Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Філософські трактати, Григорій Сковорода 📚 - Українською

Читати книгу - "Філософські трактати, Григорій Сковорода"

140
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Філософські трактати" автора Григорій Сковорода. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Філософські трактати, Григорій Сковорода» була написана автором - Григорій Сковорода, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Філософські трактати, Григорій Сковорода" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:





РОЗМОВА П’ЯТИ ПОДОРОЖНИХ ПРО ІСТИННЕ ЩАСТЯ В ЖИТТІ



Дружня розмова про душевний світ



Особи: Афа­насій, Яків, Гри­горій


Афанасій. Лю­ди в житті своїм пра­цю­ють, ме­ту­шаться, щось від ко­гось ута­ю­ють, а на­що - ба­га­то хто й сам не тя­мить. Ко­ли по­мис­ли­ти, то в усіх людських діл, скільки їх там ти­сяч різних не є, бу­де один кінець - радість сер­ця. Чи не для сього ви­би­раємо ми за на­шим сма­ком то­ва­ришів, аби ма­ти за­до­во­лен­ня від спілку­ван­ня з ни­ми; дістаємо ви­сокі чи­ни, аби пи­ха на­ша від догідли­вості інших роз­па­лю­ва­ла­ся; ви­га­дуємо всілякі на­пої, стра­ви, за­кус­ки для всо­лод­жен­ня сма­ку; ви­шу­куємо різні му­зи­ки, ство­рюємо безліч кон­цертів, міну­етів, танців і конт­ра­танців для зве­се­лен­ня слу­ху; спо­руд­жуємо гарні бу­дин­ки, на­сад­жуємо са­ди, тче­мо зо­ло­тот­кані парчі, ма­терії, ви­ши­ваємо їх різни­ми шов­ка­ми і приємни­ми для ока квітка­ми й обві­шу­є­мо­ся ни­ми, щоб бу­ло приємно оку і ніжно тілу; скла­даємо за­пашні спир­ти, по­рош­ки, по­ма­ди, ду­хи і ни­ми за­до­во­ль­ня­ємо свій нюх. Од­не сло­во, всіма спо­со­ба­ми, які ли­ше ви­га­да­ти мо­же­мо, на­ма­гаємо­ся зве­се­ля­ти дух наш. О, яки­ми ве­ли­ки­ми ве­се­ло­ща­ми ко­рис­ту­ються вельможні й ба­гаті пер­со­ни! В їхніх па­ла­цах жи­ве роз­чи­не­ний у ра­до­щах і за­до­во­ленні дух. О, яка до­ро­га ти, ра­дос­те сер­деч­на!


За те­бе царі, князі і ду­ки пла­тять безліч ти­сяч, а ми, бідно­та, що не має статків, на­чеб­то жи­ви­мо­ся ти­ми крих­та­ми, що па­да­ють з їхніх столів. По­га­дай же нині, яки­ми гульби­ща­ми охоп­лені всі славні євро­пей­ські міста?


Яків. Дос­те­мен­не ве­ли­ки­ми. Од­нак я чув, що ніде не­має більше ве­се­лощів та роз­ваг, аніж у Па­рижі й Ве­неції.


Афанасій. Пев­но, ба­га­то їх там, та до­по­ки ти нам їх з Ве­неції пе­ре­ве­зеш, то пом­ре­мо тут з нудьги.


Григорій. Годі па­ще­ку­ва­ти, любі друзі, ви­сокі по­са­ди, ве­се­ле місто, всілякі гри­ща та роз­ва­ги і всі ваші витівки без­силі потіши­ти дух і тим виг­на­ти нудьгу, що за­во­лоділа ва­ми.


Яків. А що ж змо­же?


Григорій. Ли­ше знан­ня то­го, що скла­дає щас­тя і як йо­го віднай­ти.


Афанасій. Се так, ми на­ро­ди­ли­ся для справжнього щас­тя і манд­руємо до нього, а жит­тя на­ше - шлях, що те­че, як річка.


Яків. Здав­на вже шу­каю я щас­тя, але ніде йо­го знай­ти не мо­жу.


Григорій. Ко­ли дос­те­мен­но хо­че­те йо­го віднай­ти, то скажіть мені, що для лю­ди­ни най­кра­ще?


Яків. Бог йо­го знає, і вза­галі, на­що пи­таєш про те, чо­го ве­ликі муд­реці не змог­ли виріши­ти і розійшлись у своїх гад­ках, як по­до­рожні на шля­ху? Ад­же те, що най­кра­ще,- те й най­ви­ще, а що най­ви­ще - всьому го­ло­ва і кінець. Се най­кра­ще доб­ро зва­лось у ста­ро­давніх філо­софів за­вер­шен­ням усіх доб­рот і вер­хов­ним доб­ром; хто ж тобі дасть відповідь, що та­ке є край і прис­та­ни­ще всіх на­ших ба­жань?


Григорій. Тихіше, дру­же мій! Ду­же да­ле­ко ти забрів. Я спи­таю простіше: чо­го ти у своєму житті ба­жаєш най­бі­ль­ше?


Яків. Ти на­че пал­кою по­ко­пир­сав му­раш­ник - так нес­по­діва­но роз­во­ру­шив мої ба­жан­ня.


Афанасій. Я ба­жав би знай­ти ви­со­кий чин, щоб мої підлеглі бу­ли міцні, як росіяни, а доб­ро­чесні, як ста­ро­давні ри­м­ля­ни; щоб бу­ди­нок мій був ве­неціанський, сад фло­ре­н­ті­йський; ба­жав би бу­ти ро­зум­ним, вче­ним, шля­хет­ним і ба­га­тим, як бик на шерс­ти­ну…


Григорій. Що ти бре­шеш?


