Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Позолочена рибка 📚 - Українською

Читати книгу - "Позолочена рибка"

1 050
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Позолочена рибка" автора Барбара Космовська. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Позолочена рибка» була написана автором - Барбара Космовська, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Позолочена рибка" в соціальних мережах: 

Батьки Аліції, донедавна «Страшенно Розпещеної Одиначки», розлучилися. Дівчина поступово вчиться сприймати нову татову супутницю життя й спілкуватися з постійно зайнятою мамою. Народжується перше кохання, з'являється необхідність робити власний вибір. У своєму оточенні Аліція зіштовхується із проблемами анорексії, наркотиків, байдужості однокласників. Проте найбільше змінює її життя важка хвороба зведеного братика. На Аліцію чекає складне випробування — підтримка маленького Фридерика та його мами, Міс Літа, яку вона досі не надто любила…
Барбара Космовська (1958) — відома польська письменниця. Авторка багатьох романів, у тому числі й для молоді, що користуються великою популярністю: «Буба» (2002) — головна премія на конкурсі «Повір у силу фантазії»; «Буба: мертвий сезон» (2007); «Позолочена рибка» (2007) — «Книга Року» польської філії International Board on Books for Young People та перша премія на Літературному конкурсі ім. Астрід Ліндгрен; «Пушинка» (2008), «Самотні.рі» (2011).

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 40
Перейти на сторінку:
Барбара КОСМОВСЬКА
ПОЗОЛОЧЕНА РИБКА
Замість присвяти

Літній вечір пахнув духмяною матіолою, коли ми з моєю подругою М. сіли під яблунею. Над нами грали у квача перші зірки. Моя подруга часом замовкала й позирала на мене. Зірки підморгували їй, немов хотіли щось додати до оповіді, яка легко й сміливо линула в сутінках.

Якби не М., я б ніколи не написала цієї книжки.

ЛИСТИ ДО СЕБЕ

Спочатку я була Страшенно Розпещеною Одиначкою. Навіть мама і тато зверталися до мене словами: Страшенно Розпещена Одиначко, ти можеш стишити цей галас? Помити після себе посуд? Закручувати тюбик із зубною пастою? Не вкидати брудні шкарпетки просто до пральної машинки? Не нишпорити в моєму кабінеті й не плутати папери на письмовому столі?

Так було напочатку. І хоча тоді я вважала, ніби живу у світі безпідставних звинувачень, швидко виявилося, що той світ був затишним і безпечним.

Я перестала бути Страшенно Розпещеною Одиначкою того дня, коли мама зняла із дверей стару табличку, а натомість повісила нову. Із цієї таблички ставало зрозуміло, хто більше з нами не живе. Татове ім'я помандрувало разом з ним на іншу вулицю. Здавалося б, нічого не сталося. Половина нашої кам'яниці змінювала таблички на дверях, а татусі переставали жити зі своїми дружинами й Страшенно Розпещеними Одиначками. Тато просто почав дзвонити у двері власного помешкання й зустрічатися зі мною частіше, ніж колись. Дивно, бо раніше таких можливостей у нього було більше. Але, мабуть, так уже повелося, що дорослі люблять ускладнювати всім життя, і треба бути дорослим, аби все це збагнути.

До того, що тато дзвонить, як пан Кавка, котрий позичає в нас книжки, я вже встигла звикнути. Мені б лише хотілося, щоб він не ставився до мене, як до нового скандинавського бестселера. Або пакунка, який треба перевезти своїм «Ауді» за вказаною адресою. І звісно, не так, як до доньки після розлучення, бо ж я із ним не розлучалася. І щоб він мене десь не загубив, як це в нього сталося з коханням до мами.

