Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Джура. Далека пустеля, Ульмас Рахімбекович Умарбеков 📚 - Українською

Читати книгу - "Джура. Далека пустеля, Ульмас Рахімбекович Умарбеков"

233
0
10.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джура. Далека пустеля" автора Ульмас Рахімбекович Умарбеков. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Джура. Далека пустеля, Ульмас Рахімбекович Умарбеков» була написана автором - Ульмас Рахімбекович Умарбеков, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Джура. Далека пустеля, Ульмас Рахімбекович Умарбеков" в соціальних мережах: 

Цю книгу складають дві повісті, написані самобутнім майстром сучасної узбецької прози. У них розповідається про складний період становлення Радянської влади на узбецькій землі, про тяжку і жорстоку боротьбу з басмацтвом, про цікаві людські долі, які опинилися в центрі тих подій.
Обидва твори написані в жанрі пригодницької літератури, обидва поєднують гостроту і динаміку подій з глибоким психологізмом.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 49
Перейти на сторінку:
Улмас Умарбеков
ДЖУРА. ДАЛЕКА ПУСТЕЛЯ
Повісті

Художник МИКОЛА ЛЕВЧИШИН


Перекладено за виданням:

Улмас Умарбеков. Ок, калдиргоч. Киссалар. Гафур Гулом номидаги адабиёт ва санъат нашриётн; Тошкент, 1974.

Улмас Умарбеков. Куприк, Хикоялар. Повестлар. Гафур Гулом номидаги бадиий адабиёт нашриётн. Тошкент, 1968.






ДЖУРА

Пам'яті батька Рахімбека Умарбекова присвячую


І

Я не можу його забути. Суворим і якимсь ніби журливим поглядом дивиться він на мене з минулих літ. Я завжди відчуваю на собі цей погляд. А коли мені важко, раджуся в думці зі своїм колишнім товаришем, шукаю в нього підтримки…

То були тривожні часи, і багато хто з нас тоді мріяв про роботу в ДПУ. Найбільше охочих було серед молоді. Та це й природно. До чекістів і в місті, і в селі ставилися з пошаною і навіть з якимсь острахом. Шкуратянка, наган на поясі, — хіба могли когось лишити байдужим ці атрибути мужності?! Тож і не дивно, що кожної вільної хвилини в губкомі комсомолу, де я відповідав за культосвітню роботу, точилися розмови про відвагу чекістів, що вражали уяву звичайної людини. І не було, певно, серед нас, комсомольських активістів, таких, що не захоплювалися їхніми подвигами.

Того року з апарату губкому на роботу в органи ДПУ вже пішло дванадцятеро хлопців, і ми нетерпляче ждали, коли настане й наша черга. Ждати довелося недовго. Якось уранці другий секретар губкому викликав до себе вісьмох співробітників. Серед них був і я. Ми, звісно, здогадувалися, про що піде мова, і, мабуть, усі, крім мене, були радісно збентежені. А мене, правду кажучи, ця перспектива не дуже тішила. Річ у тім, що саме в той далекий час я вперше відчув потяг до літератури: багато читав, віршував, наслідуючи Хамзу[1]. Під впливом його поезії «У світ» я написав вірш «У комсомол», якого надрукували в газеті. Було в мене й кілька ліричних газелів. А одного разу я навіть склав для свого сором'язливого приятеля, закоханого у молоду вчительку, віршованого листа з освідченням у коханні. Та поет з мене був, мабуть, все-таки ніякий. Це я збагнув аж тепер, по стількох роках… А тоді, хоч я теж мріяв про наган і подвиги, потяг до поезії, до театру все-таки переважав. Саме в ті дні театральна трупа імені Карла Маркса готувала постановку «Ферганська трагедія»[2]. Думками й душею я був уже на виставі, а тут така несподіванка!

У кабінеті нашого секретаря Віталія Колосова поряд з ним сиділи двоє чоловіків. З їхнього одягу ми відразу здогадалися, що то співробітники ДПУ. Колосов також завжди ходив у шкуратянці, носив наган. Ми заздрісно поглядали на нього, бо з усіх наших секретарів він один мав зброю.

Колосов відрекомендував нас незнайомцям і, спершись кулаками на край столу, сказав:

— Ми викликали вас, тому що останнім часом посилилися ворожі дії проти молодої Радянської влади. — Колосов був непоганий промовець і виступав майже на кожному мітингу. Отож і в своєму кабінеті він говорив, наче з трибуни. — У Душанбе відбувся нелегальний курултай[3] басмачів. У збіговиську взяв участь представник міжнародного імперіалізму, ворог революції Енвер-паша. Імперіалісти постачають нашим внутрішнім ворогам зброю, гроші і навіть продовольство. Спокій трудового народу порушено. Почастішали напади басмацьких зграй на міста і кишлаки, особливо у Ферганській долині. Цілком зрозуміло, що ми, вірна зміна партії більшовиків, не можемо сидіти склавши руки і, отже, оголошуємо стан бойової готовності.

Колосов замовк, ніби силкуючись пригадати, що він і що мав сказати. Скориставшись паузою, слово забрав представник ДПУ:

— Товариш Колосов дуже добре змалював обстановку, — промовив він. — Тепер послухайте, що я вам скажу! Нам потрібні такі освічені і віддані люди, як ви. Потрібні для боротьби з басмачами. Заперечень нема?

— Нема! — водноголос відповіли ми.

— А як нема, то почнемо розподіл. Шукуров! — викликав він мене. — Вас ми направляємо в Алмалик. Заперечень нема?

Які вже тут могли бути заперечення, коли для представника ДПУ питання було вирішене.

— Завтра туди вирушає загін міліції, — додав він. — ідете разом з ним. Ось ваша путівка.

Я не міг видобути з себе жодного слова. Мовчки, наче не з власної волі, простягнув руку і взяв папірець.

— Джумаєв! Вас…

Я поволі рушив до дверей. Досі мені й на думку не спадало, що моя доля може змінитися так круто і несподівано. Тож і не знав, радіти цій переміні чи журитися з неї.

Біля порога мене наздогнав Колосов і, взявши за лікоть, спитав:

— Чого зажурився?

Не знаючи, що відказати, я ніяково усміхнувся.

— Тримайся! Звикнеш, і все буде гаразд. Ну, бувай, щасти тобі!

Він міцно потис мені руку і з невластивим для нього смутком сказав:

— Я теж їду.

— Куди? — машинально спитав я.

— У Нанай. Там убито секретаря осередку.

Такі звістки тепер приходили часто. Однак у словах Колосова чувся неприхований біль. Про його причину я дізнався пізніше, вже коли працював у Алмалику. Виявилось, у Нанаї секретарем осередку була його наречена.

Я був певен, що вдома через моє призначення виникне скандал. Особливо боявся, що скаже мати. «Щоб я пустила бозна-куди своє єдине дитя?! Та не діждуть цього!» — отак могла вона відрубати. На щастя, вдома був якраз і батько. Його

1 2 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джура. Далека пустеля, Ульмас Рахімбекович Умарбеков», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джура. Далека пустеля, Ульмас Рахімбекович Умарбеков"