Читати книгу - "Чарівні казки"

Жили собі в давні часи король і королева Ісландії, у яких після двадцяти років подружнього життя народилася донечка. Її народження невимовно їх втішило, бо вони давно вже втратили надію мати дитину — спадкоємця свого королівства. Маленьку королівну назвали Іміс; уже в ранньому дитинстві її чарівність обіцяла пишно розквітнути з плином часу. У всьому світі ніхто і ніщо не могли б зрівнятися з нею, якби бог Кохання, вважаючи справою честі отримати в своє підданство це чудове створіння, завчасно не потурбувався про те, щоб при цьому ж дворі народився принц, чарівність якого ні в чому не поступалася принадності Іміс. Його звали Філакс, він був сином брата короля Ісландії і на два роки старший за королівну. Діти росли разом і були дуже близькими друзями, як це часто трапляється в дитинстві, особливо серед родичів. Невдовзі прокинулися в їхніх серцях взаємні захоплення й ніжність. Королевич і королівна ніколи не бачили кращих за себе, отже, не було жодних перепон для появи почуття, що охопило їх обох, хоча й самі не знали, як воно називається. Король і королева з радістю спостерігали за народженням цього почуття. Вони любили молодого Філакса, він був принцем однієї з ними крові, до того ж ніхто інший з дітей не відзначався такими чудовими рисами.

Здавалося, все сприяє їхньому коханню, і одного чудового дня Філакс стане найщасливішим з усіх людей.

Королівні виповнилось років дванадцять, коли, люблячи дочку з невимовною ніжністю, королева зажадала дізнатися про її долю в однієї феї, чутки про дивовижні здібності якої розійшлися по всьому світу. Вона поїхала до неї, узявши з собою й дочку.

Сумуючи в розлуці з Філаксом, королівна дивувалася: навіщо турбуватися про майбутнє, якщо сьогодення таке приємне. Філакс залишився з королем, проте ніякі придворні розваги не могли розвіяти його тугу за королівною.

Коли вони дісталися до палацу феї, їх зустріли з великими почестями, хоча самої господині вдома не було. Зазвичай вона перебувала на самоті на вершині досить віддаленої гори, де заглиблювалась у вивчення чарівницької науки, яка здобула їй всесвітню славу. Дізнавшись про приїзд гостей, фея одразу ж повернулась. Королева представила їй дочку-принцесу, назвала її ім’я, час народження, але чаклунці все це було відомо (адже Фея з Гори знала все). Вона пообіцяла королеві дати відповідь за два дні і знову вирушила на свою гору. Повернувшись на початку третього дня, Фея запросила королеву зійти в сад, де вручила їй запечатані таблички з пальмового листя, наказавши відкрити їх лише в присутності короля. Однак королева, бажаючи вдовольнити свою цікавість, почала розпитувати про долю своєї дочки. «Велика королево, — відповіла на те Фея з Гори, — я не можу сказати з певністю, яке нещастя загрожує принцесі, але бачу, що кохання посідатиме в її житті важливе місце. Ніколи ще краса не викликала таких шалених пристрастей, як ті, що розпалюватиме Іміс». Втім, не треба бути феєю, щоб напророчити Іміс численних закоханих у неї. Здавалося, очі принцеси вже наказували всім любити її, як передрікала Фея.

Тим часом Іміс, яку її власна доля турбувала набагато менше, ніж розлука з Філаксом, заходилася збирати квіти. Однак, заполонена своїм почуттям і бажанням якнайшвидше поїхати звідси, вона забула про букет, в задумі полишила його і приєдналась до матері, що саме прощалася з Феєю. Чарівниця поцілувала Іміс, захоплено її розглядаючи, бо принцеса була таки цього варта. «Коли вже я не можу, — мовила Фея, таємниче помовчавши хвилину, — коли вже я не можу, прекрасна королівно, змінити вашу долю, я спробую хоч трохи допомогти вам уникнути уготованих нещасть».

Потім вона зірвала кілька конвалій і знову звернулася до Іміс: «Завжди носіть ці квіти, вони не зів’януть ніколи. До того часу, поки не розлучитеся з ними, матимете надійний захист від біди, яка загрожує вам». І прикрасила букетом волосся Іміс. Квіти, здавалося, підкорились намірам Феї: щойно опинились на голові королівни, як самі уквітчали її гарненьким султаном, чисто білий колір якого ще більше відтіняв ні з чим не зрівнянну шкіру Іміс.

Королева вирушила додому, тисячу разів подякувавши Феї, і незабаром прибула до Ісландії, де весь двір із нетерпінням чекав на повернення принцеси. Ніколи ще радість не сяяла так ніжно й палко в очах закоханих, як у поглядах Іміс та Філакса. Лише королю розкрили таємницю султана з конвалій; квіти так пасували до прегарного чорного волосся королівни, що видавалися усім звичайною прикрасою, яку Іміс сама собі вибрала в садах уФеї. Королівна охочіше розповідала Філаксу про смуток, що охопив її в розлуці з ним, ніж про нещастя, які готувала для неї доля. Хоча Філакса дуже стурбувало пророцтво Феї, радість зустрічі переважила: нещастя були такі примарні й далекі, що закохані швидко про них забули, віддаючись ніжності бачити одне одного.

Тим часом королева розповіла королю про свою мандрівку і про таблички Феї. Розкривши їх, вони побачили викарбувані золотими літерами вірші:

Король і королева були дуже занепокоєні таким пророцтвом і марно намагалися знайти йому якесь пояснення. Вони нічого не сказали королівні, бажаючи позбавити її зайвих переживань.

Одного чудового дня, коли Філакс поїхав на полювання (а це траплялося досить часто), Іміс гуляла на самоті у миртовому лабіринті й сумувала, бо їй здавалося, що Філакс не вертається надто довго; картала себе за нетерпіння, яке він з нею, очевидно, не поділяв. Отже, перебуваючи в глибокій задумі, вона раптом почула голос, який говорив їй:

«Чому ви сумуєте, прегарна королівно? Якщо Філакс байдужий до блаженства бути коханим, я пропоную вам серце, у тисячу разів вдячніше і глибоко зворушене вашою чарівністю, стан, досить високий, щоб його бажала будь-яка дівчина, і владу, яку визнає весь світ».

Королівна страшенно здивувалась, вона була