Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник 📚 - Українською

Читати книгу - "Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник"

408
0
10.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Стрiла Часу" автора Олександр Павлович Бердник. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник» була написана автором - Олександр Павлович Бердник, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник" в соціальних мережах: 

…Маленький хлопчина Василько сидить на скелястому березі Дністра. Він доглядає кіз сільського багача вуйка Данила. Дрантя, що прикривало худеньке тіло, шмат хліба — ось плата сироті за каторжну роботу. Холодно, голодно… Але Василько не сумує. В нього є дві книжечки, що залишилися від покійного батька. Це «З гармати на місяць» Жюля Верна і «Популярна астрономія» Фламаріона. Букву до букви, речення до речення складає хлопчина, і казкові, нечувані поняття пливуть до враженої свідомості, породжують світ фантастичних ідей і мрій.
Минає багато років. І ось одного разу, чарівної літньої ночі, біля багаття на березі Дніпра йде палка суперечка про можливість життя на інших планетах. Професор астрономії Діжа і Василь Горовий — тепер уже студент університету — не приходять до згоди. Та ця суперечка вирішується зовсім несподівано. Якось удень в лісі приземляється дивовижний апарат — космічний корабель, що прилетів з незвіданих глибин Всесвіту. Горовий і Діжа вирушають у подорож до безконечно далеких світів. Чи повернуться вони назад? Чи побачать ще химерного і милого діда Данила, чи зустрінеться Василь з своєю коханою дівчиною Оксаною? Так, вони ще ходитимуть по берегах рідної ріки, але життя на Землі за цей час піде далеко вперед. Чверть століття розділятиме тепер юнака Василя і постарілу Оксану.
Та особиста трагедія не затьмарить ясного шляху героїв. Вони — люди нової, комуністичної доби, перед ними грандіозні діла і звершення.
З цього часу Горовий, Діжа та їхні товариші віддаватимуть усі сили, знання і вміння улюбленій справі — подоланню Космосу, створенню «Стріли Часу»- корабля, який дав змогу перемогти Час і Простір і здобути для рідної Землі скарби знання далеких світів.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 86
Перейти на сторінку:
Олесь Бердник
СТРIЛА ЧАСУ

Відзиви і побажання просимо надсилати на адресу: Київ, Пушкінська, 28, видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь».
Художник Й. Ф. ЮЦЕВИЧ




«…єдина «властивість» матерії, з визнанням якої зв’язаний філософський матеріалізм, є властивість бути об’єктивною реальністю, існувати поза нашою свідомістю».

В. І. ЛЕНІН

«…тільки невігласи можуть з упевненістю стверджувати, що наука ніколи не буде спроможна вирішити ту чи іншу проблему».

ЧАРЛЗ ДАРВІН
ЗАМІСТЬ ПРОЛОГА

— Агов, опришку поганий, де ти? Хіба не бачиш — кози в город позалазили?!.

Василько, мов ошпарений, вискакує з бур’яну, ганяє за козами, періщачи їх довгою лозиною. Кістляві пальці вуйка Данила — сільського багача — боляче хапають хлопця за вухо.

— Будеш дивитися за гуртом, холерний виродку? Будеш? Кров жбухає до вуха, в голові туманиться, але Василько хоробро терпить кару, стиснувши зуби і зціпивши посинілі пальці.

— Ще раз проспиш — відшмагаю так, що сидіти місяць не зможеш! — грозиться Данило, відходячи до обійстя.

І тільки тоді, коли його висока худа постать ховається за деревами, хлопець дає волю почуттям. Він жене кіз до Дністра, а сльози градом котяться по змарнілих щоках. Василько судорожно ковтає ті краплі горя і дитячої образи. Потім падає на кам’янистий берег і довго схлипує. Здивовані кози кільцем скупчуються біля хлопця, тривожно мекають.

— А все через ва-а-с! — жаліється Василько, розмазуючи сльози по обличчю. — Не могли знайти собі поїсти на березі… понесло вас лихо в город!..

Кози добрими сумними очима дивляться на свого пастуха, ніжно торкаються чутливими ніздрями до його рук, заспокоюють, вибачаються.

