Читати книгу - "Господиня"
- Жанр: 💙 Фантастика
- Автор: Стефані Маєр
- 523
- 0
- 28.04.22
Всесвітньовідома авторка «Сутінкової саги» виступила у новому амплуа: науково-фантастичний трилер «Господиня» не залишить байдужими ні прихильників фантастики, ні любителів мелодрами. Землю окупували прибульці — не з метою знищити людство, а навпаки — позбавити його воєн, хвороб, нещасть. Оселяючись у головах землян, прибульці змінюють світ. От тільки чомусь частина людства, а з нею — і Мелані Страйдер, воліє повернути собі стару добру землю з усіма її тягарями й неприємностями. І коли в голові Мелані оселяється чужопланетна істота на ім'я Вандрівниця, ще не відомо, хто переможе в боротьбі двох душ…
Переклад з англійської О. Риди, У. Григораш
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Моїй матері Кенді, яка вчила мене, в будь-якій оповіді найцікавіше — то кохання.
ЗАПИТАННЯ
Тіло — мій дім,
мій кінь, мій пес.
Що стане зі мною,
коли ти помреш?
Де мені спати,
як полювати,
без коника бравого
куди поскакати?
На пастку чи скарб
у хащах чекати —
без вірного пса
як мені знати?
Як воно — спати
без крівлі й дверей?
Як — коли вітер замість очей?
Як на хмарині
верхи промчатись?
В небесних просторах
де заховатись?
Мей Свенсон ПрологУтілення
Цілителя звали Брід У Глибоководді.
Він був душею, а отже, від природи — сама доброта: співчутливий, терплячий, чесний, безкорисливий і люблячий. Занепокоєність не була притаманна Бродові У Глибоководді. А роздратування тим паче. Та через те, що Брід У Глибоководді жив у людському тілі, часом роздратування було не уникнути.
Намагаючись не зважати на бурмотіння студентів цілильні, що долинало з віддаленого кутка операційної, він міцно стиснув губи — цей вираз був дивним на обличчі, яке зазвичай усміхалося.
Побачивши невдоволену гримасу, Даррен, його постійний асистент, поплескав цілителя по плечу.
— Їм просто цікаво, Броде, — спокійно мовив він.
— Не бачу нічого цікавого або складного в процедурі втілення. У разі потреби її могла б провести будь-яка пересічна душа. Марнування учбового часу, та й годі… Сьогодні вже нема на що тут дивитися… — Брід і сам здивувався, зачувши різкі нотки у своєму завжди м’якому голосі.
— Вони ще в житті не бачили дорослої людини, — сказав Даррен.
Брід звів брову.
— Нехай подивляться одне на одного або в люстерко.
— Ви знаєте, що саме маю я на увазі. Дику людину. Яка ще не має душі. З бунтарів.
Брід поглянув на тіло непритомної дівчини, що долілиць лежало на операційному столі. Його серце переповнилося жалем на згадку про те, в якому жахливому стані перебувало це бідолашне спаплюжене тіло, коли шукачі доправили його до цілильні. Який біль мучив дівчину…
Звісно, тепер тіло бездоганне — повністю зцілене. Брід сам про це подбав.
— Зовні вона нічим від нас не відрізняється, — сказав Брід Даррену. — В усіх нас людські обличчя. І прокинувшись, вона стане такою ж, як ми.
— Їм просто цікаво — і все.
— Душа, яку ми сьогодні вживлюємо, не заслуговує на те, щоб на її нове тіло отак витріщалися. Мали б повагу! Їй і так нелегко буде під час акліматизації. Несправедливо, що вона має проходити через це.
Під словом «це» Брід мав на увазі не витріщання. І знову в голосі цілителя пролунало роздратування.
Даррен іще раз поплескав його по руці.
— Усе буде гаразд. Шукачам потрібна інформація, і…
При слові «шукачі» Брід кинув на Даррена пекучий погляд. Оторопілий Даррен закліпав очима.
— Вибачте, — одразу перепросив Брід. — Я ненавмисно. Просто дуже хвилююся за цю душу.
Він перевів погляд на кріоконтейнер, що стояв біля столу. Рівне тьмяно-червоне світло індикатора свідчило про те, що кріоконтейнер працює в режимі замороження.
— Цю душу спеціально відбирали на таке завдання, — заспокійливо сказав Даррен. — З-поміж нас вона вирізняється винятковою хоробрістю. Всі її життя свідчать самі за себе. Гадаю, вона б сама на таке зголосилася, якби ми мали змогу в неї запитати.
— А хто б не зголосився, якщо йдеться про суспільне благо? Але не в тому річ. Тут питання не в бажанні, а в тому, чи маємо ми право наражати душу на таке.
Брід краєм вуха почув, що практиканти цілильні також гомонять про заморожену душу. Спочатку пошепки, а потім, захопившись, на повний голос.
— Вона пожила на шістьох планетах.
— А я чув, що на сімох.
— Подейкують, що вона завжди змінювала вид носія.
— Як таке може бути?
— Вона побувала майже всіма: квіткою, ведмедем, павуком…
— Морською водорістю, кажаном…
— Навіть драконом!
— Ні, я не вірю. Не може бути, щоб на сімох планетах!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господиня», після закриття браузера.