Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

Драматична історія Закарпаття активно і наполегливо досліджується істориками різних поколінь. Написано сотні наукових праць, знайдено відповіді на багато запитань, але все ще у складній біографії нашого краю залишається багато «білих плям». Адже не всю правду можна знайти в документах різних часів і епох. Навіть тих, що минули зовсім недавно. Величезний пізнавальний матеріал таїться у людських долях, у стінах осель, де жили наші батьки, діди, прадіди… Скільки трагедій, достойних шекспірового пера, могли б розповісти навіть прості хатини…

Про історичне минуле нашого краю написано чимало талановитих творів. Проте Дмитро Кешеля чи не перший у крайовій літературі, створюючи масштабне художнє полотно, пішов за принципом: достойне майбутнє чекає народ тільки тоді, коли із минулим він розлучається сміючись.

Письменник не раз згадує, як люди старшого покоління, розповідаючи про свої непрості життєві перипетії, окрашували їх гумором, ставили себе в комічні ситуації і добродушно сміялися. Сміх був їх талісманом. А сильним світу цього, яких вони надивилися і за старих мадярів, і за чехів, і за нових мадярів, і вже за руських, було справді непереливки. Їх владні авторитети були на рівні із тутешніми сільськими невдахами, а то і пройдисвітами.

Пропоноване сьогодні видання Д. Кешелі «Політ співочого каміння» — унікальне із кількох міркувань. Передовсім, це перша трилогія в закарпатській літературі за роки незалежної України. Причому художнє полотно вельми масштабне і неординарне — історія Закарпаття XX століття, особливо друга його половина: але не із фактографічних документів, а пропущена через народну свідомість. Тобто, як доленосні події в житті Закарпаття трактувала не влада і офіційна наука, а дивився сприймав і коментував їх народ. А добре знаючи, як офіційна історіографія знає хамелеонувати і міняти точки зору згідно з політичними віяннями, то не можемо не погодитися із твердженням одного із класиків: найправдивіше історію слід вивчати за художніми творами.

Дмитро Кешеля — один із небагатьох письменників, який із самого початку творчості позбавив своїх героїв комплексу містечковості і провінційного мислення. Його персонажі надзвичайно колоритні, яскраво-упізнавані, мудрі від землі і таланові від Бога. І події, в яких вони беруть участь, і життя, яке вони творять, вписані в контекст світової історії. І наша земля закарпатська для автора і його героїв не якийсь провінційний закапелок, а перехрестя цивілізацій, народів, культур і взагалі центр Всесвіту для тих, хто живе у цьому благодатному краї. І в цьому своєрідному Вавилоні є свої, встановлені часом і природою, благословенні Всевишнім порядок, взаємовідносини між людьми, життя і долі яких не менш великі і трагічні, як у шекспірівських героїв.

Примітний ще один факт: такого спалаху гумору і сатири, якими пронизана трилогія, закарпатська література — та навіть і вся теперішня новітня українська — уже давно не знала. А вислови кешелівських героїв стали крилатими і масово пішли в народ. Як от: «Не йде гора до Магомета, то Магомет іде до корчми», «Тогди би’ня полюбив, коли дикі свині у хащі коломийки заспівають», «Так тебе ненавиджу, як свої дівочі гріхи», «Жебракове щастя вічно бігає за морями, а біда усе сидить під порогом», «Розум і паленька не сидять разом у корчмі», «Брехня має дуже швидкі ноги» чи сентенція «…Я много не п’ю… лем сто грамів… Айбо коли вип’ю ті сто, нараз стаю другим чоловіком. А той другий чоловік стає свинею. А та свиня уже не знає міри і п’є як корова!».

І насамкінець: у трилогії «Політ співочого каміння» письменник зумів органічно синтезувати, а відтак і гармоніювати здавалося б зовсім несумісні поняття: трагедію і комедію, глибокий ліризм і сатиру, народну мудрість і класичну філософію, відкрити живописні можливості українського літературного слова материнської мови. Це закономірно, бо він виріс, змужнів на закарпатській землі і постійно живиться і дихає її аурою. І своєю творчістю Дмитро Кешеля підтверджує сказане.

Василь Густі,

член Національної спілки письменників України,

заслужений працівник культури України