Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Соляріс 📚 - Українською

Читати книгу - "Соляріс"

342
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Соляріс" автора Станіслав Лем. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Соляріс» була написана автором - Станіслав Лем, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Соляріс" в соціальних мережах: 

Соляріс — найвідоміший роман Станіслава Лема. Саме з нього почалася світова слава письменника. "Соляріс" вважається класикою science fiction, його перекладено безліччю мов і двічі екранізовано режисерами зі світовими іменами. Інтелектуальна та емоційна сила історії випробування Людських почуттів у драмі пізнання Нелюдського є такою, що її перекладали і ще перекладатимуть, видавали і ще видаватимуть, екранізували і ще екранізуватимуть…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 60
Перейти на сторінку:

Станіслав Лем.

СОЛЯРІС

ПРИБУТТЯ

Рівно о дев’ятнадцятій за бортовим часом я пройшов повз тих, що зібралися довкола колодязя, й по металевому трапу спустився в капсулу. Вона була така тісна, що в ній ледве можна було розставити лікті. Отож коли я вкрутив наконечник шланга в патрубок, який стирчав із стінки капсули і мій скафандр роздувся, я вже не міг навіть поворухнутися. Я стояв,— точніше висів,— у повітряному ложі, злившись в одне ціле з металевою шкаралупою.

Звівши очі, я побачив крізь опукле скло стіни колодязя, а вище — схилене над ним Моддардове обличчя. За мить воно щезло, і в капсулі зробилося темно — це нагорі опустили важкий захисний конус. Вісім разів завили електромотори, які затягували гайки. Потім засичало повітря, яке нагнітали в амортизатори. Очі поступово звикали до темряви. Я розрізняв уже ясно-зелені обриси табло — єдиного в кабіні.

— Ти готовий, Кельвін? — пролунало в навушниках.

— Готовий, Моддард,— відповів я.

— Ні про що не турбуйся. Станція тебе прийме,— сказав він.— Щасливої дороги!

Не встиг я відповісти, як нагорі щось заскреготало, і капсула здригнулась. Я мимохіть напружив м’язи, але вже більше нічого не відчув.

— Коли старт? — запитав я і вловив якийсь шерех, немовби на мембрану посипався дрібненький пісок.

— Ти вже летиш, Кельвін. Бувай здоров!— десь зовсім поруч пролунав голос Моддарда.

Важко було в це повірити, але прямо перед моїм обличчям відкрилася широка щілина, і я побачив крізь неї зірки. Я намагався відшукати Альфу Водолія, до якої прямував «Прометей», але марно. Небо цих обширів Галактики було мені невідоме, я не знав тут жодного сузір’я; за вузьким віконцем вихорився іскристий пил. Я чекав, коли заблимає перша зірка. Але так і не дочекався — зорі просто зблідли й почали зникати, розпливаючись на поруділому тлі. Я зрозумів, що перебуваю вже у верхніх шарах атмосфери. Стиснутий з усіх боків пневматичними подушками там, що й не поворухнешся, я міг дивитися тільки просто себе. Горизонту поки що не було видно. А я летів і летів, зовсім не відчуваючи цього. Лише тіло моє поволі й підступно огортав пал. Іззовні долинав тихий, пронизливий скрегіт, немовби по мокрому склу водили якимсь металевим предметом. Якби не цифри, що мигтіли на табло, я б і гадки не мав, з якою велетенською швидкістю падає капсула. Зірок попереду вже не було. Оглядову щілину затопило руде світло. У моїх скронях лунко гупала кров, обличчя пашіло, в потилицю дув холодний струмінь із кондиціонеру; а пошкодував, що мені не вдалося побачити «Прометея» — коли автоматичний пристрій відкрив оглядову щілину, він опинився вже, мабуть, за межами видимості.

Капсула здригнулася раз, удруге, потім почалася нестерпна вібрація; вона пробивала всі ізоляційні оболонки, повітряні подушки й проникала в глиб мого тіла — ясно-зелені обриси табло розмазалися. Та я не відчував ані-найменшого страху, бо не для того прилетів із такої далечі, щоб загинути оце зараз біля самісінької мети подорожі.

