Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 3, Олена Пчілка"

Олена Пчілка

ФОЛЬКЛОРНІ ЗАПИСИ

3 частина

СМІХОВИНКИ. ІГРИ. СПОТИКАНКИ. ЗАГАДКИ. ВІДГАДКИ. ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ

Жалілася раз лисиця собаці:

- Яка я бідна та нещаслива! Ніхто мене не любить, цураються мене!.. Мабуть, вже така моя доля!

- Е, ні, голубко! - одказав собака.- «Не так доля, як лиха воля!» Коли б ти добра була, то й дружились би з тобою, а лукавого всі цураються.

- Іди, дощику, туди, куди просять!

- А туди, де косять? Ось зараз!

Помокли покоси! Тільки й надії, що сонечко висушить.

В одного хазяїна вкрадено було коня. Він пішов його шукати й знайшов на ярмарку: стоїть якийсь чоловік і продає його коня. Тут обоє і заспорилися. Господар каже: «Це мій кінь». А злодій каже: «Ні, мій,- він у мене й виріс». Тоді господар зібрав людей, зав’язав коневі очі та й каже до злодія:

- Ну, коли це твій кінь, коли він у тебе виріс, то скажи ж, на яке око він сліпий.

Злодій подумав та й говорить:

- На праве.

- Отже, й не вгадав,- каже господар.

- А правда! - гукнув злодій,- то я помилився! Він на ліве око не бачить, на ліве!

Тоді господар розв’язав коневі очі й показав людям, що кінь ні на одне око не сліпий - обома бачить зовсім добре.

Всі почали тоді сміятися, й господар свого коня забрав.

- Питаєте, звідкіль я прийшов та що знайшов. Ходив я десь-то та знайшов дещо, та коли я що або абощо, то нехай мені абищо. От що, а не то що, а ви кажете, що я там що чи абощо! Нехай мені богзна-що, коли збрехав що про що або нащо!

Пекла мати вергуни 1 до Нового року; а синок Івась біля неї крутився. Далі Івась і каже:

- Чом Ви, мамо, зо мною не говорите?

- Та бачиш же, що ніколи! - одказує мама.- Та й що ж там я буду тобі говорити?

- Та що-небудь! От сказали б: «Ось на тобі, Івасику, вергунця!»

- Здорова, серденько-кума!

- Та на базарі була.

- Чи ти, кумонько, глухенька?

- Та купила курочку рябеньку.

- Ну, здорова йшла!..

- Та два злоти дала.

- Здорово, дівко!

- Мішок перу.

- А чия ти?

- Кури покаляли.

- Чи ти глухенька, чи дурненька?

- Наказала ненька.

- Чи й ненька твоя така?

- Виперу й сама.

Їдуть хурщики, везуть вовну. Відчинила одна пані кватирку та й пита:

- Що везете?

- Вовну!

- Яку?

- Овечу!

- Дурні! - гукає пані.- Я питаю, якого пана?

- Нашого,- відказали хурщики та й поїхали далі, сміючись.

Ото хтось таку казочку склав про хліб. Що спершу, як створив бог хліб, то колосків на одному стеблі було дуже багато - таке було стебло гіллясте та кучеряве, що куди! Отже, хліба було багато, і люди перестали його шанувати. Побачив бог, що в людей хліб і в помийниці, й долі, і діти його нівечать, та й розгнівався: пішов на поле і зашморгнув колоски на стеблі, уже був би до краю зашморгнув, бо вже тільки один колосок на кінці стебла зоставався, коли тут біжать собака й кіт і стали просить:

- Ой боже, боже, не зривай хоч цього колоска, зостав хоч одного на нашу долю!

Змилувався бог і не зашморгнув того одного колоска на кінці стебла, зоставив його на собачу та на котячу долю. А люди потім стали й того колоска собі забирати - раді були й тому! Ще й так коло нього упадають та пильнують, щоб росло хоч по одному колоску на стеблі. А собака й кіт теж біля чоловіка держаться та зазирають йому в вічі, щоб він не з’їдав усієї їх долі, щоб давав і їм хоч трохи з того хліба, що зоставлено по їх благанню.

А при тім і сваряться кіт з собакою через те саме. Собака каже: «Це мені бог зоставив колосок». А кіт на теє: «Ні, се я випрохав! Це на мою долю бог зоставив, а я вже з своєї доброї ласки дозволяю людям споживати той хлібець!»

Отак би то й сперечаються собака та кіт.

Прийшов дядько до крамниці, де продавалися ковбаси та всяка інша їжа, і сказав, щоб йому дали ковбаси. Подали. Дядько подивився ще й понюхав. Ні, каже, не візьму, бо вона несвіжа. Понюхав і другу і теж не взяв, бо була з часником (а він не любив такої). Ну, каже, дайте мені хоч отих коржиків солодких. Дали. Взяв дядько в руки, понюхав: мов би й добре пахнуть, м’ятою, так тверді ж такі, хоч об дорогу бий. Не взяв і того. Нічого не взяв і йде собі з крамниці.

Тоді хазяїн гука йому:

- Куди ж це ти йдеш, дядьку? Ти ж мені не заплатив!

- За віщо я тобі буду платити, як я нічого в тебе не взяв,- одказує дядько.

- То що! - каже хазяїн.- Хоч нічого не взяв, так скільки ж ти передивився всього та перенюхав! Саме за те, що