Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Легенда про Сокола 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенда про Сокола"

338
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Легенда про Сокола" автора Володимир Горбань. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Легенда про Сокола» була написана автором - Володимир Горбань, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Любовні романи / 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика / 💛 Наука, Освіта".
Поділитися книгою "Легенда про Сокола" в соціальних мережах: 

Він – київський князь, що живе в середині IX століття. Вона – київська журналістка з наших часів. Але вони дивним чином зустрічаються на березі річки Рось. Рарог в перекладі з мови предків означає сокіл. І князь такий же сміливий, стрімкий та вмілий воїн, невразливий для ворогів. Оксана, київська красуня, закохується в нього, виходить заміж та стає княгинею. У Рарога і Оксани народжуються два сини. Перший – Олег – стане тим самим князем, якого називатимуть Віщим. А його рідний брат потрапить до наших часів.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

В її елегантній червоній сумочці заграла усім відома та улюблена багатьма французька пісня «Бабине літо» у виконанні Джо Дассена. Оксана зупинилася, витягнула мобільний телефон, увімкнула його та, притиснувши до вуха, знов продовжила рух:

– Алло, Дмитре Іллічу!.. Я зараз знаходжуся на Хрещатику у підземному переході.. так, я ближче до вечора обов’язково з’явлюся у редакції…так, звичайно, я пам’ятаю…так, обов’язково усе зроблю. Не хвилюйтеся, Дмитре Іллічу… Гаразд, усього вам доброго, до зв’язку.

Оксана Сущенко, висока, струнка сіроока білявка двадцяти дев’яти років від народження другий рік працювала в одному з дуже відомих українських журналів, де писала в основному статті та інтерв’ю з представниками богеми на гламурні теми, які стали досить популярними серед молоді та студентів. Але, така журналістика їй вже чимало набридла…

Знову задзвонив телефон.

– Алло, Наталко! Так, я вже підходжу…я вже зовсім близько. Вже у підземному переході на Хрещатику. Що?! Ну, ти даєш!.. Звичайно, почекаю… Добре, не метушися… добре….Я тебе теж… цьом, цьом…

Наталка Кравченко – однокласниця та колишня сусідка по будинку. А ще вона – подруга днів суворих, а також співрозмовниця, радниця, співтрапезниця та іноді жилетка для дуже мокрих та гірких дівочих сліз…

Люди туди-сюди хапливо рухалися у підземному переході. Вони поспішали. Вони завжди кудись поспішають. Вони мимоволі штурхаються, самі ухиляються від штовхань, при цьому мовчать або беззлобно лаються. Але завжди швидко, напорливо, метушливо…

Знову телефонний дзвінок.

– Алло! – Оксана дуже не хотіла цієї розмови. – Так, Альберт!.. Яка тобі різниця?!. У підземному переході, на Хрещатику! У тебе щось трапилось?!. Знаєш, мені вже набридли оці твої слиняві розмови! Зроби щось корисне!.. Все, в мене немає часу! Я поспішаю, розумієш мене? Буду пізно… не нервуй мене! Потім про це поговоримо!

Оксана відключила телефон.

Альберт Красовський – це її чоловік. Високий, стрункий тридцятирічний інтелігентний брюнет із заможній родини, випускник Інституту міжнародних відносин. Оксана вийшла на нього заміж три роки тому. Мамина подруга наполегливо радила. Та і вік вже піджимав. Альберт красиво залицявся. Дарував квіти, коштовні подарунки, катав на «Мерседесі», водив у найкращі ресторани. Чого ще, здавалось би, потрібно красивій дівчині для красивого життя? Шлюб? Ну, щасно вийшла заміж…а через рік заскиглила від нудотного сімейного життя… потім і зовсім збігла на роботу. Альберт виявився холодним, нудним та чужим… як зварювальний апарат…

Оксана вийшла з підземного переходу і не поспішаючи попрямувала до кав’ярні, де вони з Наталкою домовилися зустрітися, перекусити, випити кави та побалакати. Наталка затримувалася. В неї купа власних серцевих проблем. Їй потрібно терміново обирати: Ігор чи Богдан. У Ігоря бізнес, у Богдана серйозний кар’єрний зріст. Наталці вони обидва не подобаються, але їй час вже насправді удруге заміж… А хочеться веселого, легкого у відношеннях, надійного. У Наталки дитина чотирьох років, син. Володька від Володьки, першого чоловіка…

Оксана увійшла в кав’ярню, по крутим та вузьким сходам, спираючись рукою на бильця, піднялася на другий поверх, де в маленькому та затишному залі розташовувалось декілька столиків. Грала тиха заспокійлива музика. Відвідувачів було небагато. Оксана вибрала крайній столик біля вікна. Кінець вересня, день вже хилився до вечора, і якийсь незрозумілий сум украй переповняв душу…

До її столика підійшов високий симпатичний хлоп – офіціант у фіолетовому форменому піджаку з мідними ґудзиками в два ряди й у синіх вузьких брюках.

