Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я."
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Франко І. Я.
- 265
- 0
- 15.05.22
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Франко І. Я.
ПОЕЗІЇ
ЩО НЕ ВВІЙШЛИ ДО ЗБІРОК (1875-1898)
Том 2
зібрання творів
у 50-ти томах.
Частина 4 1
НА ДЕНЬ 11 ЮЛІЯ 1875
Хвилі щастя золотого,
Всі надії, думи, сни,
Пісні, втіхи серця мого,
Дні свободи і весни,
Все, все, що лиш завдячаю
Згадці про твою любов,
Я в день нинішній желаю -
Сто раз більше - тобі знов!
Ох, чи ти ще пам’ятаєш
Свого друга, світе мій?
Чи о тім коли згадаєш,
Що забрала мій спокій?..
Прости, що не можу дати
Жадного ти дару днесь! -
Ох, в одно лиш я багатий,
Но ти того не приймеш!..
Днесь не можу й серця свого
Дарувати вже тобі,
Бо твоє вно з часу того,
Як єм первий раз тя вздрів.
«O złe i dobre, które w sercu noszę…»
O złe i dobre, które w sercu noszę,
Którego pragnę, a zyskać się boję!
Szczęściem twym - bole, a śmiercią - rozkosze;
Gdyś ty nie miłość, jakież imię twoje?
Jeżełiś dobre, czemu tyle znoszę?
Gdyś złe, czemu clę kocha serce moje?
Roskoszne bole, bolesne rozkosze? -
Gdyś ty nie miłość, jakież imię twoje?
Czemu ustawnie jestem niespokojny?
Nie mam spokoju - nie prowadząc wojny?
Chcę serca zinąd, nienawidząc swoje?
Chciałbym swiat objąć dłońmi bezsilnemi,
Wznoszę się w niebo, a martwy na ziemi;
Gdyś ty nie miłość, jakież imię twoje? 2
«Шукай краси, добра шукай!..»
Шукай краси, добра шукай!
Вони є все, вони є всюди.
Не йди в чужий за ними край,
Найперш найди їх в своїй груди.
[14] I 1877
СТАРА ПІСНЯ
У хвилю задуми стає перед мною
Те сковане людське нужденне життє,
Стає могилов темною живою
І важким стогнанням серце моє рве.
І холод смертельного болю й розпуки
Стиска моє серце, затемнює світ;
Безсильні, безрадні опадують руки,
Життя зав’ядає, мов в студені цвіт.
Усюди, усюди, де око лиш гляне,
Де звернеться вухо, все чути одну
Відвічную пісню: Ой життя погане!
А як би направить, ніяк не збагну!
Учені говорять: «Давно ми се знаєм
І знаємо навіть причини біди,
Ба навіть віддавна працюєм, стараєм,
Щоби кінець лиху зробити! Зажди!
Невдовзі побачиш сам чорне на білім,
Облічене цифрами все до цяти,-
Будущого пітьму ми світлом розвієм,
Всім буде вигідно та весело йти!»
А прості говорять,- ні, прості нічого
Не кажуть, мов мови немає у них,-
Лиш стогонів много і сліз гірких много,
Зневір[и] та смертей і болів страшних.
Вони навіть, бідні, ніколи не взнають
Про вас, щирі душі, що стелите путь
Новим поколінням,- стогнучи вмирають,
До царства будущого, знать, не ввійдуть!
Хоч радують душу знання та науки,
Та тяжко ж то бачить голодне дитя,
Чуть сотень стогнання і тисячів муки
Та пісню відвічну про горе життя.
Написано д[ня] 19 цвітня 1878, досі не друковано.
«Бувають хвилі - серце рветься…»
Бувають хвилі - серце рветься
На волю, в ясний, теплий край,
Живіше в груді кров заб’ється,
І заманчивий щастя рай
Ясніє десь передо мною,
Манить ід собі красотов,
І з безконечною тоскою
У серці будиться любов.
Тоді я всіх людей бажаю
До серця щиро пригорнуть,
Все щастя неба, розкіш раю
Зілляти в їх зболілу грудь.
Тоді я чую,- ох, глибоко,-
Весь труд їх трудного життя,
Тоді слідить так бистро око
За горем їх, усі чуття
Зціпляються так тісно, дружно
В один акорд великий - жаль…
І так ми тісно, темно, тужно,
У серці боротьба, печаль,
І непорадність, і розпука,
Бажання смерті і життя,
Так тяжко - мов з любов розлука,
І страх - мов в лісі без пуття.
Отак мої щасливі хвилі,
Веселі пориви усі
Кінчаться сумом, браття милі,
І болев лютою душі.
«Самотній, хворий, думаю в хатині…»
Самотній, хворий, думаю в хатині,-
Круг мене темна, тиха, сонна ніч,
І в мені темно, тихо, сонно, в мині
Зів’яли сили, щезла втіха пріч,
Замерли нерви… Мов серед пустині,
Жию серед людей, і кожда річ
Мертве лице до мене обертає,
В воді мов, в мозгу всякий слід щезає.
Колись було - тямую, мов крізь сито,-
Дитина ще - знання голоден, я
З безмірною жадобою зглибити,
Постигнути старавсь, що добула
Невсипна думка людська. Жити, жити
По-людськи! Мислі, праці! Се була
Та ціль, що ‘д собі вічно мя манила,
Манить і досі! Ах, та йти несила!
Колись було - і в мені кров кипіла,
Тремтіли нерви, наче струни в грі,
І серце билось живо, мисль світліла,
І сни розкішні снилися мені!
Минуло все! Жар знищив силу тіла
І соки мислі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.», після закриття браузера.