Читати книгу - "Єлюди. Теплі історії з Майдану"

5 квiтня 2014

Мене звати Крістіна. Я автор цього щоденника. Спочатку розкажу, коли й чому він з’явився.

Звiльнення

Дуже добре пам’ятаю четвер 21 листопада 2013 року. У мене був поганий настрій через ситуацію на роботі. Майже шість років я працювала в журналі «Кореспондент», писала для рубрики «Країна». Улюблена робота, найкраща редакція. Але довелося звільнитися через зміну власника й запровадження нових правил.

22 листопада – останній робочий день. «Виплакалась» у четвер ввечері в соцмережі Facebook: «Чудовий тиждень. У понеділок написала заяву про звільнення, у вівторок наші програли у футбол [збірна України поступилася збірній Франції й не потрапила на Чемпіонат світу 2014 року], у четвер парламент і уряд поставили хрест на Угоді про асоціацію з ЄС. Чого очікувати завтра?» І лягла спати. Прокидаюся, читаю в коментарях, що вночі зібрався Євромайдан. Тобто початок революції я проспала.

У перші дні Євромайдану я більше переймалася звільненням із роботи, ніж протестом. Хотіла взяти творчу паузу на кілька місяців, прийти до тями. Але 24 листопада 2013 року все ж пішла з друзями на перше віче. Потім поїхала на Вільнюський саміт писати репортаж для одного сайту.

Ранок 30 листопада зустріла у Вільнюсі. І дізналася, що в Києві бійці спецпідрозділу «Беркут» жорстоко побили студентів. Зрозуміла, що творча відпустка зараз недоречна.

Медики

1 грудня 2013 року я висвітлювала події в Києві для іноземного видання. Пішла на Банкову. Намагалася зрозуміти, що там відбувається, і раптом побачила цих двох хлопців – медичних волонтерів, які приїхали з регіонів для того, щоби надавати першу допомогу.

Хлопці мене дуже вразили. Вони не хотіли фотографуватися. Казали, що приїхали не для цього. Потім на Банковій пішов газ, я побігла звідти на Інститутську, а медичні волонтери пішли в епіцентр подій. Написала про цих двох у Facebook. Хотіла, щоб усі знали, які у нас є хороші люди.

Тоді зустріч із медиками на Майдані здавалася чимось незвичним. Ніхто не міг подумати, що зовсім скоро в них буде величезний обсяг роботи, на Майдані робитимуть операції, діставатимуть кулі і, на жаль, накриватимуть тіла загиблих.

Єлюди

Щодня на Майдані я зустрічала прекрасних людей, як ці хлопці. Скромних і водночас упертих та відчайдушних. Із різним рівнем доходів і різною освітою. Хтось із заходу, хтось зі сходу. У кожного своя унікальна доля. Один малює картини, другий будує будинки, третій – власник бізнесу.

Почала писати про них на своїй приватній сторінці, а потім вирішила започаткувати окремий проект. 20 грудня 2013 року створила Facebook-сторінку «Єлюди-maidaners», де публікувала історії про майданівців. Назву проекту (українську й англійську) запропонували люди в коментарях. Так з’явився цей інтернет-щоденник.

Деякі розповіді короткі, деякі – великі за обсягом. Усіх майданівців фотографувала на мобільний телефон. Я не знала, коли зустріну людину, про яку захочу написати. Не хотіла витрачати час професійних фотографів, які пропонували свої волонтерські послуги.

Maidaners

У січні одна жінка в коментарях написала, що варто перекладати ці історії на англійську. Оскільки навіть у іноземних ЗМІ розповідали про Майдан, як про зібрання радикалів. «Може, й справді варто?» – подумала я. На той момент були опубліковані 60 історій. Набрати 20 волонтерів здавалося нереальним, однак у мережі Facebook на оголошення про пошук волонтерів за кілька годин відгукнулося 170 осіб. Люди писали, що можуть перекладати не лише на англійську, а й на інші мови теж. Незабаром з’явилися ще 17 Facebook-сторінок Maidaners. Волонтери перекладали розповіді на англійську, німецьку, французьку, іспанську, італійську, російську, польську, литовську, чеську, грецьку, болгарську, білоруську, турецьку, румунську, фінську, голландську, угорську мови. На українську сторінку підписалися 12 тисяч чоловік, на англійську – 18 тисяч. На інші мови – від 30 людей до 1 тисячі користувачів соцмережі.

Щоденник

Це було надзвичайно. У кінці листопада, коли звільнялася з роботи, навіть не могла уявити, що через кілька місяців у мене буде блог на 18 мовах, десятки тисяч читачів, ця книжка, а проект я презентуватиму у Франції (у Страсбурзі) на конференції Ради Європи.

Утім, я також не думала, що хтось із людей, про яких пишу, може загинути. Так сталося із Сергієм Нігояном, із яким розмовляла 3 січня 2014 року. Скільки ще горя було попереду! Скільки розчарувань і натхненних подій.

Кілька людей, про яких я пишу у цій книжці, потрапили до влади. Залишаю історії про них. На момент нашої розмови вони виконували зовсім інші завдання на Майдані.