Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Пісні, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісні, Руданський"

148
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пісні" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Пісні, Руданський» була написана автором - Руданський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Пісні, Руданський" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:






ПРЕСЛІВ’Я





Спив до дна я прик­рий ке­лих


За здо­ров’я долі,


І з похмілля моє сер­це


Розривають болі.


Нащо ж, ми­ла, мої ду­ми,


Нащо твої ча­ри,


Коли з ни­ми враз по сер­цю


Бродять чорні хма­ри?


Правда, ми­ло мені бу­ло,


Як ти обійма­ла


І опу­ще­не покрів’я


З дум­ки підійма­ла


І на ро­зум на­ки­да­ла, -


Правда, ми­ло бу­ло!..


Моє сер­це в цілім морі


Розкоші то­ну­ло.


Я за­був про все на світі,


На все не вва­жав-єм,


Я й се­бе за­був са­мо­го,


Мало пам’ятав-єм.


Спам’ятався - а ти щез­ла…


Розум хо­лодіє,


Лиш не­щас­на моя дум­ка


Росте та повніє.


В якім смут­ку, в якім жа­лю


З нею я блу­каю,


В яких бо­лях на чу­жині


На світ по­род­жаю.


Породжаю, ог­ля­даю…


Мила моя, ми­ла,


Чи ти ме­не, моя ми­ла,


Не щи­ро лю­би­ла?


Чи я те­бе, моя ми­ла,


Не лю­бив, як тре­ба?


Чи то мені та­ка до­ля


Випала із не­ба?


Чого ж ду­ма та­ка пиш­на,


Чого ж сло­во бідне?


Дитя моє не­доспіле,


Дитя моє рідне!


Згубив би я те­бе ра­зом,


Як Час сво­го си­на,


Але, мо­же, те­бе прий­ме


Мати Ук­раїна!




Петрополь, 10.VII 1859






СИРОТИНА Я БЕЗ­РОД­НИЙ...





Сиротина я без­род­ний,


Десь за­ги­ну в чу­жині -


І ніхто очей хо­лод­них


Не зак­риє там мені.


І нерідною ру­кою


Буду в зем­лю я за­рит,


І теп­ленькою сльозою


Ніхто хро­ба не зро­сить…




4 мая 1852 го­да






ТИ НЕ МОЯ





Ти не моя, дівчи­но до­ро­гая!


І не мені кра­са твоя;


Віщує ду­монька смут­ная,


Що ти, дівчи­но, не моя!


Ти не моя! За лич­ко гар­не


Справляє хтось ко­лодія…


Мої ж літа про­хо­дять мар­не,


Бо ти, дівчи­но, не моя!..


Ти не моя!.. І бро­ви чорні


Милує інший, а не я,


І інший хтось те­бе при­гор­не,


А ти, дівчи­но, не моя!..


Ти не моя, го­луб­ка си­ва!..


Щаслива до­ленька твоя,


Моя же до­ля не­щас­ли­ва,


Бо ти, дівчи­но, не моя!..


Ти не моя! Но що ж я маю?


Чим пох­ва­люсь тобі і я?


Хіба лиш тим, що тя ко­хаю;


Но ти, дівчи­но, не моя!..








МЕНЕ ЗА­БУДЬ, МОЯ ДІВЧИ­НО!...





Мене за­будь, моя дівчи­но!


Спокійно жий, щас­ли­ва будь,


Цвіти хоть ро­жой, хоть ка­ли­ной, -


Мене за­будь, ме­не за­будь!..


Мене за­будь - і тяж­ким смут­ком


Не роз­би­вай біленьку грудь:


Шукай собі ко­хан­ка хут­ко,


Мене за­будь, ме­не за­будь!..


Мене за­будь, ме­не не тре­ба!


Та як­би я ко­ли-не­будь


Тебе за­був… - о бо­же з не­ба,


Мене за­будь, ме­не за­будь!..




19 фев­ра­ля






ПІСНЯ





Не ди­вуй­тесь, добрі лю­ди,


Добрі лю­ди, ви, сусіди,


Що за­ду­му­юсь між ва­ми,


Що жу­рю­ся я завсігди.


Літа мої мо­лодії…


Що ж по то­му? Що ж по то­му,


Як без щас­тя, як без долі


Жити в світі мо­ло­до­му?


Моє щас­тя за го­ра­ми,


Може, дру­гим по­ма­гає.


Моя до­ля враз з Ду­наєм


В синє мо­ре уп­ли­ває.


Життя моє! Жит­тя моє!


Ти - по­ко­ше­ная ни­ва.


Не зос­та­лась, не приг­ну­лась


Жадна квіточ­ка щас­ли­ва.


Серце сох­не, сер­це чах­не,


Душа ра­да в хо­ло­до­чок;


Но де гля­ну, по­див­лю­ся -


Тільки камінь та пісо­чок.


Серце сох­не, сер­це чах­не,


Як в полі би­ли­на тая,


Поки йо­го не при­гор­не


Де мо­ги­ла си­ро­вая.


І при­гор­не мо­ги­лонька!..


