Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Капітан Зірвиголова 📚 - Українською

Читати книгу - "Капітан Зірвиголова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Капітан Зірвиголова" автора Луї Анрі Буссенар. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Капітан Зірвиголова» була написана автором - Луї Анрі Буссенар, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Капітан Зірвиголова" в соціальних мережах: 

Історичний гостросюжетний роман про пригоди молодого капітана Жана Грандьє у самісінькому пеклі англо-бурської війни, де він верховодить загоном таких самих юних хлопчаків-відчайдухів.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 89
Перейти на сторінку:
Луї Буссенар
КАПІТАН ЗІРВИГОЛОВА

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література



Художнє оформлення В. МАЛАКОВА

Ілюстрації Ш. КЛЕРІСА

Переклад Є. Дроб'язка

Переклад здійснено за виданням: Луи Буссенар. Капитан Сорвиголова. Детгиз. 1955.



ЧАСТИНА ПЕРША
МОЛОКОСОСИ
РОЗДІЛ І

Смертний вирок. — Бур і його друг, молодий француз. — Відмовлення припинити виконання вироку під мільйонну заставу. — Засуджений сам копає собі могилу. — Страта. — Трагічна сцена. — Помста. — Капітан Зірвиголова і погоня за ним.


Старший сержант, що виконував обов'язки секретаря воєннопольового суду, нарешті підвівся. В руці у нього клаптик паперу з вироком, який він щойно надряпав.

Різким і сухим голосом, карбуючи кожний склад, він прочитав вирок обвинуваченому:


«Рада полку, засідаючи на правах військового суду, одностайно засуджує до страти Давіда Поттера, винного в отруєнні двадцяти п'яти коней четвертої артилерійської батареї. Вирок остаточний, оскарженню не підлягає і буде виконаний негайно».


П'ятеро членів суду в білих касках, з кобурами на поясах, недбало притримуючи колінами шаблі, сиділи на складених стільцях з пихатим і зневажливим виглядом джентльменів, змушених виконувати неприємний і нудний обов'язок.

Один з них, молодий капітан, навіть промимрив крізь зуби:

— Хай йому чорт! Стільки церемоній, щоб відправити на той світ якогось селюка — шахрая, білого дикуна, бунтівника, грабіжника і вбивцю!

Але голова суду, вродливий чоловік у формі полковника шотландського полку імені Гордона, спинив його легким рухом руки і звернувся до засудженого:

— Що ви можете сказати на своє виправдання, Давіде Поттер?

Бур, який був на цілу голову вищий від своїх конвойних артилеристів, що стояли обабіч його з оголеними шаблями, лише презирливо знизав плечима. Потім відвернувся від членів суду і крізь потрійний ланцюг солдатів, виструнчених з примкнутимн штиками навколо судилища, звернув свій ясний погляд туди, де стояла його безутішна родина.

Там, біля ферми, ридала, ламаючи в розпачі руки, молода жінка, нестямно плакали діти, нещасні батьки засудженого погрожували завойовникам своїми немічними кулаками…

І немов бажаючи підкреслити цю скорботну картину, яскраве сонячне проміння, пробиваючись крізь примхливе листя акацій і гігантських мімоз, світлими зайчиками гралось на лузі, трав'яні хвилі якого тікали кудись, у недоступну для ока далину.

Тут він жив, любив, страждав і боровся аж до останнього дня.

На якусь мить його погляд затуманився сльозою розчулення, але її зараз же осушив гнів.

Він випростався і, стиснувши кулаки, хрипким голосом відповів полковникові:

— Ви засудили мене за те, що я захищав свободу і незалежність своєї батьківщини… Що ж! Ви сильніші — вбийте мене!

— Ми судді, а не вбивці! — з обуренням перервав його голова. — Ви, бури, ведете безчесну, не гідну цивілізованих людей війну. Війна також має свої закони, і ми судимо вас за цими законами.

— А, по-вашому, це чесна війна, коли десять, п'ятнадцять, двадцять чоловік нападають на одного? — вигукнув бюргер[1].

— Ми воюємо з відкритим забралом з допомогою нашої зброї. І ми не судимо тих, хто воює з нами такою ж зброєю. А вдаватися до отрути — підлість, — сказав полковник. — Сьогодні ви отруюєте коней, завтра візьметеся за людей… Це заслуговує на суворе покарання.

Бур, не розбираючись у таких тонкощах, гнівно заперечив:

— Я діяв як патріот, який знищує все, що допомагає війні: людей, худобу, воєнні матеріали. І ви не зможете втовкмачити мені, чому вбивати людей з рушниці почесно, а труїти коней підло.

— Від цієї тварюки не доб'єшся пуття, — знову процідив капітан, у глибині душі збентежений наївною логікою селянина.

— Слухання справи закінчено! — владно втрутився голова. — Давіде Поттер, приготуйтеся до смерті.

— А я й не прошу пощади! Якби ви залишили мені життя, я знову взявся б за те саме. Та за мене помстяться!.. Еге ж, жорстоко помстяться! Пролийте мою кров… Нехай вона ллється рікою!.. Кров мучеників за незалежність — це роса, що живить свободу!

Ці слова, сказані громовим голосом, кинули в дрож людей, що зібралися перед фермою. А вражений ними, старший сержант, крякнувши, взявся дочитувати вирок:


«Засуджений сам викопає для себе могилу. Вирок виконає взвод з дванадцяти чоловік. Рушниці зарядить сержант, причому тільки шість з них мають бути заряджені бойовими патронами, решта — холостими».


Почувши цей дивний параграф вироку, засуджений бюргер вибухнув сміхом, що в таку хвилину бринів моторошно.

— Ха-ха-ха!.. Розумію… Мені якось говорили про це, та я, признатись, не вірив! — вигукнув він. — Ви боїтесь, щоб солдати не стали жертвами помсти за розстріляних? І сподіваєтесь такими хитрощами відвести від них цю помсту? Ви думаєте, якщо солдат, розстрілюючи патріота, сам не знає, чи заряджено бойовим патроном його рушницю, чи ні, то інші й поготів не дізнаються?.. Йолопи! Солдатам нема чого боятися: моя помста не впаде на голову цих невільних спільників вашого злочину. Вона спіткає вас… так, тільки вас, так званих суддів, справжніх і єдиних винуватців! Вас п'ятеро,

1 2 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітан Зірвиголова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітан Зірвиголова"