Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

Валентин Чемерис

Трагедія гетьмана Мазепи

Роман-есе

У ті далекі вже часи європейці називали Україну – з подивом і пошанівком – країною гордих козаків, а його – її вождем.

Так, так, це про нього роман, про гетьмана Івана Мазепу. Про його життя та «романтично-любовні» пригоди в молодості, коли він, якщо вірити все тим же європейцям, був видатним козацьким донжуаном Східної Європи, який буцімто обворожив чи не всіх жінок Польщі та України; про його незвичайну любов, що так вразила тодішній світ, і, звичайно ж, про юну Мотрю (Мотрононьку) Кочубей…

Це, зрештою, твір про головний подвиг його життя – боротьбу за волю і кращу долю України, про його трагічний фінал на чужині… Він іноді підписувався: «Іван, вибраний Гетьман і Кавалер, рукою власною». І цього було досить. Недарма ж тоді і в пізніші часи казали: від Богдана до Івана не було у нас гетьмана.

І ось він є.

І нині теж є. Як символ свободи і нескореності. І як би гетьмана Мазепу сьогодні не обзивали вороги України, справа його життя перемогла – незалежна Україна нарешті постала. Але завжди з нами буде його заклик:

Озмітеся всі за руки,

Не допустіть горької муки

Матці своїй більш терпіти!

Нуте врагів, нуте бити!

Самопали набивайте,

Гострих шабель добувайте,

А за віру хоч умріте

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава

Же през шаблю маєм права!

Пролог

Ловелас? Козацький Донжуан? Але колись він стане в пригоді батьківщині

Це він, гетьман Іван Мазепа на сьомому десятку бурхливо прожитих літ так писав Мотрі Кочубей, дівиці шістнадцяти літ віку:

«Щасливії мої письма, що в рученьках твоїх бувають, нежелі мої бідні очі, що тебе не оглядають».

Що говорити – умів гетьман ввернути. Чи таким уже був велелюбним, чи вдався романтиком та ще й поетом на додачу (а вони, поети, всі не від світу цього), перед яким не могла встояти будь-яка представниця прекрасної половини роду людського – гм-гм…

Це їй, Мотрі Кочубей, сивий гетьман, як закоханий юнак, записочки передавав, а в них таке писав, таке, що в Мотрі посилено билося серденько і голова кругом ішла. І наче про неї через віки напише Поет [1]: «Білолиця, кароока і станом висока / У жупані; кругом пані, і спереду й збоку».

Гм… Вона й була, незважаючи на юний вік, а, може, дякуючи йому, і справді зваблива. І спереду, і збоку, і…

І з усіх боків, як не глянь. Ще процитуємо Поета, який хоч і не жив у ті часи, а наче про неї писав: «А глянь лиш гарно кругом себе, – і раю кращого не треба».

Бо в тому раю був він (можливо, тому рай був, що в ньому був він), сивий гетьман…

Це їй він клявся:

«Моя коханая Мотренька, ти моя остання любов, але перша справжня».

І Мотренька вже танула, як паморозь на весняному сонечку.

Ловелас (загляньмо до тлумачного словника рідної мови) – спокусник, зальотник, баламут, який тільки те й робить, що ловеласничає, себто упадає за ким-небудь (за ким – не має значення, аби предмет той був у спідниці).

А на ловця, як відомо, і звір біжить. А ловецьку сурму йому, зальотнику, заміняє мова його – зваблива і… цнотлива.

От він і займається ловитвою – зальотник-залицяльник, джиґун, лабузник, що тільки те й робить, що лицяється-женихається; спокусник звабно-звабливий, перелесник солодкоголосий, баламут, що все туманить…

Чи був він ловеласом, що його так прозвано, особливо в Європі тих і пізніших часів? У різних джерелах говориться про буцімто велику кількість коханок гетьмана, в більшості своїй це були, запевняють джерела, яким можна вірити й не вірити, – заміжні дами. (А якщо це так, у гетьмана, можливо, були й позашлюбні діти, тільки носили вони інші прізвища, тож і залишилися для історії невідомими.)

Часто ще пишуть: гетьман спокусив юну Мотрю. Пишуть, забуваючи (чи вдаючи, що не знають головного): гетьман домагався руки дівчини, яка відповіла йому взаємністю, – то який же тут блуд.

Вона багнула вийти за нього заміж. Кажуть, зрозуміти це не важко: Іван Степанович був для неї уособленням мудрості, шанованою всіма людиною… Хоча для дівчат та для любові цього явно замало. Правда, гетьман міг зачарувати будь-кого своїми речами, розумом, своєю освіченістю – але й цього мало для виникнення любові. То що було головним для Мотрі, коли вона закохалася в немолодого вже гетьмана, та ще й свого хрещеного?

Гетьман І. Мазепа овдовів року 1702-го. На вдівстві невеселому побув два роки, а тоді…

А тоді раптом і посватався до молодшої доньки генерального судді і свого давнього приятеля, ба навіть кума, Василя Леонтійовича Кочубея… Так, так, до неї, до Мотрі шістнадцяти літ, яка ще тільки-но, як троянда, почала розквітати з пуп’янка. Звідтоді і на все життя, що в гетьмана ще лишалося, вона стала для нього Мотрононькою.

Гм… Вона й до кінця життя була для нього такою – Мотрононькою, чорнобровою вродливицею, наче й не від світу цього, земна і в той же час неземна, богиня і просто… Просто дівчина. Файна, як десь в Україні кажуть.

Була тією, про яку Олександр Пушкін писав, що

…в Полтаве нет

Красавицы, Марии равной.

Она свежа, как вешний цвет,

Взлелеянный в тени дубравной.

Как тополь киевских высот,

Она стройна. Ее движенья

То лебедя пустынных вод

Напоминают плавный ход,

То лани быстрые стремленья.

Как пена, грудь ее бела,

Вокруг высокого чела,

Как тучи, локоны чернеют.

Звездой блестят ее глаза;

Ее уста, как роза, рдеют [2].

А щодо Мазепи, то він у Пушкіна «стар. / Он удручен годами, / Войной, заботами, трудами; / Но чувства в нем кипят, и вновь / Мазепа ведает любовь…»

Іван Степанович не ловелас, як і досі про нього розпускають чутки, Іван Степанович офіційно попросив руки Мотрі у її батьків, але йому було рішуче й безповоротно відмовлено.

На тій підставі, що шлюб між хрещеним батьком, яким для Мотрі був Мазепа, і хрещеницею немислимий – за церковними законами. Це так, немислимий. За церковними законами, але Мазепа міг би дістати дозвіл у Церкви, якби була згода батьків його коханої.

Міг би, адже були випадки в історії, коли для високопоставлених осіб робилися Церквою винятки, міг би, але…

Але не став домагатися того винятку для себе – батьки Мотрі були рішуче проти, і тут уже й