Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 3, Олена Пчілка"

- Ну, добре,- каже дядько.- Як платити, то й платити, нехай буде по-твоєму!

Вернувся, добув з кишені гаманця, вийняв срібного карбованця, поцокав, поцокав ним об ляду й виходить собі геть.

- Дядьку! - знов гука на нього хазяїн.- Куди ж це ти? Давай же гроші, ти ж мені так і не заплатив нічого!

- Ні, я тобі заплатив,- каже дядько.- Тепер ми вже полічилися: бо я понюхав, а ти послухав! От і квит,- та й подався собі з крамниці.

Деякі люди думають, що як сидить 13 душ за столом, то се віщує нещастя: хтось умре... Звісно, се дурниця, але як хто вірить в такі химери, то вірить... і мучиться тим.

Отже, в однім товаристві на бенкеті огляділися, що за стіл сіло тринадцятеро. Господарі і деякі гості збентежились. Тоді один гість і каже:

- Не журіться, панове! Бо я буду їсти за двох, то вийде так, мов би нас було чотирнадцятеро!

Стояли раз цигани з своїми шатрами під селом. От старший циган узяв свого хлопця та й пішов з ним у село: думка така - цього, того «вимантачити» в людців...

В одній хаті й випросили в молодиці глечик молока.

- Ну,- каже циган хлопцеві,- оце ж я піду далі по дворах, а ти однеси молоко до шатра та скажи матері, щоб наварила каші, поки я прийду.

Перед тим, як хлоп’я мало брати глечика, циган - гуп його в плечі! Раз, удруге й утретє! Та все примовляє:

- Оце тобі молоко! Оце тобі, щоб знав, як пильнувать, не розливать!

Хлоп’я заплакало, а господиня й каже циганові:

- За віщо ж ти його б’єш? Він же ще ніякої шкоди не зробив, ще й у руки не брав молока!

- Е, паніматко,- каже циган,- що ж уже тоді бити, як він розхлюпає молоко або й зовсім виверне? Тоді вже нічого не поможеться! Отепер треба бити та вчити, поки ще не зробив шкоди!

Та й вийшли обоє з хати. Циган пішов на село, а циганча пішло до табору,- та так пильно держить обома руками глечика!..

- Оце ти, донечко, сьогодні раненько встала!

- Е, мамо, я ще вмиваннячком та вбираннячком надолужу!

Один писар щось переписував. І треба було вельми пильнувати, щоб переписать дуже добре. Писав, писав, та вже пильнував, що й куди. Аж ось і до кінця дописав! Тепер тільки пісочком посипать та й годі! (Бо то, бачите, давніше - піском засипали писання.)

- Ну,- каже писар,- кінець діло вершить! - Та й линув на писання чорнила, бо замість пісочниці взяв якось каламар, чи тую чорнильницю.- Отаке!

Один хлопець-моряк, прислуговуючи на кораблі капітанові, якось упустив його срібного чайника в воду і дуже тим журився, не сміючи й сказати капітанові про згубу. Далі й питає капітана:

- Пане, чи можна сказати, що якусь річ загублено, коли знаєш, де вона лежить?

- Ну, звичайно, ні! - одказує капітан.- Коли знаєш де, то вона не загублена.

- А! То ваш, пане, срібний чайник не згубився, бо я знаю, що він лежить на дні моря. Слава тобі, господи!

- Куди твій батько поїхав?

- На ярмарок.

- А коли вернеться?

- Як поїдуть на об’їзд, то сьогодні будуть, а як поїдуть навпростець, то й завтра не будуть.

- Шиєш, дівонько?

- Шию.

- А пороти швидко будеш?

- Ось тільки ниточки дошию.

- Або ти, тату, їдь по дрова, а я буду дома, або я буду дома, а ти їдь по дрова.

- Напував ти коня?

- Напував.

- А чого ж у його морда суха?

- А води не достав мордою.

Ішов господар з сином, великим уже хлопцем, а за ними йшов і слуга з кошиком, повним усякої всячини, шо накупив господар. От дорогою стало господареві душно; скинув він свого жупана й дав теж нести слузі; далі й синові стало душно; скинув і той з себе верхню одежу та теж дав нести слузі. Тоді господар глянув на слугу та й каже, сміючись:

- Оце вже ти навантажився, як той осел!

- Та де там, добродію! - одказав слуга,- за двох ослів навантажився!

Був один панок у дорозі. Приїхав до корчми, став на одпочинок. Їсти йому хочеться, а грошей нема, щоб заплатити за страву; от він і пита корчмаря:

- А що? Чи є в тебе щось добренького попоїсти?

- Єсть,- каже той.- Спекли гуску для подорожніх.

- Може, й з підливою?

- Аякже, звісно, з підливою!

- І хліб до того дається?

- Та вже ж,- каже господар,- як же без хліба!

- А за підливу й за хліб платиться?

- Та ні, за підливу й за хліб нічого не платиться, тільки за гуску.

- То знаєш що? - каже подорожній,- Гуски мені не треба, а дай мені самої підливи та хліба!

Одного разу сидів на базарі старець і просив милостині:

- Дайте, люди добрі, дайте, христа ради!

Деякі люди йшли повз нього, бачать, що він не сліпий, не уломний, мовби зовсім здоровий, та й кажуть:

- Що ж тобі таке, що ти в старці пішов? Яке в тебе каліцтво?

- Та не можу говорити,- відказав хлопець.