Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Віртуалка 📚 - Українською

Читати книгу - "Віртуалка"

236
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Віртуалка" автора Ірина Михайлівна Лікович. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Віртуалка» була написана автором - Ірина Михайлівна Лікович, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Віртуалка" в соціальних мережах: 

Ірися Ликович (нар. 1984 р.) закінчила філологічний факультет Ужгородського Національного університету. Працювала журналістом у газеті «Думська площа» (м. Одеса). Переможець українсько-німецької премії Олеся Гончара та премії «Дебют». Автор трьох прозових книжок: «Перелітна» (2006), «Твоя дитинка» (нагороджена відзнакою «Вибір видавців» Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова – 2010») і «Татцельвурм. Тірольська історія» (2011) – номінант на премію «Книга Року» за версією Бі-Бі-Сі. Роман «Віртуалка» отримав спеціальну відзнаку Австрійського культурного форуму на «Коронації слова – 2012». Хобі – літературні переклади з угорської та німецької мов. Живе і працює у Відні.
У її буднях присутні Майорка, темна кімната, сліпі та веб-камера. У її житті не залишилося місця для себе, хоча вона щодня бачить тільки власне зображення на моніторі. Віртуальна любов – така ж залежність, як наркотики чи алкоголь, – втеча від себе. Діана розуміє це, тому і зважується на бунт – бунт, за межами якого на неї чекає правда про працівниць Інтернет-бізнесу. Але чи можливо розпочати нове життя після того, як твоє оголене тіло бачили тисячі чоловіків?…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 34
Перейти на сторінку:
Ірися Ликович
Віртуалка
Діана між сліпців у пошуках любові
Про роман Ірисі Ликович

Наш світ споконвіків маскулінний, і чоловіки у ньому домагаються жінок. Та що цікаво – жінки не заперечують проти таких домагань. Роман Ірисі Ликович «Віртуалка» розповідає саме про це. Але не тільки про це – у невеликому романному тексті вмістилися і цікаві психологічні спостереження, і подорожні нотатки, і рефлексії на тему стосунків між статями та ще багато всього того, що й творить тло великої розповіді і насправді робить її романом. Розповідь від імені дівчини Діани, напівукраїнки-напівциганки родом з Німеччини, повниться глибоким і всебічним знанням описуваного предмета – тут і технологічні деталі веб-кам-бізнесу, і тонкі та точні описи жіночої та чоловічої психології, причому найчастіше у її дещо викривлених, травмованих формах. Наявні тут і принагідні, легкі, пунктирні штрихи розвитку сюжету, не хаотичні, а виправдані, обґрунтовані внутрішньою логікою. Коротше кажучи, Ірися Ликович у своєму новому (здається, вже четвертому?) романі постає авторкою досвідченою і зрілою. Втім, якщо пригадати її дебютну збірку прози «Перелітна», котра побачила світ шість років тому, Ірися Ликович залишається письменницею переважно однієї теми. І тема ця – любов. Тільки із романтично налаштованої юнки шестирічної давності оповідачка перетворилася на вже досвідчену молоду жінку, яка (оповідачка, а не авторка, шановний читачу, розрізняй ці дві постаті!), хоча й неодноразово обпікши крила своїх почуттів, усе-таки продовжує той невтримний лет, той пошук, ту тривалу одіссею до берега справжньої, великої й чистої Любові.

