Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Розмова за пільговим тарифом 📚 - Українською

Читати книгу - "Розмова за пільговим тарифом"

192
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розмова за пільговим тарифом" автора Рей Бредбері. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Розмова за пільговим тарифом» була написана автором - Рей Бредбері, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Розмова за пільговим тарифом" в соціальних мережах: 
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:
Рей Бредбері
РОЗМОВА ЗА ПІЛЬГОВИМ ТАРИФОМ

І чого це в пам’яті зринули раптом давні вірші? Відповіді він і сам не знав, але зринули:

Уявіть собі, уявіть

ще й ще раз,

Що дроти, які висять на чорних

стовпах,

Кожнісінької ночі вбирали в себе

Мільярдні потоки

слів людських

І зберегли для себе їх зміст

і значення…

Він затнувся. Як там далі?

Вісімдесятилітній дід сидів сам-один у порожній кімнаті, в порожньому будинку, на безлюдній вулиці безлюдного міста на безлюдній планеті Марс. Він сидів, як сидів останні шістдесят років, — сидів і чекав.

На столі перед ним стояв телефон. Телефон, який давним-давно не дзвонив. І ось телефон затріпотів, таємно готуючись до чогось.

Ніздрі в старого роздулись. Очі широко розплющились.

Телефон задеренчав тихо, майже беззвучно.

Старий нахилився і втупився в апарат нестямними очима.

Телефон задзвонив.

Старлй підхопився, відскочив від телефону, стілець полетів на’ підлоту. І тоді старий закричав, закричав, зібравши всі сили:

— Ні!

Телефон задзвонив знову.

— Ні-і-і!

Старий хотів був простягти руку до трубки, простягнув — і збив апарат зі столу. Телефон упав на підлогу саме тієї секунди, коли задзвонив утретє.

— Ні, ні… о ні… — повторив старий тихенько, притискаючи руки до грудей, похитуючи головою, а телефон лежав біля його ніг. — Цього не може бути… Не може бути…

Бо, що не кажи, він був сам-один у кімнаті, в порожньому будинку, в безлюдному місті на планеті Марс, де серед живих не лишилося нікого, тільки він один, король пустельних гір…

І все-таки…

— Бартон!..

Хтось кликав його на прізвище.

Ні, вчулося. Просто щось тріщало в трубці.

«Бартон? — подумав він. — Ага, так… адже це я!..» Старий так давно не чув свого імені, що зовсім його забув. Він не належав до тих, хто здатен розмовляти сам із собою. Він ніколи…

— Бартон! — долетів голос здалеку, за мільярд миль.

Старий почекав, серце відміряло ще три удари, потім сказав:

— Бартон слухає…

— Ну, ну, — озвався голос, який тепер наблизився до мільйона миль. — Знаєш, хто з тобою розмовляє?

— Хай йому чорт, — заявив старий. — Перший дзвінок за півжиття, а ви із своїми жартами…

— Перепрошую. Це я, звичайно, даремно. Певна річ, не міг же ти впізнати свій власний голос. Власний голос ніхто не впізнає. Ми ж бо самі чуємо його спотвореним… З тобою говорить Бартон.

— Що?!

— А ти думав хто? Командир ракети? Думав, хтось прилетів на Марс, щоб урятувати тебе?

— Та ні…

— Яке сьогодні число?

— Двадцяте липня дві тисячі дев’яносто сьомого року.

— Боже ти мій! Шістдесят років минуло! І що, ти весь цей час так і сидів, чекаючи на ракету з Землі?

Старий кивнув мовчки.

— Слухай, старий, тепер ти знаєш, хто говорить?

— Знаю. — Він здригнувся. — Згадав. Ми з тобою одня особа. Я Еміль Бартон, і ти Еміль Бартон.

— Але між нами є істотна різниця. Тобі вісімдесят, а мені двадцять. У мене ще все життя попереду!..

Старий засміявся і зразу ж заридав ридма. Він сидів і тримав трубку в руці, почуваючи себе малою, нерозумною дитиною. Ця розмова була безглузда, її не слід було продовжувати— і все-таки розмова тривала далі. Здолавши хвилювання, старий притиснув трубку до вуха і сказав:

— Гей, ти там! Слухай… О господи, якби тільки я міг попередити тебе! Але як? Адже ти всього-на-всього голос. Якби я міг показати тобі, які самотні роки попереду… Обірви все разом, убий себе! Не жди! Якби ти міг знати, що значить перетворитися з того, що ти є, в те, що я є сьогодні…

— Чого не можна, того не можна, — засміявся молодий Бартон. — Я ж не можу знати, чи відповів ти на мій дзвінок. Усе це автоматика. Ти розмовляєш із записом, а зовсім не зі мною. Нині дві тисячі тридцять сьомий рік, для тебе — шістдесят років тому. На Землі почалась атомна війна. Всіх колоністів відкликали з Марса на ракетах. А я відстав…

— Пам’ятаю, — прошепотів старий.

— Один на Марсі, — реготнув молодий голос. — Місяць, рік — чи не все одно! Продукти є, книжки є. У вільний час я підібрав фонотеку на десять тисяч слів — відповіді надиктовані моїм же голосом і під’єднані до телефонних реле. Сам собі дзвонитиму, заведу співрозмовника… Через шістдесят років мої записи мені подзвонять. Я, правда, не вірю, що пробуду на Марсі стільки років. Просто така чудова думка прийшла в голову, спосіб згаяти час. Це справді ти, Бартон? Ти — це я?

Сльози текли з очей старого.

— Так, так…

— Я створив тисячу Бартонів, тисячу магнітофонних записів, чутливих до запитань, і розмістив їх у тисячі марсіанських міст. Ціла армія Бартонів по всій планеті, поки я сам чекаю на ракету…

— Дурню! — Старий втомлено похитав головою. — Ти чекав шістдесят років. Зістарів, чекаючи, і весь час сам. І тепер ти став мною, і ти, як раніше, сам, сам у безлюдних містах…

— Не сподівайся на моє співчуття. Ти для мене чужинець, який живе в іншій країні. Чого мені сумувати? Коли я диктую ці записи, я живий. І ти, коли слухаєш їх, теж живий. Але один одного зрозуміти ми не можемо. Ніхто з ‘ нас не може ні про що попередити другого, хоч ми й перемовляємось: я — автоматично, ти — по-людськи пристрасно. Я живу зараз. Ти живеш пізніше від мене. Нехай це маячня. Плакати не стану — майбутнє мені невідоме, а

1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розмова за пільговим тарифом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розмова за пільговим тарифом"