Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

Присвячується Кріс, Крістен, Лорен і Ерін за те, що надали сенсу цій справі, — і Моллі, чия пристрасть до шкарпеток утримувала нас на ногах

У Чикаго наприкінці ХІХ століття серед промислових димів і трамвайного передзвону жили двоє чоловіків: обидва показні, синьоокі й надзвичайно вдатні до справи, яку обрали. Кожен із цих двох утілював частину тієї динаміки, яка несла Америку на всіх парах у ХХ століття. Один із них — архітектор, який збудував чимало з найважливіших споруд Америки, серед яких хмарочос «Праска» в Нью-Йорку й головний вокзал у Вашингтоні; а другий був убивцею, одним із найбільш активних за всю історію, провісником одного з американських архетипів — міського серійного вбивці. Хоча ці двоє людей ніколи не зустрічалися, принаймні не були знайомі, їхні долі об’єднала одна особлива, чарівна подія, про яку сьогодні майже не згадують, але свого часу її вплив на країну був визнаний майже так само потужним, як Громадянська війна.

На подальших сторінках я розповім вам історію цих людей, але мушу одразу застерегти: хоч якими химерними й моторошними можуть здатися читачеві деякі з описаних подій, але цей твір не є художнім і не містить вимислу. Усі цитати, наведені в лапках, походять із листів, спогадів чи іншого письмового документа.

Дія відбувається здебільшого в Чикаго, але прошу в читачів пробачення за випадкові виходи за кордони штату, наприклад тоді, коли цілеспрямований, хоча й обтяжений власним горем детектив Ґеєр заходить в останній страшний підвал. Також перепрошую за відступи, що подекуди трапляються, коли того вимагає оповідь, як-от екскурси щодо тогочасного опізнання тіл чи правильного використання герані «Чорний принц» у ландшафті, розробленому Олмстедом.

Поза кров’ю, багнюкою і димами — ця книжка про скороминущість життя і про те, чому одні люди обирають присвятити свій нетривалий земний час здійсненню неможливого, а другі — майже промисловому виробництву горя. Врешті-решт, це — історія невідворотної боротьби добра і зла, світла й темряви, Білого та Чорного міста.

Ерік Ларсон

Сіетл

Не треба дрібних планів: у них немає тих чарів, які здатні сколихнути людське серце.

Я народився з дияволом усередині. Я не міг нічим зарадити тому, що вродився вбивцею, так само як поет не може стримати натхнення до пісень.

Це відбувалося 14 квітня 1912 року, в сумний день для історії мореплавства, але, звичайно, чоловік у каюті-люкс номер 63–65 на навісній палубі C, ще про це не знав. Проте він точно знав, що в нього розболілася нога, ще гірше, ніж він очікував. Цей чоловік мав 65 років, був великий і розповнілий. Волосся посивіло, вуса майже побіліли, але очі були все одно сині-сині, і від близькості моря їхня синява стала ще яскравішою. Через хвору ногу він був змушений відкласти плавання, і тепер вона ще й не давала йому вийти з розкішної каюти, у той час як решта пасажирів першого класу, у тому числі його дружина, робили все, що забажають, а саме досліджували більш екзотичні куточки судна. Чоловікові був до душі гігантський масштаб судна, так само як подобалися пульманівські вагони й величезні каміни, тільки-от нога робила цю втіху значно помірнішою. Він визнавав, що ця системна недуга розвинулася в нього внаслідок необмеженої вірності вишуканим винам, стравам і сигарам. Біль щодня нагадував чоловікові, що його земний час добігає кінця. Допіру перед відплиттям він сказав своєму другові:

— Збільшення людського віку мене не цікавить, коли людина вже зробила свою справу, і зробила її вдало.

Чоловіка цього звали Деніел Хадсон Бьорнем, і на сьогодні це ім’я знає весь світ. То був архітектор, який зробив свою справу вдало в Чикаго, Нью-Йорку, Вашингтоні, Сан-Франциско, Манілі та багатьох інших містах. Із дружиною Марґарет, а також їхньою дочкою та її чоловіком він вирушив у великий круїз, котрий мав тривати до самого кінця літа. Бьорнем обрав саме це судно — трансатлантичний лайнер «Олімпік» компанії «White Star Line», — бо воно було нове, розкішне й велике. На той момент, коли він замовляв квитки на «Олімпік», цей корабель був найбільшим із тих, які здійснювали регулярні рейси, проте лише за три дні до початку його першого плавання рекорд розміру побило