Бо із цим коханням моїх батьків відбулася дивна річ. Воно тануло, наче морозиво й вистигало, мов нікому непотрібний чай. І вмовкало. Ніби йому більше нічого було сказати. Немовби йому більше не залежало на тому, щоб у нашому домі знову лунали веселі й жваві розмови й добрі слова Але найдужче мене в цьому всьому здивувало одне: що батьки розлучилися заради мене! Ви б у таке повірили? Зробили це задля мого добра! Яка великодушність! Цікаво, як би вони почувалися, коли б це я їх покинула. Задля їхнього добра, звісно. Аби вони були ще щасливіші й іще більше мною пишалися.

Але я не покину. Я ненавиджу розтоплене морозиво. І холодного чаю не п'ю. Я люблю, коли мої почуття мають помірковану температуру, а мені самій не бракує терпіння. Мабуть, тому мені часом здається, що я набагато старша за власних батьків. На щастя, цього ніхто не може помітити.

БУТИ ТАМ І ТУТ

Серпень добігав кінця. Дедалі коротші, прохолодні вечори виганяли Аліцію з веранди вологими сутінками, незважаючи на її невдоволення. Дівчинка із жалем покидала дідусеве потерте шкіряне крісло, у якому дитиною любила сидіти її мати.

— Так воно вже мусить бути, дорогенька, — бабуся з’являлася на порозі з чашкою паруючого молока. — Без осені світ був би вбогий, як босий Антек, — казала вона, дивлячись на величні крони буків, котрі стерегли берег невидимого озера.

— Я не хочу повертатися, — закопилила губу Аліція. З виразом обличчя малої капризухи, взяла обіруч чашку з молоком.

— Гидота! — буркнула вона, проте в її очах витанцьовували лукаві вогники. Вона обожнювала передражнюватися з бабцею над своєю щоденною порцією молока, укритого свіжою пінкою.

— От бач? — посміхнулася бабуся, притуливши голову онуки до свого фартуха. — Молоко творить чудеса. Зовсім нещодавно тебе лякав кінець літа, а тепер маєш геть інші клопоти.

— Мушу випити до дна?

— Мусиш, — у цій справі бабуся була невблаганна. — Панна Фризуня образиться на тебе, якщо ти знехтуєш її дарунком.

Восьмилітня Панна Фризуня вважалася найкращою коровою на селі. Щоправда, народилася вона в сусідньому хліві, і через якісь там коров’ячі недоліки її мали зарізати. Ніби передчуваючи свою долю, вона щоранку приходила на подвір’я дідуся й бабусі й мало не стукала ратичкою у двері веранди. Поводилася так, неначе через помилку з’явилася на світ за іншою адресою, тож дідусь і бабця, зачаровані її відвідинами, вирішили цю химерну й непокірну теличку взяти в прийми. Тваринницького досвіду вони не мали, тож довелося їм опанувати нелегку науку годівлі великої рогатої худоби, щоб забезпечити своїй улюблениці відповідний розвиток та гідне коров’яче майбутнє. Панна Фризуня, хоча й добряче свавільна й розпещена численними дідусевими компліментами, швидко навчилася бути вдячною своїм рятівникам. Робила вона це по-своєму, по-коров’ячому, даючи найбільше молока в селі, що страшенно дратувало попередніх власників.

Аліція теж полюбила Фризуню. Могла годинами вдивлятися в її мудрі очі й відганяти набридливих мух. Щоправда, мокрі поцілунки, якими щедро обдаровувала її Панна Фризуня, були не завжди приємними знаками уваги, та дівчина ставилася до цього з гумором, приязно поплескуючи Фризуню по оксамитових боках.

І тепер, поставивши порожню чашку, Аліція посміхнулася, згадавши Панну Фризуню.

— Знаєш, бабцю, — тихо зітхнула вона. — Мені іноді шкода, що це не я постукала ратичкою у ваші двері. Ти б мене теж прийняла, правда?

Бабця глянула на онуку без посмішки, яка завжди десь дівалася, щойно Аліція починала говорити про бажання залишитися на

1 2 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Позолочена рибка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Позолочена рибка"