Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пімієнтські млинці, О. Генрі 📚 - Українською

Читати книгу - "Пімієнтські млинці, О. Генрі"

427
0
11.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пімієнтські млинці" автора О. Генрі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Пімієнтські млинці, О. Генрі» була написана автором - О. Генрі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза / 💛 Гумор".
Поділитися книгою "Пімієнтські млинці, О. Генрі" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:
О. Генрі
Пімієнтські млинці

Коли в долині річки Фріо ми гуртували стадо худоби з тавром «Трикутник-О», довга гілка сухого мескитового дерева зачепила моє дерев'яне стремено і я вивихнув ногу — довелося тиждень провалятись у таборі.

На третій день вимушеного неробства я виповз на світ божий біля фургона з харчами й безпорадно ліг на землю під словесним вогнем Джадсона Одома, табірного кухаря. Природа створила Джада для виголошення монологів, але доля, як завжди, все переплутала і накинула йому таку професію, при якій у нього здебільшого не було аудиторії.

Отож я став манною небесною в пустелі Джадового вимушеного мовчання. Але скоро у мене виникло природне для хворого бажання з'їсти щось таке, що не входило до нашого раціону. А після того, як мені явилося видіння матусиної комірчини, «спокусливе, мов молоде кохання,і сповнене безмежного жалю», я спитав.

— Джаде, ти вмієш пекти млинці?

Джад поклав свій шестизарядний револьвер, яким лаштувався потовкти шматки антилоп'ячого м'яса для відбивних, і став наді мною в позі, що не віщувала нічого доброго. Холодний, підозріливий погляд його блідо-голубих очей, яким він утупився в мене, красномовно підтверджував безпомилковість такого враження.

— Слухай, ти,— мовив він з неприхованим, хоч і не дуже великим гнівом,— ти це серйозно чи хочеш познущатися з мене? Мабуть, хлопці розказали тобі про оту халепу з млинцями?

— Ні, Джаде, це серйозно,— щиро запевнив я,— Зараз я ладен проміняти свого коня разом із сідлом на гірку жирних, підсмажених млинців і горщик свіжої новоорлеанської патоки. А хіба була якась історія з цими млинцями?

Побачивши, що я ні на що не натякаю, Джад відразу пом'якшав. Він приніс із продуктового фургона якісь таємничі торбинки та бляшанки й поклав усе це в тіні під кущем, де вмостився і я. Я стежив, як він, склавши з одного боку бляшанки, а з другого — торбинки, заходився розв'язувати численні шворки.

— Ні, не історія,— відповів Джад, розплутуючи шворки,— а просто логічна невідповідність між мною, червонооким вівчарем з улоговини Дохлого Мула й міс Уїллелою Лірайт. Зараз я тобі все розкажу.

Я пас тоді худобу у старого Білла Тумі на Сан-Мігуелі. І от одного разу мені наче перед погибеллю закортіло з'їсти чогось консервованого, що ніколи не мукало, не мекало, не рохкало і чого ніколи не відмірювали мірами ємкості сипких тіл. Отож я сідаю на свого малюка і лечу до крамниці дядечка Емслі Телфера, що примостилась на Пімієнтській переправі через Нуесес.

Близько третьої години дня я накинув поводи на сук мескитового дерева і пішки пройшов останніх двадцять ярдів до крамниці дядечка Емслі. Там я сів на прилавок і сказав, що, за всіма прикметами, світовому врожаю фруктів загрожує цілковите знищення. За хвилину біля мене були до моїх послуг лантух галет, ложка з довжелезним держаком і відкриті консервні банки з абрикосами, ананасами, вишнями та сливами, а дядечко Емслі вже заклопотано вирубував сікачем кришку на банці з жовтими персиками. Я почував себе як Адам до того дурного походу по яблука, гатив острогами в прилавок і завзято працював своєю двадцятичотирьохдюймовою ложкою. І раптом випадково глянув у вікно на подвір'я дядечкового будинку, що був поряд з крамницею.

Там стояла якась приїжджа дівчина з усім, що належить мати молодій особі; вона гралася крокетним молотком і розважала себе тим, що стежила за моїм методом заохочення роботи фруктово-консервної промисловості.

Я з'їхав з прилавка й передав свою лопату дядечкові Емслі.

— Це моя племінниця,— мовив він,— Міс Уїллела Лірайт, приїхала з Палестини1 провідати мене. Хочеш, познайомлю?

«Із святої землі,- сказав я собі, і мої думки збилися докупи, наче вівці, коли їх намагаються загнати в кошару,— А чом би й ні? З усього видно, що ангели таки були в тій Палес...»

— Звичайно, дядечку Емслі,— мовив я вголос,— страшенно радий був би познайомитися з міс Лірайт.

Тоді дядечко Емслі повів мене у двір і познайомив нас.

Я ніколи не боявся жінок. І ніколи не міг зрозуміти, чого це дехто з чоловіків, здатних встигнути ще до сніданку об'їздити мустанга й поголитися в темряві, стають страшенно незграбні, обливаються потом і без кінця вибачаються, забачивши клапоть вибивного ситцю, обгорнутого довкола чогось усередині. Не минуло й восьми хвилин, як ми з міс Уїллелою вже нещадно ганяли крокетні кулі й почували себе так, немов троюрідні брат і сестра. Вона поглузувала щодо кількості з'їдених мною фруктових консервів, а я, не панькаючись, дав їй відкоша, нагадавши, що від однієї леді, яку звали Єва, почалися пов'язані з фруктами прикрощі, а було це на першому вільному пасовиську... «десь у Палестині, чи не так?» - докидаю я невимушено, немов заарканюю однолітку.

Отак я ввійшов у дружні стосунки з міс Уїллелою Лірайт, і що далі, то міцнішою ставала наша взаємна прихильність. Лірайт приїхала на Пімієнтську переправу, щоб зміцнити здоров'я, хоч воно й так було у неї чудове, і ще заради клімату, який був тут на сорок процентів жаркіший, ніж у Палестині.

Спочатку я приїжджав побачитися з нею раз на тиждень, а потім підрахував, що коли подвою кількість своїх приїздів, то бачитиму її вдвічі частіше.

Якось на одному тижні я вирвався до неї втретє, і ось тоді у гру втрутились млинці й червоноокий вівчар.

Сидячи того вечора на прилавку з персиком і двома сливами в роті, я спитав дядечка Емслі, що робить міс Уїллела.

— А вона,— каже дядечко Емслі,— поїхала з Джексоном Птицею, вівчарем з улоговини Дохлого Мула.

Я проковтнув персикову кісточку й дві сливові. Певно, хтось тримав прилавок за вуздечку, поки я з нього злазив. А потім я подався навпростець, поки не вперся лобом У мескитове дерево, до якого був прив'язаний мій чалий.

— Поїхала кататися,— прошепотів я на вухо своєму малюкові,— з Птицсоном Джицею, мулом з улоговини

1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пімієнтські млинці, О. Генрі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пімієнтські млинці, О. Генрі"