Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Великий день інків, Юрій Дмитрович Бедзік 📚 - Українською

Читати книгу - "Великий день інків, Юрій Дмитрович Бедзік"

268
0
03.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Великий день інків" автора Юрій Дмитрович Бедзік. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Великий день інків, Юрій Дмитрович Бедзік» була написана автором - Юрій Дмитрович Бедзік, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Великий день інків, Юрій Дмитрович Бедзік" в соціальних мережах: 

В одній південноамериканській країні готується повстання проти жорстокого диктаторського режиму. А тим часом радянська етнографічна експедиція вирушає в цих краях на пошуки зниклого голландського вченого Ван-Саунгейнлера…
Так розпочинається фантастична повість Юрія Бедзика, яку він пропонує юному читачеві. Гострий сюжет у ній переплітається з цікавими пізнавальними розповідями про славних інків.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 94
Перейти на сторінку:
Юрій Бедзик
ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ ІНКІВ
ПРОЛОГ

Хистка, примарна тінь перебігає через галявину і піднімається сходами на терасу дому. Ще дві тіні відділилися від похмурої стіни лісу й нагинці поспішають за нею.

— Юкате, постав антену! — наказує притишеним, тривожним голосом той, що перший убіг на терасу.

Зміїсто-гнучке тіло індіянина, виблискуючи у місячному сяйві, хутко злітає по стовбуру пальми на гасієнду. Шелестить бананове листя.

Тонка жердина звелась над дахом.

— Готово, сеньйоре!

Шурхітлива тінь птахом осідає на землю, чути її легкі кроки, рипіння сходів.

Тим часом високий чоловік у крислатому капелюсі-сомбреро, переступивши поріг дому, дістає з кишені ліхтар і починає швидко, гарячково обмацувати світлом підлогу. Тремтливе кружальце стрибає в куток, зламується химерно і враз вихоплює з пітьми замотаний у брезент довгастий ящик.

— Апарат цілий! — радо вигукує чоловік у сомбреро. — Ану, хлопче, допоможи мені поставити цю річ на стіл. Ми повинні встигнути… Ми ще маємо час…

Важко дихають груди, дві пари рук обережно ставлять апарат на стіл. Чоловік у сомбреро приєднує батереї. Колії б встигнути!.. Треба будь-що кинути в далекий світ кілька страшних, неймовірних слів… Пальці невміло намацують ручку, такі довгі, мовби аж прозорі пальці з сухою шкірою. Повертають її, крутять, підладнують щось, настроюють. Тільки ці пальці зараз і видно в кімнаті, тільки вони й живуть у цьому темному світі, в цій наповненій тишею пустці.

Миготять індикатори, жевріє шкала.

— Юкате, що там надворі? — повертає до індіянина голову чоловік у сомбреро.

— Флоріс на чатах, сеньйоре.

— Гаразд. Зачини двері. — Чоловік схиляється над апаратом. — Слухайте, люди честі й доброї волі. До вашого серця звертається доктор Ван-Саунгейнлер…

Крізь прочинені двері просовується голова. Це — Флоріс, той, що вартував біля гасієнди. Матово поблискують голі плечі і довге чорне волосся. Бронзова шия напружена.

— Що там, Флорісе? — питає Ван-Саунгейнлер. — Що сталося? Чому брат Флоріс залишив свій пост?

— Я чую кроки… Багато людей… І коні… Вони вже в долині…

Ван-Саунгейнлер нервово відмахується. Брат Флоріс повинен негайно йти надвір. Але індіянин стоїть у дверях.

— Вони вже близько, сеньйоре!..

Чоловік у сомбреро міцно тримається за настроювачі. Голос його підноситься до гнівних нот:

— Я, доктор Ван-Саунгейнлер, звертаюся до совісті й серця всіх чесних людей світу. Трагічну таємницю сельви розкрито. Біля гори Комо на останній стежці інків учинено злочин. Знищено людей… Світ повинен знати…

На подвір’ї чути важкі кроки. Тріщить повалений пліт.

— Вони оточують гасієнду! — кричить Флоріс нажахано, ускочивши в хатину і щосили навалившись на двері. — Скоріше, сеньйоре!

— А як же апарат?

— Вони схоплять вас. Рятуйтесь, сеньйоре!

Індіяни зривають з вікна жалюзі. Місячне сяйво хлюпає їм у лице, заливає груди, плечі. Юкате вистрибнув перший. За ним — Ван-Саунгейнлер. Останній — Флоріс.

Червоні вічка-індикатори злякано тремтять у пітьмі.

Удари прикладів струшують дім. Розчахнулись двері. Світло ліхтаря пронизує кімнату.

— Кирамба! — вигукує темна постать. — Пташка вилетіла з гнізда. Знову ми запізнились, капрале. Цим дияволам допомагає сама сельва.

Покинутий апарат байдужно кліпає вічками. За вікном у блакитному місячному сяйві грізно шумить безмежний океан ночі.



ЧАСТИНА ПЕРША
Зустріч у порту

Над містом — безбарвне, випалене небо. Сонце тремтить, мліє, немов згусток вогняної лави.

Біля кінної статуї Болівара[1] непорушно стоїть поліцейський. Чорні металеві очі коня втупилися в безлюдний майдан. Здається, ось-ось чавунний скакун скине свого гордого вершника і, здибившись люто, полетить у далекі гори, де, оповиті туманом, дрімають чорні ліси, де влрують водоспади і хижа пума чатує на свою жертву.

Професор Крутояр іде повільною, втомленою ходою, очі опущені додолу, чоло покраяне зморшками задуми. Надто багато сліпучого світла на цій вулиці, краще дивитися собі під ноги.

Біля статуї Болівара він зупиняється. Йому здається, ніби хтось, крадучись, іде за ними назирці.

Професор повільно виймає з кишені свій старенький, обшмульганий годинник, пильно і довго дивиться на циферблат, потім так само пильно й так само довго розглядає небо і нарешті, ніби ненароком, озирається. Хто там?

Нікого?

А може?..

В пам’яті його спливає нещодавня подорож, довгі дні виснажливого блукання по льяносах І тропічних нетрях. Там, у найглухіших закутках Ріо-Оскурської долини, його теж не кидало почуття, що за ними стежать, що чиїсь невидимі очі фіксують кожен їхній вчинок. Та й лікар Бунч, опасистий, буркотливий, їхній ескулап і рятівник, ділився з професором своїми підозрами, бо і йому здається, що за ними хтось невідступно назирає.

Звісна річ, після військового перевороту, вчиненого кілька років тому генеральською хунтою, тут можна сподіватися усякого. Людей досі мордують по казематах, військові трибунали не розпущені, тільки їх дещо замаскували під личиною так званих “військово-юридичних комісій”, хоча суть їхня лишилася все та ж: смерть, смерть і смерть! Правда, генерали тепер стали мудріші, вже їм, бач, набридло самим урядувати, не зуміли вони подолати економічних труднощів, і народ зненавидів їх до такої міри, що годі далі й терпіти. З минулої осені володарює в країні “цивільний” президент, треба ж дурити світову громадськість, щоб припинилися оті протести, оті резолюції, всілякі міжнародні конгреси, де добряче діставалося хвацьким воякам. Ну, а раз “по-новому” почалося урядування пана президента, довелося й дещо прочинити

1 2 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий день інків, Юрій Дмитрович Бедзік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Великий день інків, Юрій Дмитрович Бедзік"