Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Води слонам 📚 - Українською

Читати книгу - "Води слонам"

808
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Води слонам" автора Сара Груен. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Легке чтиво. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Води слонам» була написана автором - Сара Груен, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Легке чтиво".
Поділитися книгою "Води слонам" в соціальних мережах: 

Книга "Води слонам" розповідає історію Джейкоба Дженсена, який в 1931 році відправився з подорожі навколо США зі своїм цирком "Бензиновий братан", де він зустрів Марлен, чарівну жінку, яка виконує акробатичні вправи з слоном Розі та її дитинчатами. Джейкоб закохується у Марлен, і вони починають виконувати разом вистави зі слонами. Але коли вони зустрічають Августа, дресирувальника слонів, що діє жорстоко з тваринами, життя Розі та її дитинчат знаходиться під загрозою. Читачі дізнаються, як Джейкоб та Марлен намагаються врятувати слонів і вижити у світі, повному небезпек та незабутніх пригод. Роман "Води слонам" захоплююче відображає біль, радість та складнощі, пов'язані зі створенням та підтримкою сім'ї та принципами співчуття до тварин, які залишаються важливими й актуальними й до цього дня.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

© Edizioni e/o, 2014

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2021

* * *

Присвячую Бобу, моїй незмінній прихованій зброї



Я вдячна цим людям за їхній вклад у цю книжку:

Фантастичній команді видавництва «Algonquin», зокрема Чаку Адамсу, Майклу Таекенсу, Еймі Родріґес, Кетрін Вард, Елізабет Шарлатт та Іні Стерн. Особлива подяка Святому Крейґу Попеларському, який розгледів щось у цій книжці й примусив книгарів повірити в неї. Усім вам, від щирого серця – спасибі.

Усім, хто прочитав книжку першими: Карен Абботт, Меґґі Дана, Крісті К’єрнан, Морін Оґл, Катрін Паффетт (якій випало бути моєю мамою) і Теренсу Бейлі (якому випало бути моїм татом) за їхні любов і підтримку, а також за те, що регулярно переконували мене не кидати цю затію.

Гарі Пейну за те, що відповідав на всі мої питання про цирк, розповідав анекдоти й перевіряв рукопис на предмет точності.

Фреду Пфенінгу ІІІ, Кену Харку й Тімоті Теґґе за те, що великодушно дозволили мені використати фотографії з їхніх колекцій. Особлива подяка Фредові за те, що прочитав текст і допоміг надати йому потрібного настрою.

Гейді Тейлор, помічниці реєстратора у Музеї мистецтв Рінглінгів, за те, що допомогла мені знайти й забезпечити правовласництво купи фотографій, а також Барбарі Фокс-Маккеллар за те, що дозволила використати світлину свого батька.

Марку та Керрі Кабакам за їхню гостинність й інформацію про Маркові колишні обов’язки в міському зоопарку Канзаса.

Ендрю Валажеку за те, що надав і перевірив польські переклади.

Кейт Кронін за цінну критику й назву книжки.

Еммі Свіні за те, що продовжуєш бути агенткою, якої тільки можна бажати.

І врешті, моєму чоловікові, Бобу. Ти – моє кохання і найбільший чемпіон.

Я мав на увазі, що кажу, й сказав, що хотів…

Слони – вірні друзі, це сто відсотків!

«Хортон висиджує яйце», Доктор Сьюз, 1940

Під тентом з їжею нас лишилося тільки троє: Ґрейді, я і кухар. Ґрейді та я сидимо за древнім дерев’яним столом й дивимося на наші бургери на пощерблених тацях. Кухар стоїть за прилавком і шкребе сковорідку лопаточкою. Він уже вимкнув плиту, та запах жиру все ще висить у повітрі.

На дорозі – де недавно товпилася купа народу – пусто, тільки жменька робітників і пара чоловіків, що чекають, поки їх відведуть у намет зі стриптизерками. Вони нервово роззираються, міцно тримають капелюхи й глибоко засовують руки в кишені. Чоловіки не будуть розчаровані: десь там усередині на них чекає Барбара з її всеохопними чарами.

Інші жителі містечка – дядько Ал називає їх селюками – вже пройшли через звіринець у велике шатро, яке здригається від скаженої музики. Оркестр традиційно грає свій репертуар на гучності, що розриває вуха. Я все це знаю напам’ять – прямо в цей момент частина спектаклю добігає кінця і Лотті, повітряна акробатка, злітає вгору шатра на обручі.

