Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я."

6 - Ми любимо русинів,

Їхні звичаї прадавні,

Плем’я руське, що любить

Своїх панів, свою віру,

І цю мову слуг наших,

І лакеїв, і хлопів,

І цю дітвору їхню голу,

І покірних їхніх попів,

І ці пісні їх тужливі,

І їхній танець жвавий,

Люд цей сильний, відважний,

Люд такий тихий, робочий,

Його грубі свитки,

І хліб черствий та здоровий,

Його хати злиденні,

Його корови та коні,

Його працю на лані

Польського минулого синів

І лицарів свободи -

Ми любимо русинів!

А за нашу цю любов

Ми жадаєм одного:

Хай ніхто, крім нас, не сміє

Що-небудь робити для нього!

Хай ніхто не сміє сіяти розбрат

Між двором і хатою

Чи осотом засівати

Ниву згоди багату.

Але хто хотів би для Русі

Нашу зменшить свободу

І розірвати одвічну

Наших інтересів спільність,

Сіяти в цих серцях доброчесних

Бур’ян, званий освітою,

І запалювати їх школою,

І сварити двори з хатою,

Творити літературу

І видавати газети,

Поміж нами і ним

Посередником бути,

Той - москаль і схизматик,

Гайдамацькая кара.

Супостат і відступник,

Зрадник краю, мій пане! (польськ.).- Ред.

7 - Отець (польськ.).- Ред.

8 - Дзвони проти соціалістів! (польськ.).- Ред.

9 - Хочеш не хочеш (лат.).- Ред.

10 - До уваги (лат.).- Ред.

11 - Нехай буде! (лат.).- Ред.

12 - ДО ЮЗІ Д[ЗВОНКОВСЬКОЇ]

Рік Новий! Своєї форми правда світ не змінить,

Але для нас він - спільний символ згадки,

І я тобі пригадуюсь скорботний,

Хоч і зневажений тобою, та кохаючий.

Минулого я не згадаю, воно було хвилиною;

Хоча й з підтятими крильми, лечу лише в майбутнє.

Тобі ж бажаю - хай любов в твоєму серці збудиться!

І не любов абстрактна до загалу,

А та, що в жилах будить кров, красить лице,

Що сколихує нерви життя, як блискавка,

Що то в безодню жбурляє нас, а то підносить на вершини,

Що родить сльози, зітхання і райський захват,

Що, вічно розпалювана, росте дедалі більше -

Так кохаючи, й загал покохаєш палкіше.

Не собі я прагну здобути любов твою,

Хоч за один її промінь я віддав би свою душу,

Хоча сил би мені додавало в цій заметілі життя

Єдине слівце твоє: «Прагни! Не втрачай надії!»

Але я страждаю мовчки. Моїх бажань сплетіння

Лише твого щастя прагнуть, сне мій золотий!

Нехай ніколи думка твоя з діями не буде в розладі,

І нехай для достойнішого запалає твоє серце! (польськ.).- Ред.

13 - Хазяйка й фаворита василіянського ігумена о. Клима Сарницького

14 - Мій батько (нім.).- Ред.

15 - Тоді лиш будуть (нім.).- Ред.

16 - Це жарт і ганьба! (нім.).- Ред.

17 - Майка - дрібненький, дуже кусливий нічний комарик.

18 - Або здихай, або втікай, а русинів мені не чіпай! (польськ.).- Ред.

19 - Шляхетних (польськ.).- Ред.

20 - Нема Русі (польськ.).- Ред.

21 - Мусить заперечувати (польськ.).- Ред.

22 - Твій сміх мене ранив. Град сріблистих стріл

Цілить в моє серце, як ротний вогонь

У ворога, і плакать я готовий,

Й клясти тебе готовий, мовчазний, нервовий.

Схиляю голову й прискорюю я крок,

Відчуваю себе хворим, лихим і зневаженим,

І, ніби сарна з боком простреленим,

Уникаю твого виду (польськ.).- Ред

23 - Як павук сам з себе снує срібні нитки

І в майстерне мереживо укладає їхнє сплетіння,

Так серце моє цей вірш виплело з журби,

З того, чим страждаю таємно, чим живу, що почуваю.

Я не хочу бути павуком, своїх мрій плетінням

Не хочу ловити твоїх почуттів і твого погляду;

Нас розлучив вал життя, отже, нехай ці мрії,

Закляті в слова, живуть, з хворим серцем гинуть.

Так черепашка, коли в її нутрі гострий камінець

Закривають, в своє тільце втискає вістря, що ранить,

Найкращі свої соки навколо нього сочить,

Аж поки не загине, та з неї перла на твоїй шиї світять. (польськ.).- Ред.

24 - Галицьке вивласнення грунтів (нім.).- Ред.

25 - Далі посилання на твори І. Франка подаватимуться за цим виданням із зазначенням тому і сторінки.

26 - Форпост християнства (польськ.).- Ред.