— Станція Соляріс! — закричав я.— Станція Соляріс! Станція Соляріс! Зробіть що-небудь. Здається, я втрачаю стабілізацію. Станція Соляріс, говорить Кельвін. Прийом.

І знов я проґавив, важливий момент — появу планети. Вона раптом виникла переді мною,— величезна, пласка; за розмірами смуг на її поверхні я міг визначити, що перебуваю ще далеко від неї, точніше, високо, бо вже поминув ту невловну межу, коли відстань від небесного тіла стає висотою. Я падав. Усе ще падав. І виразно відчував це навіть тепер, коли заплющив очі. Втім, я відразу ж розплющив їх — хотілося побачити якнайбільше.

Почекавши ще кілька десятків секунд, я знову почав викликати станцію. Але й цього разу не отримав ніякої відповіді. В навушниках залпами тріщали атмосферні розряди. Вони чітко вирізнялися на тлі шуму, такого глибокого й низького, неначе то був голос самої планети. Оранжеве небо в оглядовій щілині запливло більмом. Скло потьмяніло; я мимохіть зіщулився, наскільки мені дозволили це зробити пневматичні подушки, та наступної миті зрозумів, що то були хмари. Вони лавиною майнули вгору й щезли. А я все ще планерував, опиняючись то в яскравому сонячному сяйві, то в тіні; капсула оберталася довкола вертикальної осі, і величезний, мовби розбухлий сонячний диск розмірено пропливав перед моїми очима, з’являючись ліворуч і щезаючи праворуч. Нараз крізь шум і тріск просто в вухо мені заторохтів далекий голова

— Станція Соляріс — Кельвіну, станція Соляріс — Кельвіну! Все гаразд. Ви під контролем станції. Станція Соляріс — Кельвіну. Приготуватися до посадки в момент нуль, повторюю, приготуватися до посадки в момент нуль, увага, починаю. Двісті п’ятдесят, двісті сорок дев’ять, двісті сорок вісім…

Між окремими словами лунало уривчасте попискування — очевидно, говорив автомат. Це було принаймні дивно. Звичайно, коли на станцію прибував хтось новий, та ще й прямо з Землі, всі, хто міг, бігли на посадочний майданчик. Однак часу на роздуми, що б це могло означати, в мене не було, бо велетенське кільце, яке описало довкола мене сонце, разом з рівниною, куди я летів, раптом стали дибки; після першого крену почався другий, у протилежний бік; я гойдався, мов важок величезного маятника, намагаючись побороти нудоту, і нараз побачив на поверхні планети, покарбованій, брудно-ліловими та чорнуватими смугами, маленьку шахівницю з білих і зелених цяток — орієнтир станції. Тієї ж миті від верху капсули щось з тріском відірвалося — довге намисто кільцевого парашута гучно залопотіло… В цих звуках було щось до болю земне — перший після стількох місяців шум справжнього вітру.

Далі все відбулося дуже швидко. Досі я тільки знав, що падав. Тепер я це побачив. Біло-зелена шахівниця навально наближалася; вже можна було розгледіти, що її намальовано на видовженому, китоподібному сріблястому корпусі з голками радарних антен, з рядами темних ілюмінаторів, і що цей металевий колос не лежить на поверхні планети, а висить над нею, відкидаючи на чорнильно-чорне тло власну тінь — еліптичну пряму ще густішої чорноти. Водночас я помітив фіолетові хвилі на поверхні Океану, які ліниво перекочувалися, зненацька сліпучо-пурпурові по краях хмари шугнули високо вгору; далеке й пласке небо між ними спалахнуло буро-оранжевою барвою; потім усе розпливлося — я ввійшов у штопор. Перш ніж я встиг подати сигнал, короткий удар повернув капсулу в вертикальне положення; в оглядовій щілині ртутним блиском спалахнув розхвильований аж до самісінького обрію, затягнутого імлою, Океан; стропи й куполи парашута миттю відділилися й, гнані вітром, понеслися над хвилями,

1 2 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Соляріс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Соляріс"