Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

Ніколи не думала, що так схибить і попаде пальцем у небо – з юних літ ніхто не міг обхітрувати її, така вдалася, а тут… За якогось напівтатарина-напівукраїнця побігла, спокусилась, що він – бей, думала, ледь чи не на трон її возведе – дурепа!

Таких – у кого в роду один турок чи татарин, а другий – українець – називали тумою. Козак-тума. Звідси й пішло: любов, як тума, хоч кого зведе з ума. І її, мабуть, звів з глузду цей татарський чи турецький нащадок Кочубей – проміняла на нього здуру Мазепу! Та що тепер… Минулого не вернеш. Як кажуть, що з воза впало, те пропало…

І Люба – а вона була гордо-пихатою – все життя не могла пробачити собі, що дала маху і вибрала не того. А тому, запевняють, і зривала злість на чоловікові, хоч він у цій історії був ні при чім. Чи не тому Люба принижувала дочку – особливо в присутності батька, називаючи Мотрю «блудницею» та «гетьманською наложницею»… Хоч такою дочка її ніколи не була. Це знала й сама мати, але треба ж було на комусь зігнати злість за свою промашку в молодості – була б вона, коли б не промахнулася, нині гетьманшею, а так… Всього лише суддиха. Чортзна-що! [3]

І ще дослідники відзначають: історія останньої любові Мазепи і юної Мотрі значно зворушливіша і цнотливіша за ту, що описана в Пушкіна (у нього Мотря чомусь виступає під ім’ям Марії). А все тому, що гетьман мав Божий дар зачаровувати і завжди – при потребі – цим даром користувався. І це не тільки визнають – додають історики, а й ставлять йому в провину вороги – а їх у Мазепи було чимало! Та й нині ще предосить! Навіть в Україні, не кажучи про Росію. І все ж сліди його шарму можна простежити і в нас, і в Європі на протязі не одного століття. Так чи інак, а під його зачарування потрапляли не лише жінки, а й навіть такі мужі, як Вольтер, Байрон, той самий Пушкін, Чайковський. Та й не треба забувати, що за Мазепи Україна нарешті хоч на якийсь час зітхнула спокійно, адже Іван Степанович втілював у життя досить розумну економічну політику. І що дивно – не повірите – не крав. А ось десятки збудованих Мазепою храмів та церков стоять і нині, – але жодної резиденції чи заміської вілли. Іноземці захоплено писали: Мазепа підтримував розвиток наук, відновив Київську академію і збагатив – за власний кошт – її бібліотеку рідкісними творами, він побудував стільки святинь, а його… Його щороку проклинають у першу неділю Великого посту… Мазепа – освічена і гуманна людина, удатний полководець і провідник вільного народу… Так писали європейці.

І хто знає, як би повернула муза історії, пані Кліо, якби Іван Мазепа на шістдесятп’ятому році свого многотрудного життя не закохався в шістнадцятирічну доньку друга-приятеля Василя Кочубея Мотрю. Якби красуня не відповіла йому взаємністю, то жінколюб Мазепа женився б швидше всього на якій-небудь багатій полячці чи українці і заспокоївся б, ставши, може, й зразковим сім’янином: чоловіком-мужем і батьком для своїх дітей, які тоді в нього неодмінно народилися б. Але Мотря, хоч і мала багато женихів – а до неї сваталися і з України, і з Росії, – та віддала перевагу сивому гетьману, який до всього ще й був її хрещеним батьком… І цим «покрыв семью свою позором, забыл и небо, и закон…» Мотря назавжди увійшла в історію, хвилюючи людей з різних сторіч та епох. І навіть з різних країн Європи, де стільки вже написали про неї та її любов до гетьмана Мазепи. Чи про гетьмана Мазепу та його любов до неї. А не відмов вона йому, коли б усе склалося, як і гадалося, і вони стали б подружжям, можливо, й сама історія пішла б тоді іншим шляхом…

«Ім’я Івана Степановича Мазепи, гетьмана Лівобережної України з 1687 до 1709 p., на довгі роки увійшло до анналів не лише української, але й світової історії. І якщо для одних воно стало символом свободи і нескореності, то для інших до цього часу асоціюється з підступністю, зрадництвом і навіть своєрідним донжуанством. І хоча «зрадництво» гетьмана російському цареві Петру І можна охарактеризувати лише як умотивований перехід володаря України з-під протекції одного монарха (який не виконав своїх зобов’язань перед ним) до протекції іншого – шведського короля Карла XІІ Ґустава, тим не менш, боротьба за відновлення доброго імені видатного діяча нашої історії триває й донині. Адже в багатьох західноєвропейських країнах – Австрії, Німеччині, Франції, Голландії, Англії – при згадці про Мазепу, в уяві освіченої людини відразу ж постане образ такого собі ловеласа. Чому так трапилося? Звідки бере свій початок легенда про гетьмана Івана Мазепу як східноєвропейського козацького Донжуана?» (Вільна цитата з кн. «100 великих постатей і подій козацької України». – Київ, 2008.)

Але хоч би що там було, попри вже хриплий вереск «зрадник, зрадник» (ума, коли його нема, крикунам не вставиш) гетьман Мазепа належить не лише Україні, а й світовій історії.

Бо як і перше він – символ свободи. І в Європі теж.

У нас – «зрадник». Принаймні ще й досі знаходяться такі, що обзивають і лають Івана Степановича – інтелігенти! – чи не останніми словесами, на які вони здатні. Обзивають гетьмана зрадником за те, що він, бачте, посмів тоді підняти боротьбу за волю України. Намагався вирвати її з імперського ярма Росії. А малоросам з імперського ярма вириватися – зась!

Ось один із зразків такої лайки, взятий з Інтернету (його ще називають сміттєзвалищем) влітку 2013 року і що видається за жанр художнього твору сатиричного спрямування – «памфлетон».

«Политическая партия “Наша Украина” (жива, курилка!) призывает поставить памятник Мазепе в Полтаве. Тем более что памятник уже изготовлен на творческо-производственном объединении “Художник” в городе Киеве. А что, резон немалый – не пропадать же добру… И чтобы непременно в Полтаве!

Идея, что и говорить, смелая, породившая в свое время целую серию анекдотов. Но в