Читати книгу - "Коли курява спаде"

То був сніговий ранок, я ще залишався в ліжку й слухав, як за вікном надворі перегукуються дрозди.

Мати саме робила ванночку для рук у мідній мисці: вона вмочувала свої білі й довгі пальці в тепле молоко й важко дихала, ніби догляд за руками — це була надзвичайно важка справа. Коли вона постукала нігтями по краю миски, це вийшло в неї дуже голосно й по кімнаті пішла луна, а на поверхні збуреного таким чином молока виникли щільні брижі.

Після цього вона покликала Санг’є Дролму[1].

Служанка на ім’я Санг’є Дролма відгукнулась і увійшла з іще однією мискою. В ній було молоко, яке вона поставила на підлогу. Мати дуже лагідно покликала:

— Ходи сюди, песику!

З-під шафи, підскавучуючи, вилізло цуценя[2], яке спочатку покачалося по землі, помахало хвостом до господарки й тільки потім занурило голову в мідну миску. Однак при цьому воно ледь не захлинулося молоком і йому на певний час забило подих. Дружина туси[3] полюбляла слухати цей звук — як свідчення того, що часточка її прихильності захоплює когось до нестями. Слухаючи, як собаці забиває подих, коли він п'є молоко, вона мила руки в чистій воді. І при цьому наказувала служниці Дролмі піти поглянути на мене — чи прокинувся її син, чи ще ні. Учора в мене був невеликий жар, тож мати спала в моїй кімнаті. Я вигукнув:

— Я прокинувся, амо[4]!

Тоді вона підійшла до мого ліжка, поклала мокру руку мені на чоло й промовила:

— Жару вже немає.

Сказавши так, вона покинула мене й далі переймалася своїми білосніжними руками, на яких уже, правда, неможливо було приховати слідів старості. Вона робила так завжди після того, як умивалась і зачісувалась. Тепер вона саме виконала ці процедури, тож, дивлячись на свої руки, сліди старості на яких ставали щодня помітнішими, чекала на звук, який мав би засвідчити, що служниця вилила вниз воду. Це очікування завжди мало присмак тривоги. Коли вода виливалась із розташованої вгорі миски й падала на кам’яні плити внизу, звук, із яким вона розбризкувалась, викликав мимовільну судому по її тілу. І дійсно, коли вода падала з четвертого поверху, здавалося, ніби щось розбивається на друзки. Від цього ставало моторошно.

Однак сьогодні глибокий шар снігу поглинув той звук.

Проте в момент, коли він мав почутись, тіло матері все ж злегка здригнулось. Я почув, як чарівні вуста служниці Дролми стиха щебечуть: і навіщо так хвилюватися, господиня ж не сама це робить?

Я спитав у Дролми:

— Це ти про що?

— От незграба! Що вона говорить? — спитала мати.

— Вона говорить, що в неї болить живіт, — відповів я.

— У тебе справді болить живіт? — спитала мати в Дролми.

— Вже перестав боліти, — відповів за неї я.

Мати відкрила олив'яну банку, простягнула в середину один маленький пальчик і дістала трохи лою та натерла ним тильну сторону долоні, потім простягнула інший маленький пальчик, дістала ще трохи лою і розтерла його на тильній стороні іншої долоні. Кімнату відразу ж заповнив їдкий запах. Цей засіб для догляду за шкірою було зроблено з лою бабака й свинячого мила з домішками таємничих індійських пахощів, подарованих монастирем. Дружина туси, тобто моя матір, уміла напустити на себе гидливого виразу. І напустивши його, вона сказала:

— Ну й смердить від цього!