Хто ж рідненький там зап­ла­че?


Хіба во­рон чор­нок­ри­лий,


Пролітаючи, зак­ря­че!..


І при­гор­не мо­ги­лонька!..


Хто ж за ме­не спо­га­дає?


Як по­ду­маю за сеє,


З жа­лю сер­це роз­пу­кає…


Не ди­вуй­тесь же ви, лю­ди,


Не ди­вуй­тесь ви, сусіди,


Що за­ду­му­юсь між ва­ми,


Що жу­рю­ся я завсігди!




29 июня 1854 го­да.


Кам[енец]-Подол[ьский]






ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ...





Повій, вітре, на Вкраїну,


Де по­ки­нув я дівчи­ну,


Де по­ки­нув чорні очі…


Повій, вітре, з по­лу­ночі.


Між яра­ми там до­ли­на,


Там біленькая ха­ти­на,


В тій ха­тині го­лубонька,


Голубонька-дівчинонька.


Повій, вітре, до схід сон­ця,


До схід сон­ця, край вікон­ця.


Край вікон­ця постіль біла,


Постіль біла, дівча ми­ле.


Зупинися ниш­ком-тиш­ком


Над рум'яним білим лич­ком,


Над тим лич­ком зу­пи­ни­ся,


Чи спить ми­ла - по­ди­ви­ся.


Як спить ми­ла, не збу­ди­лась -


Нагадай їй, з ким лю­би­лась,


З ким лю­би­лась і ко­ха­лась


І ко­ха­ти при­ся­га­лась…


Як заб'ється їй сер­денько,


Як дівча зітхне тя­женько,


Як зап­ла­чуть чорні очі,


Вертай, вітре, к по­лу­ночі.


А як ме­не по­за­бу­ла,


Як не­лю­ба при­гор­ну­ла -


Ти розвійся край до­лині,


Не вер­тай­ся з Ук­раїни…


Вітер віє, вітер віє;


Серце ту­жить, сер­це мліє…


Вітер віє, не вер­тає,


Серце з жа­лю за­ми­рає.








НЕ ЗНАЄШ ТИ ГО­РЯ...



1





Не знаєш ти го­ря,


Не відаєш жа­лю, -


Щасливий ти, дядьку


Прохоре-ковалю!


Заліза пу­да­ми


І на­чин­ня маєш,


Сядеш у світлиці -


Думоньку га­даєш.


І га­даєш ду­му:


Скільки пудів взя­ти,


Щоб, на ди­во світу,


Штабу ізку­ва­ти.


І вдруг твої слу­ги


Вугля на­си­па­ють,


Широкії міхи


Вогонь роз­ду­ва­ють.


Горить чор­не вуг­ля,


Горить, не зга­сає,


Залізо ка­литься,


Іскри роз­си­пає.


Залізо збіліло -


Хватаєш кліща­ми,


Кладеш на ко­вад­ло,


Вариш мо­лот­ка­ми.


І го­то­ва шта­ба,


І не маєш. Жа­лю…


Щасливий ти, дядьку


Прохоре-ковалю!





2





Пішов і я, дядьку,


Від батька на во­лю:


Сиджу на чу­жині


Кую свою до­лю.


Заліза і сталі


Я не по­ку­паю,


Начиння і куз­ню


Свою рідну маю.


Сильні міхи ду­ють,


Залізо біліє;


Кладу на ко­вад­ло -


Рука мені мліє.


І тяж­ко, і важ­ко


Молот підійма­ти,


Бо ніко­му, вид­но,


Мені по­ма­га­ти.


Підійму я мо­лот,


По залізу вда­рю,


Но шта­бу до шта­би


Ніяк не при­ва­рю.


Та як при­ва­ри­ти:


Піску я не маю.


І ся­ду я з го­ря,


Думоньку га­даю.


І га­даю ду­му:


Ой бо­же мій, бо­же!


До ко­го я вдам­ся?


Хто мені по­мо­же?





3





Піду я до батька,


До рідної неньки…


"Но, батьку мій, батьку,


Голубе си­венький!


Шістнадцять літ ру­ки


На ко­го ро­би­ли?


Чи ж ти іще досі


Не ви­ро­бив си­ли?"


А бра­ти мо­лодші,


Сестра моя рідна -


До ко­го приг­неться


Головка їх бідна?


І німіє сер­це,


І не зно­шу жа­лю, -


Вдаюся до те­бе,


Прохоре-ковалю.


Прохоре-ковалю,


Моя ти ро­ди­на,


Я ги­ну в чу­жині,


Як тая би­ли­на.


Я ги­ну, а міг би


Ще си­лоньку ма­ти


І не да­ром зем­лю


Сирову топ­та­ти.


Поможи, Про­хо­ре,


На до­лю хо­ро­шу;


Рублів п'ятьде­сят лиш


У те­бе я про­шу.


Рублів п'ятьде­сят лиш,


А більше не тре­ба;


Пошле тобі гос­подь


Сто раз більше з не­ба.





4

1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісні, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісні, Руданський"