві приречено зітхнув, увімкнув систему охолодження і зв’язався з поштмейстером Бази. Розмова відбувалася на межі досяжності радіозв’язку, і голос поштмейстера ледь пробивався крізь океан статичних розрядів.
— Знову проблеми, Кліві? — запитав він лиховісним тоном людини, яка сама складає графіки й свято в них вірить.
— Як вам сказати, — іронічно відповів Кліві. — Якщо не рахувати труби, прилади та комунікації, то можна вважати, що все гаразд, за винятком ізоляції та охолодження.
— Справді, ганьба, — сказав поштмейстер, раптом сповнений співчуттям. — Уявляю, як тобі там.
Кліві перемкнув на максимум регулятор охолодження, витер піт, який заливав очі, й подумав: поштмейстерові лише здається, що він уявляє, як почуваються його підлеглі.
— Хіба ж я раз у раз не клопочуся в уряді про нові кораблі? — Поштмейстер невесело розсміявся. — Схоже, вони вважають, що доставляти пошту можна на будь-якому кориті.
На даний момент Кліві мало цікавили проблеми поштмейстера. Попри те, що система охолодження працювала на повну потужність, корабель і надалі нагрівався.
— Зачекайте хвилину, — сказав Кліві і попрямував у хвостову частину корабля, звідки пашіло жаром.
Там він виявив, що три його цистерни заповнені не пальним, а пухирчастим розпеченим до білого шлаком. З четвертим баком та сама метаморфоза відбувалася прямо на очах.
Якусь мить Кліві ошелешено дивився на цистерни, тоді обернувся й кинувся до радіо.
— Пального не залишилося, — повідомив він. — Схоже, відбулася каталітична реакція. Казав я вам, що нам потрібні нові цистерни. Я сідаю на першу ж кисневу планету, яка трапиться.
Він дістав Аварійний довідник і переглянув матеріали про скупчення Сергон. У цій зоряній групі не було колоній, а решту подробиць пропонувалося шукати на карті кисневих світів. Що там було, окрім кисню, ніхто не знав. Кліві сподівався це з’ясувати, якщо тільки його корабель до того часу не розсиплеться.
— Сідаю на З-М-22, — прокричав він через тріск розрядів.
— Подбай, як слід, про пошту, — прокричав у відповідь поштмейстер. — Я негайно надсилаю корабель.
Кліві відповів, що він зробить з поштою — із усіма двадцятьма фунтами пошти. Однак поштмейстер до того часу вже вимкнув прийом.
Кліві вдало приземлився на З-М-22: винятково вдало, беручи до уваги той факт, що до його розпечених приладів неможливо було доторкнутися. Розм’яклі від перегріву труби скрутило вузлом, а поштова сумка на спині обмежувала рухи. Поштоліт-243 вплив у атмосферу, немов лебідь, але за п’ять метрів від поверхні двигуни відмовили, і він каменем упав на землю.
Кліві з останніх сил намагався не втратити свідомість, хоча йому здавалося, що всі кістки його тіла поламані. Борти корабля набули темно-червоного відтінку, коли він вивалився з аварійного люка, але поштова сумка, як і раніше, була міцно пристебнута до його спини.
Хитаючись, із заплющеними очима він встиг пробігти сотню метрів. Потім корабель вибухнув, і вибухова хвиля кинула Кліві обличчям донизу. Він підвівся, ступив ще два кроки й остаточно втратив свідомість.
Коли Кліві прийшов до тями, з’ясувалося, що він лежить на схилі невеликого пагорба, обличчям у високій траві. Він перебував у безтурботному стані шоку. Йому здавалося, що розум відокремився від тіла й вільно плаває в повітрі. Усі турботи, почуття, страхи залишилися в тілі: розум був вільний.
Він озирнувся й побачив біля себе тварину розміром з білку, але з темно-зеленим хутром.
Коли вона наблизилась, Кліві помітив, що в неї немає ані очей, ані вух.
Це його не здивувало — навпаки, видалося цілком доречним. Чому, власне, білка повинна мати очі та вуха? Для білок було б краще не бачити болю і мук цього світу, не чути розпачливих криків...
З’явився інший звір, що розмірами й формою тіла нагадував великого вовка, але також зеленого кольору. Паралельна еволюція? Вона не змінює загального стану речей, вирішив Кліві. У цього звіра теж не було ані очей, ані вух. Натомість були могутні ікла.
Кліві спостерігав за тваринами із млявим інтересом. Навіщо чистому розуму турбуватися про вовків та білок, нехай навіть сліпих? Він помітив, що білка завмерла не далі як за півтора метра від вовка. Вовк повільно наближався. За метр від білки він, очевидно, утратив слід. Похитавши головою, повільно обійшов білку по колу, а згодом знову рушив прямо, але на білку не натрапив.
"Сліпий полює на сліпого", — подумав Кліві, і це видалося йому глибокою вічною істиною. Потім він побачив, як білка дрібно затремтіла: вовк крутнувся на місці, стрибнув і за три ковтки її проковтнув.
"Які у вовків великі зуби", — зауважив Кліві. Раптом сліпий вовк рвучко обернувся в його бік.
"Тепер він збирається з’їсти мене", — вирішив він. Його розважало те, що він виявиться першою людиною, з’їденою на цій планеті.
Коли вовк ощирився біля самого його обличчя, Кліві знову втратив свідомість.
Коли він знову прийшов до тями, був уже вечір. Над землею простяглися довгі тіні, а сонце майже сховалося за обрій. Кліві сів і спробував поворушити руками й ногами. Усе було ціле.
Він підвівся на одне коліно, похитуючись від слабкості, але контролюючи усі органи чуття. Що трапилося? Він пам’ятав про катастрофу, але йому здавалося, що це було тисячу років тому. Його корабель згорів, він устиг відбігти від нього і втратив свідомість. Згодом він зустрівся з вовком і білкою.
Кліві невпевнено підвівся й озирнувся довкола. Напевно, остання частина йому наснилася. Якби тут був вовк, він би уже не жив.
Поглянувши під ноги, Кліві побачив зелений хвіст білки, а трохи далі — її голову.
Він гарячково намагався зібратися з думками. Отже, вовк таки був, до того ж голодний. Якщо Кліві хоче дочекатися прибуття рятувальників, треба точно з’ясувати, що сталося і чому.
У тварин не було ані очей, ані вух. Тоді як вони вистежували одне одного? За запахом? Якщо так, то чому вовкові було так важко знайти білку?
Позаду він почув низьке гарчання й озирнувся. Метрів за п’ятнадцять від нього стояла істота, схожа на жовто-буру пантеру, також без очей і вух.
"Клятий звіринець", — подумав Кліві й сховався у високу траву. Ця планета взялася за нього надто швидко. Йому потрібен час, щоб усе обміркувати! Як діють ці тварини? Можливо, замість зору вони користуються локаторами?
Пантера байдуже пішла геть.
Кліві зітхнув з полегшенням. Можливо, коли пантера його не бачить...
Щойно він подумки вимовив слово "пантера", тварина повернула голову в його бік.
"Що я зробив?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Запах думки», після закриття браузера.