Проте роман «Віртуалка» має й інше, потаємне, значення, чи то пак звучання. Насправді героїня, неначе та казкова королівна, закута й замурована у високій вежі, лишається недосяжною для всіх лицарів Інтернет-простору, що стукають до неї крізь вічко пін-холу, чи вже як там називається та деталь, котра й дає змогу бачити співрозмовника під час найсучаснішого з усіх видів людського спілкування. Бачити його і показувати себе. По два євро за хвилину – тепер уже ми з тобою, читачу, і розцінки знаємо. Та із цієї суми більшу частину забирає собі злий чаклун, чи то пак працедавець. А королівна, така прекрасна й недоступна, усіма жадана й нестямно люблена, сидить собі насправді у натуральній темниці – бо ж денне світло спотворює зображення, й тому вікна щільно запнуті; і юнка париться у своїх латексних шатах, її ніжки тендітні пітніють у височенних чоботях, коханці лицарі знемагають і вивергають свою пристрасть, та все це насправді відбувається за тисячі кілометрів від острівця в Атлантичному океані. Самотність, страшна, всеосяжна самотність – ось воно, єдине надбання нашої королівни, окрім тих кількох нікчемних євроцентів, які капають на її рахунок за кожне віртуальне спілкування з далекими, недосяжними принцами. Навіть вимріяний нею єдиний, коханий, мужній і ніжний далекобійник Тоні, котрий веде свою фуру європейськими автобанами, у рідкі хвилини перепочинку набираючи на своєму айфоні пароль і код для спілкування з королівною, в реалі виявляється сліпим калічкою-курдуплем, прикутим до інвалідного візка. Вона це з’ясовує після чергового перельоту – цього разу з острова на материк. Знову тема польоту, переміщення, подорожі з минулого у майбутнє.

У цьому довгому життєвому польоті її супроводжують сліпці. Сліпці-співці, якщо говорити у риму. Та насамперед – сліпці. Вони ніби знаменують своєю появою кожен наступний етап життя героїні. Й тут теж чаїться глибокий смисл: споконвіків незрячим людям приписувався особливий дар – прозирати, бачити майбутнє. Хоча з іншого боку, сліпота – це все ж таки каліцтво, глибоке і трагічне. Й коли сліпий поведе за собою сліпого, обоє впадуть до ями, – якось так сказано у Святому Письмі. Втім, Діана не впала. Залишивши останнього зі своїх сліпих поводирів у велетенському холі міжнародного аеропорту, вона прямує далі. Тобто її політ у пошуках Любові ще не завершено…


Олександр Ірванець

Пролог

Мені не хочеться розповідати про Тоні тим, хто не зможе нас зрозуміти. Бо таким вчинком я ніби забруднюватиму його образ. Антоніо ж був для мене особливим чоловіком. А мої почуття до нього все росли й росли, доки не зробилися пурпуровою трояндою з краплинкою прозорої, прохолодної вранішньої роси усередині, трояндою на тому випаленому острові, що місяцями не бачив дощів; квіткою свіжости на тлі вигорілих полів; смарагдовим спалахом любови на линві мого життя – балансуючого між минулою травмою та страхом не занапастити майбутнє, на горизонті якого так несподівано розтулило свої пелюстки наше розсічене Середземним морем кохання.

Спочатку воно було забарвлене щоденним співом старого сліпого, котрий акомпанував нашій зачарованості за моїм завжди заштореним вікном. Заради того співу варто було прийти у цей світ і всотати до серця віру в майбутнє.

Саме через мою любов до музики я хотіла б розпочати цю історію піснею і в пам’ять про Тоні хочу включити для вас «Я тебе запрошую» Хуліо Іглесіаса. Бо Тоні був непересічною людиною. Він мріяв удень дивитися на місяць і бачити, як той поволі, мов льодяник у роті, тане в ясній голубизні неба, залишаючи у тісних та непройдених провулках підсвідомості присмак віджитої радості. Він мріяв малювати картини і хотів, аби погляди інших людей гладили його роботи так, як гладили б його самого руки коханої жінки. Він прагнув донести свій світ до нас, сліпих: тих, котрі не вміли бачити головного. Тих, котрі не розуміли символів. Отож, я присвячую цю пісню ЙОМУ, тим самим запрошуючи вас глибше пізнавати тих, хто поруч.

Te invito – Я тебе запрошую

te invito a bailar un bolero – я тебе запрошую танцювати болеро

te invito a que – я тебе запрошую пізнати мене

me conozcas – познайомитися зі мною

robarte la vida en un beso – украсти моє життя поцілунком

al alba y los dos a solas – на світанку і наодинці

te invito a bailar un bolero – я тебе запрошую танцювати болеро

de aquellos que estan de moda – із тих що

1 2 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віртуалка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віртуалка"