Чарівно посміхнувшись, він запитав приємним голосом:

– Мадам вже готові зробити замовлення?

«Мадам», – подумала Оксана: «Хіба я для нього мадам? Хіба я так старечно виглядаю, трясця мені?! Адже я старіше за цього хлопчика максимум років на десять. Ось так непомітно та швидко назавжди минає молодість…»

– Мені, будь ласка, каву «Амерікано» без вершків і без цукру. Я чекаю подругу. Потім ми зробимо справжнє замовлення.

– Добре, – так само мило посміхаючись, красивим оксамитовим голосом промовив офіціант і видалився граціозною ходою.

«Мадам… знав би він, цей юнак, яка я мадам! Знав би він, бовдур, як я можу ось таким хлопчикам паморочити голову… вірніше могла. Та і зараз напевно зможу!»

Оксана вийняла з сумочки косметичку. А з неї витягнула невеличке складане дзеркальце. Подивилася у нього. Чисте променисте обличчя, світла ніжна шкіра. Густе біляве, злегка хвилясте волосся до плечей, високе чоло без жодної зморшки, витончені брови дугою, довгі пухнасті вії, величезні сірі очі, тонкий прямий ніс, соковиті чуттєві вуста, маленька кокетна родимка з правого боку, витончене підборіддя… ні, вона ще зовсім нічого! Вона ще здатна не просто подобатися чоловікам! Вона здатна заганяти їх у почервоніння, кидати у спеку, губити розум… вона… та вона…

– Привіт, Оксано! – пролунав привітний голос за спиною. – Привіт, подруго! Я як завжди трохи спізнилася…

Це була Наталка Кравченко. Штукарка Наталка. Єдина близька подруга…

Після народження сина, вона помітно погладшала. Але ця жіноча гладкість, здається, була їй на користь. Надавала особливого шарму, особливої чарівності. Ґоґотуха та кокетка від природи, але не писана красуня, Наталка легко йшла життям, з завзяттям хижачки завойовуючи чергові чоловічі серця, особливо не жалкуючи про невдачі та промашки, які, чесно кажучи, властиві усім людям. Але різні люди по-різному сприймають та переживають не кращі миті свого життя. Деяких, наприклад, Альберта Красовського, навіть невеличкі пустощі часто могли довести до жахливої депресії…

Щойно з’явився офіціант. Подруги замовили салат «Цезар», апельсиновий сік та каву.

– А він нічого, оцей хлопчик, – Наталка кивнула головою у бік студента, що пішов, – досить собі гарненький. Такий мальовничий красень міг би собі і більш престижну роботу знайти.

– Він, мабуть, студент, – посміхнулася Оксана, витягнула з синьої пачки довгу тонку сигарету і, підпаливши її, додала. – Він тут, скоріш за все, просто підробляє. Для Європи це нормально. А потім він закінчить свій інститут або університет…і стане великим начальником… або крутим бізнесменом. У цього хлопця добре майбутнє!

У залі залунала надзвичайна мелодія, Шарль Азнавур співав французькою про вічне кохання..

– А що в тебе, подруго? – Наталка теж запалила. – Знов проблеми з Альбертіком?

– Та ну його. Навіть казати про нього не хочу! Дістав! Розумієш, дорослий чоловік, перемахнув вже три десятки, а все ще ніяк не може визначитися у житті. Він все ще перебуває у пошуках себе, свого призначення… цілими днями лежить на дивані та жує шмарки. Просто, у людини нема серйозних проблем. І ніколи не було…

– Ну і що? Дядя в нього при великій посаді та при величезному бізнесі. Гроші є. Положення теж. Чого страждати?

– Та, розумієш, – Оксана загасила у попільничці сигарету, – хочеться бути заміжньою за справжнім чоловіком! Щоб займався

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про Сокола», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенда про Сокола"