Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Хатинка в морі 📚 - Українською

Читати книгу - "Хатинка в морі"

237
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хатинка в морі" автора Валерія Володимирівна Іваненко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Хатинка в морі» була написана автором - Валерія Володимирівна Іваненко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Хатинка в морі" в соціальних мережах: 

Хочете побувати на новосіллі у рака-самітника? Але будьте обережні. Він не тільки сам переходить у нову черепашку, а й пересаджує на неї свою хижу супутницю — актинію.
Багато-багато цікавих речей про мешканців моря, річки і лісу розповіла читачеві Валерія Іваненко. «Хатинка в морі» — найповніша книжка, що видається після смерті письменниці.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 41
Перейти на сторінку:
Валерія Іваненко
Хатинка в морі


Людина ясного світу

Гарний, багатобарвний «славен град Київ» у всі пори року. І оповитий атласними снігами, і заквітчаний полум’яно-жовтим листям теплої осені, і зігрітий промінням липневого сонця, коли всі поспішають до золотих пісків великої ріки, щоб кинутися у прохолодні хвилі Дніпра. Та особливо гарний він навесні, коли білопінне цвітіння каштанів буяє на всіх бульварах та вулицях.

Це багатобарвне і гомінке місто любила і чудесна дівчина, яку звали Валерією Іваненко. Дома рідні звали її Волею, Волечкою, а товариші, подруги, ровесники у школі і в університеті — Лесею.

Хоча вона народилася в Харкові, але з дитинства переїхала до Києва і полюбила гомін Хрещатика, і тишу золотих берегів Дніпра, і зелені хащі Голосіївського лісу. У неї було багато юних друзів, які любили її за добрий розум, за її життєрадісність, доброзичливе ставлення до людей. Друзі відчували, що в цій легкій, з сяючими очима, завжди готовій прийти на допомогу іншому дівчині є щось незвичайне, присутність гнучкого, живого розуму, великої натхненності, що притягала до себе.

Була вона ледь смаглява і красива тою красою одухотвореного обличчя, яка притаманна небагатьом людям. А коли вона бігла і за вітром розвівалися її каштанові кучері, очі горіли чистою радістю буття, — не можна було не замилуватися цією чарівністю молодості і не побажати їй щастя в житті.

І який не широкий Дніпро, думи її були ще ширші, ще глибші. І не здавалось дивним, що ця глибина її думок існує поряд з ліричними роздумами, тому що тут могло відбитися щось сімейне: батько її, який загинув на фронті Великої Вітчизняної війни, був літератором-журналістом, а її чудова мати — відома письменниця.

Ні, її не полонили поетичні захоплення. У мріях їй з’являлися моря у всій їхній силі і красі і навіть сам океан з неосяжним, чарівним, невідомим глибинним царством. Там здіймалися з темних безодень страховиська з палаючими смолоскипами, що освітлювали гострозубих, ні на що не схожих створінь, там світилися підводні скелі тa ліси, по яких, як лиси, мелькали руді, сині, червоні риби небачених глибин.

Це захоплення почалося ще тоді, коли вона школяркою у морському гуртку Київського Палацу піонерів вивчала рибок, що плавали в акваріумі, і читала книги про природу лісів і особливо моря.

Вона твердо вирішила прилучитися до великої науки, що вивчала океан. Але в Ленінградський океанографічний інститут не приймали дівчат, очевидно, захищаючи їх ніжну юність від змінливо бурхливої океанської праці. Та однаково на біологічному факультеті Київського університету вона прилучилась до улюбленої водяної стихії.

Що ж, під час експедиції на берег Чорного моря вона переконалась, що окремі тропічні види його мешканців рідня тим, що живуть коло берегів Індійського океану, що маленькі вугрята проробляють абсолютно фантастичний шлях з далекого Саргасового моря в українські ріки, що мешканці Баренцового моря — надзвичайно цікаві жителі Півночі…

Навіть річки й озера Закарпаття сповнені дивовижного життя, а риби, що розмножуються в притоках Дунаю, — справжнє багатство республіки.

З цього маленького лаборанта, що вивчав життя водних організмів, почав виростати вчений з великим гострим розумом, з енергією майбутнього океанського дослідника. І скоро всім стало ясно, що в особі Валерії Іваненко, чудесної Волечки-Лесі проявить себе самостійний вчений з найширшим охопленням дослідницького матеріалу.

Вона вибирає тему своєї наукової студентської роботи — «Донна фауна солоних кутів Кілійської дельти ріки Дунаю як кормова база для риб».

Ця робота молодого вченого представлена на республіканський конкурс наукових студентських праць, присвячений тридцятиріччю ВЛКСМ. Вона премійована як одна з найкращих.

Леся їздила в Заполяр’я, де показала високий клас роботи, і її ще дужче полюбили товариші за витримку, вміння працювати, енергію і велику авторитетність серед учасників експедиції.

Ніщо, здавалось, не може перешкодити дальшому росту цього невтомного характеру. Вона закінчує університет. У неї в руках диплом з відзнакою. Вона — аспірантка на кафедрі іхтіології. У 1952 році вона вже сама читає лекції на четвертому курсі біофаку, а через два роки її залишають штатним співробітником при тій же кафедрі.

Молодий вчений тепер весь час віддає дисертації, і вона успішно посувається вперед. Незабаром настане день захисту, і перед дівчиною відкриється широкий шлях, на який вона стане у всеозброєнні своїх наукових знань. Мрія дитинства здійснюється. Океан кличе її. І раптом зовсім з інших, не океанських безодень з’явився незрозумілий і страшний провісник майбутньої біди — вірусний грип.

Лікарі вживають усіх заходів, але стан все ускладнюється та ускладнюється. Це жахлива несправедливість сліпої природи. Ноги відмовляються слухатись, здоров’я погіршується. Бій з незрозумілою хворобою точиться день і ніч. Сама хвора сповнена великої моральної сили. Вона хоче видужати, що б там не було. Її світлий розум працює, її серце не черствіє від лютої хвороби. От тепер їй згадується та українська велика поетеса, на честь якої її називали ласкаво Лесею, — Леся Українка. Так, вона страждала з дитинства, страждала все життя, але, борючись із своєю хворобою, вона стала найніжнішим і наймужнішим поетом України. І Волечка знаходить у собі сили співробітничати в науковому журналі Академії наук, пише анотації і реферати по нових роботах з гідробіології та іхтіології. Починає вивчати болгарську мову. Вона робить в ній такі успіхи, що незабаром в її перекладі та з її передмовою у Дитвидаві вийшли народні болгарські казки «Дарунок

1 2 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатинка в морі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хатинка в морі"