Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вийди і візьми 📚 - Українською

Читати книгу - "Вийди і візьми"

214
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вийди і візьми" автора Тимофій Гаврилів. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Вийди і візьми» була написана автором - Тимофій Гаврилів, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Вийди і візьми" в соціальних мережах: 

У романі «Вийди і візьми» Тимофія Гавриліва з новою силою звучить тема дому й безхатченства. З історії сім’ї, любові, надій і занепаду виростає панорама життя українського суспільства, де невіра в можливість що-небудь змінити породжує гротескні форми обходження з дійсністю.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 100
Перейти на сторінку:
Тимофій Гаврилів ВИЙДИ І ВІЗЬМИ
Вересень, ніч
1

— Котра вже? — запитує жінка.

Почавши вити гніздо зі жмутків думок, тривога ще не встигла віддзеркалитися на її обличчі.

— Восьма, — відповідає чоловік, зиркаючи на стінні дзиґарі, що їх жінка бачить так само, як він.

— І що ти на це скажеш?

Чоловік розводить руками.

— Він мав бути вдома о сьомій.

— Запізнюється, — чоловік знизує плечима.

— А ще вірш учити. І математика.

— Може, автобуса не було?

— Автобуса?!

За всі роки вона, якій попервах, тільки-но побралися, здавалося, що її нехтують, уже звикла. Поступово в неї виробилося це коротке скрикування, яким рятувала ладну вислизнути дійсність. Докір, жаль, безвихідь, бунт, жіночий, згодом ще й материнський інстинкт, страх. Боялася, що одного дня, хоч скільки скрикуватиме, дійсність розсиплеться, поховавши під руїнами її живого ще чоловіка, чию неуважність розцінювала як зраду, через яку тягар відповідальності опинявся на ній, тоді як мріяла, що вони нестимуть його крізь буремності життя разом, мов те вкрите оксамитовим пушком паперове серце, яке тримали удвох на тоді ще свіжій світлині з позубцьованими краями. Плекала надії, що спільна ноша зміцнюватиме їхню злуку, на яку мали зареєстрований в актах громадянського стану документ, — вони досі тримають його, те серце, яке їм тицьнув фотограф, і хоча світлина давно вже вицвіла, незмінною залишилася на ній їхня багатообіцяюча молодість.

Покладалася на символи, черпаючи в них підтвердження, що все буде добре: вони підводили її рідко, як і їхній настінний годинник — тільки-но зупинявся, квапилася голосніше ввімкнути радіо, а тоді, підправивши стрілки, приводила в рух маятник у вигляді заголовної грецької «фі», з яким легше зводилися кінці з кінцями, — щось заспокійливе було в його гойданні, що мовби врівноважувало біг годин, пропонуючи формулу життя як середнє арифметичне між тиранією часу і його циклічним триванням.

Жак утуплюється в газету — суботньо-недільний випуск має замість звичних чотирьох вісім сторінок, які він проковтнув ще вчора, наче приписану лікарем піґулку. Матильда чоловіковими газетами чистить вікна: спершу протирає вимоченою в оцті ганчіркою, потім насухо, від чого шиби сяють кришталевою чистотою. Коли минає дев’ята, Матильда демонстративно дивиться на циферблат, відтак із майже відчайдушною викличністю повідомляє:

— Дев’ята!

Завтра, повертаючись після роботи, Жак вийме з поштової скриньки свіжий випуск із такими самими, що й завше, нічого не вартими повідомленнями, розрідженими бувальщинами і детективом у дві шпальти з продовженням, заради якого і поновлює передплату. Газета — Жакове алібі, а сьогодні ще й забороло.

— Все через те, що ти купив йому вудку.

— Він так любить рибалити.

Її заводить його мрійливий тон:

— Ти любиш.

— Коли то було!

— Потураєш примхам, яких не міг вдовільнити.

— Міг.

— Розповідай!

— У нашому селі був ставок.

— Болото.

— Не дуже великий, це правда.

— В якому кумкали жаби.

— Ти чула?

— Чула.

— Як ти могла чути?!

Це було вершиною несправедливості — ставок, трохи більший за калабаню, засипали, а разом із ним Жакову мрію що-небудь колись там зловити.

— Сам казав.

Думки обсідають Матильду — про волоцюг, що обступають сина, який відмовився віддавати вудку, — затятися у власній безпорадності: то й увесь опір, на який він здатний.

— Їдь!

— Атож.

— Куди?

В такі миті Матильда почувається Ярославною, яка квилить, щоправда, не в Києві, не на валу і не рано-вранці — вранці вона поспішає на роботу.

— Як це куди?

Жак розгублений.

— Ти ж не знаєш, куди він поїхав!

— На риболовлю.

— За що мені така кара?

— Я вже збираюся, — квапливо белькоче Жак, натягуючи штани.

Він за світ, у якому не було б місця для бурхливих тональностей — подібно до транзистора з обмеженим діапазоном. Жакові так, наче Матильда дорікає його батькові, який лежить у могилі, ним, сином, що давно вже має власного малюка.

Матильду переслідує новий страх — перед нічною дорогою, сутінками і темрявою, автомобілями і водіями напідпитку.

— Велосипедні відбивачі, їх видно далеко?

— Так, — видихає Жак, зав’язуючи шнурівки.

Лікті його піджака світяться латками. Матильдине хвилювання норовить перекинутися на нього. Вересневі вечори дихають прохолодою. На сходах його наздоганяє зойк, і Жак, вернувшись, бере простягнені через поріг гаражні ключі.


Відколи оселилися в цьому будинку, Жак полюбляв, спускаючись униз, рахувати сходинки. Одинадцять, потім майданчик, тоді знов одинадцять, затим поверх із чотирма такими самими, як на їхньому, квартирами, від яких одинадцять східців ведуть до майданчика, потім іще одинадцять, які виводять на перший поверх із такими самими чотирма помешканнями, звідки залишаються шість сходин уділ.

Одна-дві-три-чотири-п’ять-шість-сім-вісім. Дев’ять. Десять. Десять… Жак зупинився. Сходинок було десять. Ладний засумніватися, чи не було їх, часом, завжди десять, вирішив подивитися, що буде далі. Йшов обережно, бурмочучи: одна, друга, третя, четверта… На восьмій затамував подих.

Дев’ять, десять, одинадцять. Далі знову було одинадцять і передостанніх теж. Жакові стало цікаво, скільки ж виявиться тих, що сполучають перший поверх із виходом на подвір’я, але їх, як завше, було шість. Почав усе наново, одначе результат був той самий — усіх сходинок по одинадцять, найнижчих шість і

1 2 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вийди і візьми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вийди і візьми"