Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » П’ятий номер 📚 - Українською

Читати книгу - "П’ятий номер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "П’ятий номер" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «П’ятий номер» була написана автором - Валерій Олександрович Шевчук, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "П’ятий номер" в соціальних мережах: 
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 88
Перейти на сторінку:
П’ятий номер
ЧАСТИНА ПЕРША
ГНІЗДО 
1.

Божевільний Сашко одягав жіночого солом’яного капелюха, підперізувався широким солдатським ременем з блискучою мідною бляхою, підхоплював лівою рукою внука й крадькома вибирався з подвір’я на вулицю. Ішов широкою ступою, босі ноги нечутно зносилися над моріжчаним покровом вулиці, озирався вряди-годи, повертаючи голову і зачіпаючи внука крисами жіночого капелюха. Квітка на капелюсі сягала тоді онукового обличчя, і той нюхав її зів’ялі, шматяні пелюстки.

У божевільного Сашка був свій, твердо визначений шлях. Спершу він скрадався повз довгу дощату стіну, а коли минав її, входив у царство повітряних медуз. Плавали в просторі, ставали на паркани, ходили подвір’ями, перебираючи численними ланами, ніби танцювали вигадливий танок. Їхні кінцівки й справді підсмикувались улад і влад опускалися долі. Божевільний Сашко не відчував нічого лихого до медуз, то більш – навіть їм підморгнув, навіть усміхнувся – онук у цей час знову схилився над квіткою капелюха і понюхав її шматяні пелюстки. Перед божевільним Сашком в цей час починав засвічуватися залитий сонцем тунель вулиці – завмирав на хвилю, здивовано покліпуючи очима, сонце осліплювало і збуджувало його.

– Діду, – торкав його внук, – ходімо ж…

Божевільний Сашко стріпувався і пускався клусом уздовж побілених вапном парканів. Піт лився по обличчю, пощипувало шкіру, краплі збиралися на підборідді й капали на бруднувато-сіру майку; вилискували голі плечі й запалі під майкою груди; солом’яний капелюх мокнув від волосся, яке склеювалося й точило нові й нові патьоки поту. Онук похитувавсь у дідових руках, йому ставало весело. Мале личко мружилося, але зберігало статечну, навіть старечу поважність; дививсь, як стрибають в очах сонячні пасмуги від парканів, як коливаються побіч хати і танцюють на городах мальви й соняшники – на його старечо-дитяче личко накладалася тонка усмішечка.

Божевільний Сашко ляпотів по стежці босими ногами, збиті пальці починали сочити юхою, але він не зменшував темпу, біг зосереджено й старанно, як бігун на довгі дистанції, – для цього довелося й рота розтулити, й дихати з присвистом.

Вулиця була майже порожня: чоловіки – на роботі, жінки – біля плит чи також на роботі; божевільний Сашко вибирав саме такий час, бо не хотів, щоб на нього дивилися сторонні очі, – його вабили лози. Між гілля тих лоз поблискувала річка, а за нею лежала залита сонцем галявина, яку він любив, бо на ній ніколи не гуляли й не паслися повітряні медузи.

Зупинився на горбку, звідкіля видно стало ясно-зелений килим, що так його приваблював, – був то живий шмат простору, який діяв на хвору душу Сашка напрочуд заспокійливо: божевільний стояв, широко розплющивши очі й розтуливши рота, а до нього від верболозів начебто проміння зелене тяглося. Відчував навіть мацаки того проміння на обличчі; м’які хвилі соку заливали землю, а особливо той ясно-зелений клапоть – Сашко з хвилюванням удихав у себе зелене повітря, безсилий згасити нутровий трем, що підіймався з глибини його сколошканого єства.

У такі хвилини пізнавав захват. Пригортав обережно до себе онукове тіло, привалювався до паркану спиною і ніби вростав у дошки. Піт поступово просихав, плечі вже не вилискували, обличчя знову ставало землисто-попелясте, жіночий капелюх склеювався з волоссям – в таку хвилю онук дозволяв собі торкнутися пальцем потріпаної ганчір’яної квітки, обережно, навіть побожно розправляючи пелюстки.

– Вже є! – казав онук, полишаючи квітку. – Оно!

– Бачиш? – стріпувався божевільний.

На ясно-зеленому килимі, куди так вабило повсякчас, і справді паслося теля. То було віддавен знайоме йому теля – з яблуками на лобі, з блідою ніжною шкірою і рожево-тріпотливою плямою писка. Теля стояло, розставивши стрункі ноги, й помукувало, повернувшись до річки. Божевільний відштовхувався спиною від паркану, згинався, нахилявся вперед, очі його засвічувалися жовтим палахким вогнем, ніздрі тріпотіли, а рот відслонював попсовані зуби. Рушав, скрадаючись, стежкою, перестрибував через тіні, що лягали в ноги, повертав до вітру жадібні тремтливі ніздрі і збуджено нюхав.

– Не прив’язане! – спокійно попереджав онук.

Мале дитяче личко лишалося стоїчно нерухоме. Зорило холодними жаринками очей – чіпко стежило за телям. Теля повернуло в їхній бік голову, але ще лишалося спокійне. Меланхолійно покліпувало довгими рудуватими віями, і від того його мила мордочка ставала здивовано-добродушна.

Сашко пострибав по хиткій кам’яній греблі. Його рухи були розраховано-точні. Каміння схитувалося, але нога встигала відштовхнутися – камінь з булькотом зсувавсь у пінливу течію. Онук спокійно пильнував теля, а божевільний біг, майже перелітав через річку. Вистрибнув на траву, поранивши об камінь пальця, але болю не відчув – мав тільки тремке, як пропасниця, хвилювання. Дрож бив тілом, а зуби вже й цокотіти починали.

Теля вже їх помітило. Очі його спалахнули, воно рвонулося й метнулось у верболози. Божевільний обережно поставив онука на траву й стрілою метнувся за телям. Вони помчали по зеленій, аж соком бризкала, траві: спереду перелякане теля із задертим у жахові хвостом, ззаду – швидкий, наче вихор, божевільний. Мчали через галявину, толочачи чисто-зелену траву, мастячись соком і землею, – перед очима в

1 2 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятий номер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П’ятий номер"