Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Калейдоскоп часу 📚 - Українською

Читати книгу - "Калейдоскоп часу"

363
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Калейдоскоп часу" автора Лариса Володимирівна Денисенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Калейдоскоп часу» була написана автором - Лариса Володимирівна Денисенко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Калейдоскоп часу" в соціальних мережах: 

Люди люблять прихилятися одне до одного… До власних спогадів, снів і мрій. Але понад усе люди прихиляються до часу й віку. Певно, ЧАС частіше за Бога отримує різні рахунки від людей. Імовірно, до ВІКУ людина виставляє безліч претензій.
Усім нам, незалежно від віку, хочеться, щоб наші історії закінчувалися щасливо та розпочиналися інші.
Саме про стосунки з часом і віком ідеться у цій збірці, що містить легкі й іронічні оповідання та комедійну драму «24:33:42».

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 91
Перейти на сторінку:
Лариса Денисенко
Калейдоскоп часу
Передмова
Нехрестоматійна проза

Твори Лариси Денисенко, популярного українського прозаїка початку ХХI століття, навряд чи коли-небудь потраплять до хрестоматій. Вони не припадатимуть порохом у сутінках бібліотек в оточенні текстів похмурих класиків. Безжальні руки укладачів не викидатимуть із них розділи, аби втовкти всі літературні колізії й кульмінації в один грубий том і максимально скоротити час його читання. Школярі не домальовуватимуть письменниці вуса й окуляри (хоч це все одно не зашкодило б її харизматичній вроді) і навряд чи на уроках «укрліт» писатимуть твори (а от це насправді шкода!) «Особистість і натовп у романах Лариси Денисенко» чи «Моє ставлення до сексу та ранньої вагітності після прочитання роману “24:33:42”».

Бо хрестоматії – це те, що хтось мусить читати, а не те, що читати хочеться. Оповідання, новели, романи Денисенко ніяк не вписуються в «канон» української літератури, адже немає в них ані національного насилля, ані розподілу земель, ані «щирих» кумоньок. Та й герої творів, навіть коли долають різноманітні труднощі, усе одно не втрачають зв’язку з реальним світом, опановують його спрагло й повно і вдихають його з насолодою.

Жоден персонаж творів письменниці, навіть найбільш екзотичний (о, цих в її творах вистачає!), не схожий на вигадку. Причому настільки не схожий, що кожного разу здається, наче Лариса, перш ніж розповідати нам нову, страшенно приватну історію, якимось фантастичним чином влізла в чужу оболонку і прожила шмат чужого життя зі властивими їй дотепністю та мудрістю. Воно наче й не дивно: як успішний адвокат Лариса зобов’язана це вміти. Але ж мусить іще й письмово виповісти все це на переконливих нотах! І їй удається така майстерна розповідь, що кожен персонаж вростає в життя читача, як новий приємний знайомець, навіть якщо той досі не дуже уявляв собі, чим живуть, наприклад, закохані в наркоманок юнаки, програмісти-емігранти, перекладачки-офіціантки, травмовані важким дитинством психоаналітики чи тричі заміжні самотні жінки…

Понад сто років тому класик української літератури Олександр Олесь написав вірша «З журбою радість обнялась…». Кожен твір Лариси Денисенко ніби ілюструє цю метафору, нагадуючи: життя – така штука, а Божі дороги несповідимі: не тільки радість виростає з журби, смутку чи нещастя, а й сміх, утіха й тепле родинне щастя. От лише не забувайте вірити й любити…

…Уже багато років я спілкуюся з цією унікальною людиною, читаю її романи, новели, оповідання, інтерв’ю, листи, коментарі в соцмережі, дивлюся на її портрети, обкладинки книг, на фото письменницьких пальців, що зависли над клавіатурою, пишу про її тексти, редагую… І ніколи не наважуюся поставити питання, що нав’язливо, маніакально переслідує мене всі ці роки.

Люба Ло! Звідки ж Ти все це знаєш?!

Не питаю, мабуть, тому, що здогадуюся – звідки. Читайте Ларису Денисенко, і ви теж будете знати багато чого, про що не пишуть у хрестоматіях…


Тетяна Щербаченко

Калейдоскоп часу
Топінамбррр

На світанку будь-яких романтичних стосунків усе бачиться в ніжному рожевому світлі. Я не беру такі крайнощі, як брудні шкарпетки, найвищий ступінь жадібності, постійні пивні відрижки та подібні варіанти. Зате надокучливість на ранній стадії сприймається як турбота, настирність – як дуже зворушлива турбота, а повчання – як ті самі увага й турбота, помножені на щире бажання допомогти.

Так було й цього разу. Розчарування ще не настало, але його перші капосні ознаки вже починали мене діймати. Сама не знаю, навіщо, власне, я зустрічалася з Рюкзаковим. Рюкзаков колись навчався в паралельному класі, і я щось не пам’ятаю, щоб у школі він мені особливо подобався. Як і я йому. Ми були один одному паралельні. «Ну, я на тебе тоді дивився. Ти була якась така…» – мрійливо мукав Рюкзаков у відповідь на мої малоліричні спогади. Якого біса він мені сподобався зараз, я ніяк не могла збагнути. А я для нього, видно, залишилася «якоюсь такою». Про всяк випадок попереджаю: дівчата, не змішуйте сухі й напівсолодкі вина в компанії з давно прожитими вами персонажами, – це може налаштувати і вас, і їх на ліричний лад. І потім, цілком імовірно, може статися так, що ви тягнутимете цю лірику на своїй дупі довгі місяці.

Я не пам’ятала, чим прославився Рюкзаков у школі, він не брав участі в «богемних» розвагах на кшталт куріння під теплицею й прогулювання занять в ігрових залах і кінотеатрах. Не дер горлянку на інсценівках політичної пісні, ніколи не проводив шкільних концертів і не перемагав на змаганнях і в олімпіадах. Не носив до школи «Данхіл» та «Адідас». Не водив дружби зі шкільною елітою. Був звичайним хлопчиком. Як усі. Для мене він був «Рюкзаков з “А”». «Ашка». А всі «ашки» в очах «бешок» були нудьгарями й задротами. Зараз я могла сказати про Рюкзакова тільки одне: мені подобалися його димчасто-сірі очі й те, як він цілується.

З Рюкзаковим ми щосили обговорювали заплановану на травень поїздку до Туреччини, готувалися, вибирали й замовляли готель і таке інше. Час від часу в мене миготіла думка: а чи витримаю я Рюкзакова у відпустці? Адже там від нього буде не так просто відскіпатися, як у Києві. Рюкзаков іноді був грузлий, як кисіль. Ти його начебто випив, а за якийсь час диви – знову він зібрався на дні. Не зашлеш же Рюкзакова в довгий екскурсійний тур по красотах Туреччини? Точніше, заслати можна, але це марно. Без мене Рюкзаков нікуди не поїде. Коли ж мені ставало особливо страшно від рюкзакодумок, я перемикалася на питання більш приємне і не менш актуальне: який купальник вибрати – кольору вохри чи скошеної трави?

Вдала відпустка була для мене життєво необхідною. У той час моя робота вирізнялася постійними авралами і висмоктувала мою енергію літрами. Від самого початку я попереджала Рюкзакова, що біла, пухнаста й весело-поблажлива тоді, коли в мене небагато роботи. А от коли вона починається, її кількість зростає і кінця

1 2 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Калейдоскоп часу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Калейдоскоп часу"