Афанасій … дужим, як лев, гар­ним, як Ве­не­ра…


Яків. Прий­шла й мені на згад­ку Ве­не­ра, так зва­на со­бач­ка.


Григорій. Про­шу, кажіть.


Яків…Хвостатим, як лев, го­ло­ва­тим, як ведмідь, ву­хас­тим, як осел…


Григорій. Маю сумнів, щоб мог­ли увійти у ву­ха божі такі безг­лузді ба­жан­ня. Ти зі своїми ви­гад­ка­ми подібний до де­ре­ва, яке хо­че бу­ти вод­но­час і ду­бом, і кле­ном, і ли­пою, і бе­ре­зою, і фігою, й оли­вою, і яво­ром, і фініком, і тро­ян­дою, і ру­тою… сон­цем і міся­цем… хвос­том і го­ло­вою… Ди­тин­ча, що си­дить на ма­те­ри­них ру­ках, час­то ха­пається за ніж, за во­гонь, але пре­ми­ло­серд­на на­ша ма­ти при­ро­да кра­ще знає, що нам ко­рис­не. Хоч і пла­че­мо, й по­ри­ваємо­ся, во­на сос­ка­ми своїми всіх нас уміру хар­чує й зо­дя­гає, і сим доб­ре ма­ля за­до­во­ле­не, а зло­рад­не хви­люється са­ме й інших тур­бує. Скільки ж міліонів сих не­щас­них дітей день і ніч во­ла­ють, нічим не за­до­во­лені: од­не їм да­дуть у ру­ки,- во­ни пла­чуть за чи­мось іншим. Годі нам бу­ти не­щас­ли­ви­ми.


Афанасій. Чо­му ж?


Григорій. Не мо­же­мо знай­ти щас­тя.


Яків. Бо що?


Григорій. Бо не ба­жаємо і ба­жа­ти не мо­же­мо.


Афанасій. Чо­му?


Григорій. То­му що не знаємо, в чо­му во­но по­ля­гає. По­ча­ток справі - знат­тя, звідки йде ба­жан­ня, від ба­жан­ня - по­шук, потім от­ри­муємо ре­зультат, ось і за­до­во­леність, тоб­то те, що от­ри­муємо і що для лю­ди­ни бла­го. За­тям відтак, що та­ке пре­мудрість.


Яків. Я час­то чую се сло­во: пре­мудрість.


Григорій. Сенс пре­муд­рості в то­му, щоб ос­мис­ли­ти, в чо­му по­ля­гає щас­тя,- ось пра­ве кри­ло, а доб­ро­чесність праг­не до по­шу­ку. Че­рез се во­на в греків та рим­лян мужністю й си­лою зветься - ось і ліве кри­ло. Без сих крил годі виб­ра­тись і по­летіти до га­раз­ду. Пре­мудрість - се гост­ре, да­ле­ко­зо­ре ор­ли­не око, а доб­родійність - мужні ру­ки і легкі оле­нячі но­ги. Про та­ке вер­хов­не под­руж­жя є ціка­ва бай­ка.


Яків. Ти вга­дав мої дум­ки. Зви­чай­но, се бай­ка про без­но­го­го та сліпо­го!


Григорій. Так.


Афанасій. Роз­ка­жи де­тальніше.


Григорій. Мандрівник, об­хо­дя­чи всілякі землі і дер­жа­ви, поз­був­ся ніг. Тут спа­ло йо­му на дум­ку вер­ну­ти­ся до­до­му, в батьківський дім. З ве­ли­ки­ми труд­но­ща­ми, спи­ра­ючись на ру­ки, по­дав­ся мандрівник в до­ро­гу. На­решті до­повз він до го­ри, з якої вже бу­ло вид­но і батьківську стріху, але тут поз­був­ся й рук. Звідси ди­ви­ло­ся жи­ве око йо­го че­рез ріки, ліси, яру­ги, че­рез пірамідальні верхів'я гір, з ве­се­лою по­жадністю ося­га­ючи сяй­ли­вий зда­ля за­мок,- батько­ву осе­лю і всього їхнього ми­ро­люб­но­го ро­ду,- кінець і вінець усіх їхніх мандрівних труд­нощів. Але біда бу­ла в то­му, що наш об­сер­ва­тор не мав уже ані рук, ані ніг, а ли­ше му­чив­ся, як єван­гельський ба­гатій, див­ля­чись на Ла­за­ря.


Поміж тим, озир­нув­шись, по­ба­чив він рап­том див­не й су­м­не ви­до­ви­ще: бре­де сліпець, прис­лу­хається, ма­цає па­ли­цею на всі бо­ки і, на­че п'яний, з до­ро­ги зби­вається, підхо­дить ближ­че, зітхає: «Зни­ка­ють у ме­тушні дні наші…». «Шля­хи твої, гос­по­ди, повідай мені…» «Го­ре мені, манд­ри мої три­ва­ти­муть далі». Та й інші такі сло­ва сам собі ка­же зітха­ючи, час­то спіткається і па­дає.


- Боюся, дру­же мій, зля­ка­ти те­бе, але хто ти та­кий? - пи­тає про­зор­ли­вий.


- Вже трид­цять чо­ти­ри ро­ки по­до­ро­жую, а ти пер­ший на шля­ху моїм стрівся,- відка­зує сліпий.- Манд­ру­ван­ня моє по різних світах скінчи­лось ось так. Страш­на жар­ко­та со­няч­но­го проміння в Аравії поз­ба­ви­ла

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Філософські трактати, Григорій Сковорода», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Філософські трактати, Григорій Сковорода"