І Василько вже не сердиться. Знову виймає з торби дві засмальцьовані книжечки, відкриває палітурки, любовно проводить пальцями по буквах.

Хлюпоче дністровська вода внизу, котить сиву хвилю в холодну осінню далечінь. Ті звуки мов заколисують хлопця, тчуть в уяві минулі події. А скільки тих спогадів у хлопця, якому всього десятий рік? Але спогади Василька такі гіркі, що навіки вкарбувалися в душу…

Хіба можна забути страшний вечір… той вечір, коли до хатини поштар приніс телеграму — невеликий шматок жовтого паперу. Мама засвітила каганець, тремтячими руками розписалася в якійсь книзі, благально поглянула на суворого поштаря.

— Що тут? — прошепотіла.

Поштар мовчав.

Тоді мама присунулася до світла і стала читати сама. Василько бачив її тінь на стелі. Тінь повільно колихалася, і в цьому було щось зловісне. І раптом хлопець ясно побачив, як тінь папірця відокремилась від рук матері. Почувся зойк.

Ніби вітром здуло Василька з лежанки. Мати впала навзнак на долівку, очі її були якісь чужі і блискучі. Поштар схилився над нею, потім підійшов до хлопця, поклав шорстку долоню на русяву голову і понуро мовив:

— Тепер ти круглий сирота, хлопче!.. Вона вмерла. Татко теж… від пропасниці… тут, у телеграмі, сказано…

А в жовтому папірці, справді, було написано, що Грицько Горовий — матрос польського корабля «Гдиня» — помер від пропасниці в далекому чужому місті Сінгапурі.

…Того вечора до їхньої хатини прийшли чужі жінки. Вони обмивали покійницю, а Василько сидів на лежанці і невидющими очима дивився на присутніх. Що вони роблять? Навіщо одягають маму в таку чудну і довгу сукню?..

Мерехтіла свічка в руках покійної. її тремтливе світло вихоплювало з пітьми строге, пожовкле обличчя, і хлопець все боявся, щоб свічка не погасла. Бо тоді навколо буде неосяжна пітьма, і він залишиться сам, забутий всім світом сирота…

…На другий день поховали маму. Хатину за якісь борги продав вуйко Данило. Лише дві книжечки пощастило зберегти Василькові. Він знайшов їх за іконами, Ті книжки належали батькові.

Вуйко Данило довго сопів, дивлячись на хлопця, потім махнув рукою.

— Холера з тобою, візьму до себе. Куди ж подінеш злидня такого?..

І Василько став жити в далекого родича вуйка Данила. Треба було пасти все літо гурт кіз, щоб заробити нужденне дрантя і шмат хліба.

Холодно… Голодно… Смокче в животі. Але ж до вечора ще далеко… Треба терпіти…

Хлопець знову відкриває заповітну книжечку, читає дивну назву: «Популярна астрономія» Фламаріона. Друга книжка називається «З гармати на Місяць». А написав її французький письменник Жюль Верн. «З гармати на Місяць»! Яка дивна назва… Василько знає, що гармата — це така велика рушниця, з неї стріляють на війні. А Місяць сяє вночі на небі, ген як високо! Хіба можна дострілити в таку височінь?

Треба прочитати. Мама навчила Василька розуміти букви. Склад до складу, речення до речення… Нові дивні поняття пливуть до свідомості хлопця, відкривають перед враженою уявою неосяжні світи.

Фламаріон розповідає Василькові неймовірні речі. Виявляється, не Сонце ходить навколо Землі, а Земля бігає в небі навколо Сонця. І Сонце набагато більше за Землю. І Земля кругла… Йой, який чудесний світ! І зорі — не очі ангелів, а такі ж великі сонця, тільки дуже далекі від нас. Коли-небудь можна буде полетіти до інших світів, навіть жити там… І люди там, напевне, є! Тільки не такі, як на Землі, а добріші, багатші, кращі. І не вмирають там, а живуть вічно. І ще там мусить бути дуже тепло…

А може, то тільки красна байка? І нічого того нема?

1 2 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стрiла Часу, Олександр Павлович Бердник"