Читати книгу - "Хатинка в морі"

Перекладала вона і з російської казки та оповідання С. Баруздіна, В. Біанкі, Є. Пермяка.

Тепер, коли вона відірвана від любимої науки, їй сняться сни про моря, в яких вона відкриває таємниці дна, сняться підводні джунглі, найкрасивіші риби. Якось їй приснилась корифена, риба сліпучої краси, темно-синя, з золотаво-райдужними боками. Вона розмовляла людським голосом і зникла у синіх присмерках…

За нею ходить дивовижна у своїй невтомності Оксана Іваненко, її мати, вірний друг, беззмінна її помічниця і подруга. Вона автор добрих дитячих книг, вона створила найталановитішу епопею для юнацтва про життя і долю великого Тараса Шевченка — «Тарасові шляхи». Нею написані понад сорок книг казок, дитячих оповідань, повістей і віршів.

У неї є книга про дітей, звільнених з гітлерівської неволі. Цю книгу знають і люблять мільйони читачів — і дорослих, і малих. Зараз вона робить усе, щоб визволити Волю із полону страшної хвороби. Тепер вона бореться проти чорної недуги, віддаючи всі сили боротьбі за здоров’я дочки.

Дивовижні терпіння і воля у дівчини. Її відвідують друзі. Вона оточена піклуванням близьких. Всілякі ліки, різні засоби лікування не приносять полегшення або приносять тимчасово. Воля згадує, як вона говорила не раз із дітьми, школярами про чудеса підводного царства. Якось їй підказують думку: а що, коли вона спробує говорити з цим маленьким народом про велике життя рік і морів. Говорити дохідливою для дітей мовою. Вона стільки знає і вміє розповідати захоплююче цікаво.

Першу книгу вона назвала «Де вони блукають». За нею іде «Хатинка в морі», «Оленятко», потім «Ніч у лісі».

Й одразу виявилось: з першої книги з’явився новий, самостійний, оригінальний і надзвичайно правдивий письменник. Дивна чистота мови, образність, майже поетична ритміка викладу, дохідливість, наукова точність, майстерне зображення як світу підводних мешканців, так і світу маленьких хлопчиків і дівчаток, дуже різноманітно і переконливо змальованих.

Вона почала друкувати свої оповідання в журналі «Барвінок», в календарі «Дванадцять місяців». За активну участь у радіожурналі для дітей була нагороджена грамотою Українського товариства охорони природи. У 1963 році вийшла книжка «Хатинка в морі», у 1965 — книжка «Оленятко». «Хатинка в морі», перекладена російською мовою, вийшла в РРФСР. З 1964 року Валерія Іваненко — член Спілки письменників України.

Книжки її справили величезне враження і на маленьких, і на дорослих читачів. Вони вразили своєю новизною, неповторністю почерку. Вони прищеплювали маленьким читачам любов до природи, до пізнання її мудрих і віковічних законів. Сама закохана в красу рідної природи, в хороших, добрих, радісних людей, вона передавала свої знання в такій простій і сердечній формі, з такою увагою до найдрібніших, але надзвичайно важливих фактів життя природи, що серця маленьких читачів відкрились їй назустріч. Діти відчули в її оповіданнях правдиве зображення картин підводного, лісового, лугового життя. До неї стали надходити листи, сповнені любові і подяки. Юні любителі природи гаряче просили її ще і ще писати про жителів морів, рік, озер, надсилали їй намальовані багатьма маленькими художниками ілюстрації до її творів.

І преса відзначила її добрими відзивами. Один критик, закінчуючи статтю про книгу «Ніч у лісі», повну схвалення автору, писав: «І наші хлопці й дівчата полюблять неосяжні простори дорогої Батьківщини, і золото роздольних нив, і голубі плеса озер і річок, кучеряві ліси і діброви. Прочитають і виростуть мужніми, сильними і благородними, добрими і справедливими».

Навіть такий славетний знавець дитячої літератури, як Корній Чуковський, писав Волечці: «Вам доступне найважче мистецтво передавати дитячі діалоги (в таких оповіданнях, як „Соня“ і „Ремез“)… А головне, кожне „створіння“, про яке ви говорите, стає у вас героєм цікавого сюжету, в кожному вашому найменшому оповіданні є захоплююча фабула. Якщо я був би видавцем, я б обов’язково надрукував окремими книжками „Соню“ і „Теклю“. Дітей ці книжки порадували б — принесли б користь».

Ще він вказував, як на досягнення автора, на його прекрасне володіння «гнучкою і багатою українською мовою, особливо мовою дітей».

Це він писав про книгу «Ніч у лісі». Але це можна віднести до всіх книжок, написаних Волечкою Іваненко.

Минали роки. Все важче було працювати хворій письменниці. Але так палко жила в ній творча енергія, так міцною волею перемагала вона свої муки, що читачі й підозри не мали, яких творчих зусиль коштували ці бездоганні, ясні, добрі оповідання.

Подруги збирались коло її ліжка, розважали як могли. Друзі — її колеги, що брали участь в експедиціях, працювали в жарких тропічних країнах, — привозили їй подарунки і сувеніри: різних морських тваринок із своїх колекцій, незвичайні фото, власні кінофільми. Розповідали про свої спостереження і пригоди, говорили з повагою (вони читали її оповідання): «А це, Лесю, подарунок тобі. Напиши для дітей, які хочуть працювати для науки, про різні дива. Адже книжку зможуть прочитати сотні хлопчиків і дівчаток. Вони полюблять ще міцніше природу і дізнаються, як люди перемагають і перетворюють її».

І вона писала оповідання про жителів рік далекої Африки, не забуваючи ввести в сюжет і радянських дослідників, що добрались і до екзотичних країн екватора.

Про що ж розповідають книги цієї гідної подиву письменниці, яка поставила свої знання на службу вихованню у юних читачів любові до природи? Вона розмовляє з дітьми про речі, про які вони ніколи не чули і дізнатися про які страшенно цікаво. Прочитаєш — ніколи не забудеш, ще й іншим розповідатимеш. А розповідати є про що. Це невичерпний світ несподіваних чудес.

Перед тобою в заростях водоростей пропливають рибки — краснопірки, їхній ворог — щука, і тут же колючка, яка не боїться щуки, бо вона колюча. І маленькі подробиці цього риб’ячого побуту непомітно дають вам відчути всю важливість і особливість життя риб.