Читати книгу - "Квазіавтостоп"

Стрілка на покажчику рівня пального наближалася до нуля, і молодий водій двомісного автомобіля невдоволено зауважив, що це авто жере бензин як скажене. «Диви щоб знову не стали», — сказала у відповідь дівчина (років двадцяти двох) і нагадала водієві про кілька місць на мапі вітчизни, де з ними таке уже трапилося. Молодик відповів, що це його не турбує, адже все, що їм доводиться переживати вдвох, для нього має чар пригоди. Дівчина заперечила; коли посеред дороги в них закінчувався бензин, то це було пригодою лиш для неї, бо молодик тоді ховався, а їй нічого не залишалось, як користатися своєю привабливістю: зупиняти якесь авто, їхати до найближчої заправки, знову проситися до когось у машину й вертатися назад із повною каністрою. Молодик запитав, чи водії, з якими вона їздила, були такі непривабливі, що вона говорить про своє завдання, немов про якусь прикрість. Вона кокетливо відповіла, що іноді траплялися дуже привабливі, та що з того, коли в руках у неї була каністра й треба було прощатися, не встигнувши нічого розпочати. «А ти добра хвойда», — кинув молодик. Дівчина відповіла, що це якраз про нього сказано — адже, мабуть, безліч дівчат зупиняє його, коли він їздить сам! Вільною рукою хлопець обняв дівчину за плечі, злегка поцілував у чоло. Знав, що вона кохає його і тому ревнує. Ревнощі загалом людину не прикрашають, та якщо ними не зловживати (поєднувати їх зі скромністю), то, крім недоречності, в них є й щось зворушливе. Принаймні молодикові так здавалося. Маючи лише двадцять вісім років, він вважав, що вже старий і пізнав усе, що тільки може пізнати чоловік у жінках. У дівчині, яка сиділа поруч, він цінував саме те, з чим, спілкуючись із жінками, досі зустрічався найменше — її соромливість.

Стрілка була вже на нулі, коли праворуч молодик побачив дорожній знак (чорний насос), який показував, що заправка за п’ятсот метрів. Дівчина ледве встигла сказати, що їй камінь з душі звалився, як молодик уже крутнув кермо ліворуч, заїжджаючи на майданчик перед бензоколонками. Та він мусив зупинитися скраю, бо перед колонками стояла здоровенна машина з цистерною, до якої тягся грубий шланг.

— Трохи зачекаємо, — сказав молодик до дівчини і вийшов з авта. — Скільки це триватиме? — запитав він, звертаючись до хлопця в комбінезоні.

— Хвилинку, — відповів той.

— Знаю я вашу хвилинку!

Він хотів знову сісти в машину, коли побачив, що дівчина теж вийшла.

— Я за той час збігаю, — промовила.

— Куди це? — навмисне спитав молодик, бо хотів бачити, як вона розгубиться.

Вони зналися вже цілий рік, та дівчина все ще соромилася цього, а він дуже любив ці моменти: по-перше, вони відрізняли її від жінок, з якими він зустрічався до неї, а по-друге, молодик уже трохи знав життя, в світлі якого сором’язливість його подруги здавалася йому чимось винятковим.

Дівчина й справді не любила під час їзди (молодик часто їхав, не зупиняючись по багато годин) просити його зупинитися на хвильку біля якогось лісочка. Коли він з грайливим подивом питав, чому власне повинен зупинятися, вона завжди сердилась, хоча й усвідомлювала, що її сором смішний і старомодний. Вона багато разів помічала, що колеґи по роботі підсміювалися над цією її делікатністю, іноді навмисне її провокуючи. Їй завжди наперед було соромно від того, що вона соромиться. Вона часто мріяла почувати себе у своєму тілі вільно, безтурботно й розкуто, так, як це вдавалося більшості жінкам довкола неї. Вигадала для себе навіть особливу виховну тезу: при народженні кожна людина отримує одне з мільйонів приготовлених тіл, мовби один з мільйонів номерів у велетенському готелі; отже, тіло є випадковим й неособистим, це ніби позичена або куплена в крамниці готового одягу річ. Знову й знову повторювала ці арґументи, та надаремно. Дуалізм тіла й душі був їй чужим. Надто великою мірою вона сама була своїм тілом, тому й ставилася до нього завжди сумлінно.

Ця сумлінність відчувалась і в її ставленні до молодика, з яким познайомилась рік тому й з яким була щаслива, мабуть, якраз через те, що він ніколи не поділяв її на тіло й душу, і вона мала віддаватися йому повністю. В цій неподільності було її щастя, та слідом за щастям з’являються підозри, і дівчина була певна ними. Часто їй спадало на думку, що інші жінки (ті, розкуті) привабливіші й спокусливіші, й що молодик, який не приховував, що добре знає цей тип, колись покине її заради такої жінки. (Правда, той запевняв, що пересичений ними на все життя, та дівчина знала, що він уявляє себе старшим, аніж є насправді.) Хотіла, щоб вони повністю належали одне одному, але часто їй здавалось, що чим більше вона прагне дати йому все, тим більше досягає зовсім іншого: саме того, що дає любов неглибока й поверхова, що дає флірт. Її гнітило невміння бути легковажною.

Та зараз її нічого не гнітило, й нічого такого не приходило в голову. Їй було добре. Був перший день їхньої відпустки (двотижневої відпустки, про яку мріяла цілий рік), небо було блакитним (весь рік вона з острахом думала, чи буде небо блакитним), і він був з нею. На його: «Куди це?» вона зашарілася й мовчки підбігла від машини. Обійшла довкола автозаправки, що самотою стояла на узбіччі шосе серед поля; десь за сто метрів звідти (у напрямку їхнього подальшого руху) починався ліс. Дівчина попрямувала туди і сховалася за кущиками, тішачись відчуттям спокою. (Навіть радість від присутності коханого найгостріше переживається на самоті. Якби ця присутність була безперервною, вона здавалася б надто плинною. Затримати її можна лише в хвилини усамітнення.)

Потім вона вийшла з лісу на шосе, звідти було видно автозаправку; автомобіль із цистерною вже від’їздив; легковик підповз до червоної башточки бензоколонки. Дівчина пішла по шосе далі, раз у раз оглядаючись, чи він не їде. Побачивши його, зупинилась і замахала рукою, як це роблять ті, що їздять автостопом. Водій загальмував,