Я дивлюся на Ґрейді, намагаюся розчути слова. Він роззирається і нахиляється ближче.

– Тим паче, – говорить він і пильно дивиться на мене, – я думаю, тобі є що втрачати. – І для більшого ефекту зводить брову. У мене серце стискається.

Шатро вибухає аплодисментами, оркестр плавно переходить на вальс Ґуно. Я інстинктивно обертаюся в бік звіринця, тому що настав час для слонів. Марлена в цей момент або вилазить, або вже сидить на голові Розі.

– Мені пора, – кажу я.

– Сиди. Якщо ти надумав тікати зараз, то наступного разу їжу нескоро побачиш.

У цей момент музика вищить на максимумі. Нестерпне поєднання міді, писку й ударних – тромбони і флейти змішалися в какофонії, труби пердять, луною під купол шатра злітає дзвін цимбалів, над нашими головами і в забуття.

Ґрейді застигає, тоді нахиляється над бургером, тримаючи його руками з відставленими мізинцями, й широко відкриває рота.

Я роззираюся. Ніхто не ворушиться – усі дивляться вгору. Кілька жмутів соломи носить вітром по землі.

– Що таке? Що відбувається? – питаю я.

– Тсс, – цикає Ґрейді.

Оркестр знову грає, цього разу «Зірки й смуги назавжди»{1}.

– О боже! От лайно! – Ґрейді кидає їжу на стіл і підхоплюється, перечіпаючись через лавку.

– Що? Що таке? – кричу йому вслід.

– Марш катастрофи! – кидає він через плече.

Я дивлюся на кухаря, що витирає руки об фартух.

– Про що він, у біса, говорить?

– Марш катастрофи означає, що щось пішло не так. Зовсім не так, – відповідає кухар, намагаючись зняти фартух.

– Наприклад?

– Та що завгодно: відкритий вогонь, натовп розбігається, будь-що. Боже мій, селюки, напевно, нічого не підозрюють. – Він пролізає під кришкою прилавку.

Хаос – цукерники повибігали з-за прилавків, робочі виринають з-під країв шатра й біжать через галявину. Усі, хто залучений до роботи «Найвидовищнішого шоу братів Бензіні», ринулися до великого шатра.

Діамантовий Джо несеться повз мене в людському еквіваленті кінського галопу.

– Джейкобе! Звіринець! – кричить він. – Тварини на волі! Давай, давай, давай!

Повторювати двічі не знадобилося. У звіринці Марлена.

Я біжу прямо в гуркіт. Переляканий до чортиків, тому що шум нижчий за звук. Земля вібрує.

Вриваюся всередину – на мене несеться як. Кучерява шерсть, тупіт копит, роздуті червоні ніздрі й вирячені очі. Я ледве встигаю відскочити, щоб не напоротися на закруглені роги, як пролітає повз і біжить із шатра. На ньому сидить нажахана гієна.

Кіоск посеред тенту розтоптали, на його місці метушиться роздратований натовп із плям і смуг – лапи, крижі, хвости, кігті, усе ричить, крекче, реве та ірже. Над хаосом – білий ведмідь, що безладно вимахує лапами розміром зі сковорідку. Одною лапою він задіває ламу й збиває її з ніг – БУМ! Лама падає на землю і розпластується у п’ятикінечну зірку. Шимпанзе вищать і квакають, катаючись на мотузках між котами. Зебра із шаленими очима роздратовано й надто близько бігає перед левом, що розтягнувся й припав до землі, напружившись і застигши.

Я панічно роззираюся, шукаючи Марлену. Натомість бачу, як кішка пробігла в бік великого шатра – пантера, її глянцева шерсть зблиснула й зникла в парусиновому проході. Якщо селюки нічого не підозрювали, то зараз точно зрозуміють. За кілька секунд лунає чийсь довгий вереск, тоді ще один, а далі тупіт тіл, що намагаються пробратися через інші тіла між лавами. Оркестр щось грає, але моментально стихає. Я заплющую очі: «Господи, нехай вони всі вибіжать через задній вихід. Боже, не дай їм забігти сюди».

Розплющую очі й знову роззираюся, панічно намагаюся видивитися її. Трясця, наскільки важко знайти дівчину зі слоном?

Коли я помічаю її рожеву сукню, то майже скрикую від полегшення. Хоча, може, і скрикую. Я не пам’ятаю.

Вона стоїть

1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Води слонам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Води слонам"