Читати книгу - "Українська Повстанська Армія 1942-1952"

ПРО АВТОРА

"На крові тих, що впали на полі бою в обороні рідних хат, семей і населення, в наступі на гестапівські та енкаведівські гнізда й загони, в індивідуальному двобою в час конспіративної підпольної роботи, на крові тих, що замучені по тюрмах і таборах, виросла безсмертна легенда воюючої поневоленої нації, що вогненним смолоскипом горить у серцях і думах народу й освічує шлях у майбутнє. Україна живе й бореться та силою здобуває перемогу. Хай же вічна буде слава впавшим героям, що склали своє життя на жертівнику нації".

(З "Деклярації" Проводу ОУН)

Петро Мірчук - визначна постать українського національно-визвольного руху. Його політична діяльність починається з кінця 20-х років. Вже у 1939-1940 рр. він виступає як організатор українських націоналістичних відділів молоді на Холмщині. Згодом переїжджає до Праги, щоб закінчити перервані студії у Вільному Українському Університеті. Тут 24 червня 1941 року одержує диплом доктора права і політичних наук. В цьому ж році Організація відряджає його до Відня зв'язковим легіонів ДУН (Дружини українських націоналістів), командантом яких був Роман Шухевич, потім - на Львівський терен, але не минуло й півмісяця, як гестапо схопило його і відправило спочатку до в'язниці, а потім до концтабору. У концтаборах П.Мірчук томився до приходу союзних військ у Німеччину. Після звільнення із ув'язнення за вказівкою Р.Шухевича він їде до США, щоб написати історію ОУН-УПА.

Перебуваючи за океаном, Петро Мірчук у скрутних умовах написав десятки науково-історичних праць, що неоціненними перлинами увійшли до скарбниці української історіографії. Праці П.Мірчука є для нас безцінними ще й тому, що вони були і є нині тим великим протистоянням московсько-комуністичній пропаганді, яка твердить, начеб ОУН та УПА складалися з головорізів, проти яких боролася не Москва та українські запроданці, а український народ.

Петро Мірчук у своїх науково-історичних працях ніс світовій громадськості правду, показавши повстанців ОУН-УПА як Велетнів Національного Духу, яких ніяка ворожа сила не могла збороти - їх могла скорити тільки смерть за волю рідної України. В його працях повстанці - це непереможні лицарі, спартанці, бійці за визволення рідної землі від німецького фашизму та московського большевизму, виховані на традиціях Старої України, Козаччини, Січових Стрільців. Це ті, що увібрали з молоком матері у серця свої святий дух непокори Великого Шевченка, Лесі Українки та войовничу ірраціональну волю ідеолога українського повстанського руху Дмитра Донцова.

Петро Мірчук, будучи досвідченим історіографом, зумів спалити своєю правдою чорний прапор большевицької пропаганди проти українського народу і тим самим прискорив національно-визвольну боротьбу, яка огорнула всю Україну сьогодні. До таких його праць можна віднести: нарис "Українська Повстанська Армія", "Нарис історії ОУН", "Українська визвольна справа і українська еміграція", "Відродження великої ідеї", "Трагічна перемога", "За чистоту позицій українського визвольного руху", "Українсько-московська війна", "З мого духу печаттю", життєписи М.Міхновського, Є.Коновальця, С.Бандери, Р.Шухевича, "Від Другого до Четвертого Універсалу" та "Перший листопад" про причини загибелі української революції 1917-1920 рр. та інші.

Зараз Петро Мірчук на пенсії, і мешкає у Філадельфії (США). Тричі перенісши інфаркт, він не покидає праці над другим томом "Нарисів історії ОУН".

Нарис П.Мірчука, який ми пропонуємо читачам, це - маленька, але дуже вагома частка тої Великої історії ОУН-УПА, яку нам усім ще треба писати і донести до майбутніх поколінь. І перед тим, як усвідомити ці сторінки нашої славетної історії, ми пропонуємо читачеві пильно прочитати вступну статтю "Від автора", аби збагнути, чому тут часом трапляються неточності та інші огріхи і зрозуміти труднощі, які стоять перед науковцем у написанні історії цієї героїчної боротьби нашого народу проти окупантів.

Михайло Стасюк

17.03.91, Львів.

ВІД АВТОРА

"Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права!"

(Гетьман Іван Мазепа)

Боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу - як передумову і єдине забезпечення волі, творчої праці та свобідного росту всієї української нації і кожної української людини зокрема - це зміст змагань всіх поколінь українського народу від найдавніших часів його історії. Само-собою, що форми тієї боротьби бували різні, відповідно до даної ситуації. В часах нашої державности - це була бортьба в її обороні перед ворожою агресією в формі відвертої війни з імперіялістичними сусідами; в часах національного поневолення - це була боротьба за відновлення української державности в формі політичних і революційних дій, чи теж у формі всенаціональних збройних повстань.

У цій борoтьбі, український нарід спирався завжди насамперед на свої власні сили. Та при тому не затрачував він ніколи теж зрозуміння й свідомости пов'язання долі України з загальним, міжнародним положенням і тому старався все використовувати для своїх цілей, теж сприятливі зовнішні обставини. Та й навіть у несприятливих умовинах, - коли на українських землях заіснувала нова політична ситуація, український нарід виступав на арену історії як борець за свої національні права, щоб завершити свою боротьбу відновленням української держави, або бодай - заманіфестувати перед світом волю, а для прийдешніх поколінь поставити на закруті історії ясний дороговказ, який вказуватиме їм правильний шлях до великої мети.

Так було в часах гетьмана Івана Мазепи, коли Україна ввійшла в круговорот московсько-шведської війни, так було в часах коліївщини, коли на Україну впала тінь нового польсько-московського конфлікту, так було й по розвалі царської Росії, коли над Україною нависло мариво російської "гражданської війни". В усіх випадках український нарід виступив як самостійний чинник, стаючи до збройної боротьби за свої власні інтереси й не дозволяючи чужим силам використовувати Україну, як безвольний об'єкт, чи як засіб своїх дій. І, хоч усі три згадані зриви не увінчались безпосередніми ефектами успіхами, то все ж таки всі три вони відіграли надзвичайно важливу ролю в житті української нації; збройна боротьба Великого Гетьмана зродила "мазепинця", свідомого українця-самостійника; традиція Коліївщини стала праджерелом національно-політичної свідомости та революційних ідей Батька українського відродження Тараса Шевченка; а Визвольні Змагання 1917-23 рр. започаткували нову добу нашої історії.

Так, отже, мусіло бути й тепер, коли зовсім нову політично-правну ситуацію на українських землях створила німецько-большевицька війна: український нарід мусив виступити збройно проти обох окупантів, як зовсім самостійний чинник і як єдиноправний властитель українських земель, якщо мала бути збережена славна традиція, геройської збройної боротьби за свої права, - оця основа незнищимости нашої нації, та чистота великої ідеї - боротьби за суверенні права української нації проти кожного окупанта, який допче ці права. Згляд на