Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Нестяма 📚 - Українською

Читати книгу - "Нестяма"

254
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нестяма" автора Богдан Жолдак. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Нестяма» була написана автором - Богдан Жолдак, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Нестяма" в соціальних мережах: 

Богдана Жолдака сміливо можна назвати найвеселішим прозаїком сучасної української літератури — блискучий оповідач, непе-ревершений відтворювач живої народної говірки з її дивовижною фонетикою і суржиком, за що письменника часто критикували ортодоксальні прихильники чистої літературної мови. Ще він — розкішний майстер побрехеньок: історіям Жолдака про Гітлера чи Сталіна віриш беззастережно попри цілковите розуміння їхньої абсурдності, а прочитавши фразу «Повний курс органевтики для технікумів та вищої школи», негайно берешся шукати в інтернеті, що ж це за наука така, і, звісно ж, жодних пояснень не знаходиш, бо то чистісінька вигадка.
Ця проза така кінематографічна, що здається, її персонажів знаєш особисто багато-багато років і до кожного з них, попри їхню недолугість, а часто й відверту пришелепкуватість, переймаєшся симпатією.
ISBN 978-617-679-384-7
Богдан Жолдак © текст, 2017
Дарина Жолдак © графіка, 1998
Назар Гайдучик © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © 2017

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 92
Перейти на сторінку:
Богдан Жолдак
Нестяма
Інґа

Це була дуже дивна, як на театр, сцена: у фойє, під квадратною колоною, судомисто тулилася гарна жінка і плакала; всі її оминали, а вона шепотіла сльозами, тому що це було в аванс, і вона, я пригадав, довго перед цим була в буфеті, хоча там її всі відмовляли, навіть Катя, буфетниця: «Фатить, ти ж знаєш, Інґо, чим це кінчається», — та вона продовжувала вживати, і, як я зауважив, не лише тому, що ціни в буфеті були, як у магазині, низькі — про це дбала адміністрація.

Я був там новою людиною, декоратором, мене найняли одноразово, бо знав фактури, а тут вирішили поставити «Шекспіріаду», тобто знайшли спонсорів на декорацію, і я не знав, чим це все закінчиться. Аж ось вийшов у фойє. Бачу: жінка плаче, а всім байдуже, ба, навіть зиркають з острахом, особливо на мене, коли почав до неї наближатися; а ще якось уїдливо дивляться, так мені здалося, а я підійшов до жінки і почув, що вона бурмоче:

— Нікому не потрібна, — виплакувала такі звичні слова, я навіть подумав був, що це з якогось спектаклю, але не зміг пригадати, з якого саме, бо жінка відчула, що хтось поруч і раптом сухо прошепотіла: «Я всіх ненавиджу, а мене

ніхто не любить», — і знову заплакала, так гірко, а я подумав, який же це страшний театр, щоб так довести людину, адже тут працюють митці, та всім байдуже, вони проходили, радісно отримавши гроші, кожен поспішав, як буває в аванс, коли вся трупа сходилася, щоб розійтися.

— Ну що ви, — сказав я до жінки, від чого вона затряслася плечима, й мені стало моторошно, що біда заскочила людину не десь у куточку, щоб та виплакалася, а просто посеред рідного театру, у найвиднішому місці — оперлася так на квадратну колону, бо несила вже йти од горя, й розмазувала сльози.

— Не любить! Ніхто, — наполягала жінка голосніше; всі зиркали на нас якось неадекватно, одначе я вийняв хусточку, щоб утерти її прекрасні очі, потім торкнувся до пишного волосся, став переконувати, що вона помиляється, що все буде гаразд.

Раптом погляд її стражденний зупинився й висох; вона, сказати б, просканувала мене, й умить пройняв несамовитий біль: не одразу втямив, що руки її міцно вчепились мені за яйця.

Я отетерів — не од несподіванки, не од образи, а від несамовитого болю, якого досі не знав; бували випадки, наприклад, на баскетболі, від м’яча, але навіть він не міг так, як оці незнайомі пальці, що одчепити їх мені бракло снаги; вона втупилася мені очима в очі, бо я не витримав і закричав на весь театр, і працівники навколо деякий час це слухали, доки ж добрі люди — освітлювачі — підбігли і почали палець по пальцеві одтискати той страшний зашморг.

Потім одвели на банкетку, де я сидів і не вірив, що цей біль узагалі колись закінчиться, не вірив, що таке можливе, бо він мені ще кілька днів нагадував про себе сильною підпухлиною. І я просто змушений був думати про ту жінку, про її долю, змушений був ховатися в декораторській, щоб на мене не тицяли пальцем, отак починається проблемна робота — коли стаєш посміховиськом, а в чім твоя провина? Що ти просто пожалів людину?

Дехто співчував мені, з часом я багато довідався про Інґу, особливо, коли підслухав у курилці розповіді про візити до неї (актори — часом безсердечні люди), про інтим, як вона роздягала, роздягалась, а потім довго стелила ліжко і не так стелила, як годину розгладжувала простирадло, ретельно, багаторазово, безліч уявних складочок, отак пестила, припадаючи щокою, аж доки кавалер кілька разів устигав перегоріти і вже те ідеальне простирадло ставало ні до чого: «Це ще добре, шо не накірялась, а то було б».

Довідався, що Інґа відвідувала психоаналітика, та медицина не допомогла, бо в зарплату знову побачив її під квадратною колоною, де вона стояла і гірко плакала, шепочучи собі під ніс.

Чи я злякався? Можливо. Бо одразу втік назад, у декораторську, і стояв як дурень, оглядаючи приміщення, — чого я тут, адже роботу завершено. Тому стояв і просто обдивлявся стіни, наче вперше їх побачивши, аж доки надибав за трубою кілька використаних лампочок: перегорілі й непотрібні, вони пилюжилися, покинуті електриком. Дістав їх, витер, а потім дбайливо огорнув у кульок.

...Вона стояла напівзігнувшись, притулившись до квадратної колони, пишне волосся та плечі здригалися від плачу, а люди байдужо, ба, навіть з острахом, її оминали.

Пошукавши хустинку, я підійшов, став упритул, вона підвела свої невимовні очі, бо не повірила, засвітилася подивом, побачивши мене знову, я почав утирати їй сльози.

— Що з вами сталося? — питав я, й крізь ридання вона казала:

— Не потрібна... — шепотіла, — уявляєш?..

— Ну що ви? — торкнувся її розкішного волосся, гіркого від сліз. — Не треба так думати, — заспокоював.

На мить чудові очі розплющилися ширше, погляд зупинився, вона втупилася мені в зіниці й затамувала подих — за мить її цупкі пальці вхопили мене межи ноги і стиснули, але в очах моїх Інґа не помітила відчаю, я пестив її кучері; тоді вона стиснула щосили й одна лампочка, а потім і друга, гучно луснули в її долонях.

Куди
1 2 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестяма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нестяма"