Читати книгу - "Фольклорні записи - ч. 3, Олена Пчілка"

- Хто йде їсти? - дід питає.

- Я йду,- циган каже.

- Хто йде жати? - дід питає.

- То громада скаже.

- Яка звірина прив’язується найбільш до чоловіка? - пита учитель школярів.

- Комар,- одказав один школяр.

- Здорові, куме! Скажіть, будьте ласкаві, що ви давали вашій корові, як вона захворіла?

- Товчене шкло.

- Ага!.. Спасибі! Побіжу ж, бо мені нема часу.

У неділю знов зустрілися куми біля церкви. А той кум, що питався, й каже:

- Бодай вас, куме, з вашою радою! Пропала моя корова!..

- Або ж ви думаєте, що моя не пропала? - каже той.- Здохла й моя!

- А чом же ви мені не сказали?

- А ви ж хіба питали?

Каже один хлопець дівчині:

- Ти ледача, ти не вмієш ні спекти, ні зварити.

- Та й тільки ж,- каже дівчина.

- Ти не тямиш ні шити, ні прясти.

- Та й тільки ж!

- Та ти й хати не способна до пуття замести.

- Та й тільки ж.

- Та ти й танцювати не вмієш.

- Е, брешеш, вражий сину! - каже дівчина.- Танцювати я вмію, ще й тебе навчу!

- Ану ж, потанцюй!

- А заграй же, хоч на гребінець або на язик, то й потанцюю, бо без музики не добре,- каже дівчина.

Заграв хлопець, вона й пішла в танець. Та дотанцювала від стола до половити хати - й збилась. Всі стали сміятись, а вона й каже:

- Е, бо то я від стола не вмію, а тільки від печі!

- Мамо! Чи ви знаєте, яка в нас оказія була? У діжку з квасом миша впала.

- Ох, боже мій! Чи ти ж її витяг?

- Еге! Буду я витягать! Щоб вона мене вкусила? Я піймав кота і вкинув у діжку, щоб він мишу з’їв!..

Каже молодичка своєму чоловікові:

- Оце я, чоловіче, хочу, щоб ти поласував, напечу тобі пампушок!

- Добре,- каже чоловік,- чом не поласувать!

Довго клопоталася жінка з тістом, та щось не вийшло.

- Ні,- каже,- краще я тобі спечу калача, такого хорошого, плетеного!

- Та нехай буде й калач. І то добре!

Підмісила жінка тісто, ліпила, ліпила, знов не пішло діло на лад.

- Ні,- каже,- перемішу, та нехай буде книш!

Місила, місила жінка знов та й каже:

- Ні, знаєш що, чоловіче? Нехай буде корж! Нащо ті витребеньки!

Розтовкмачила тісто на корж,- а воно вже аж чорне стало! Всадила в піч, пекла, пекла, аж той корж зовсім засох; витягла, розломила - половину чоловікові дала, половину собі взяла. Чоловік їсть, аж давиться, а жінка вгризнула трохи та й віддала собаці.

- Нехай вже,- каже,- і Сірко поласує! Він ще зроду такого доброго не їв!

- Еге! - каже чоловік.- Нехай і мою пайку поїсть, щоб цілий вік пам’ятав!..

Взяти трошки кришених мигдалів, трошки ізюму, трошки різаних цукатів, розмішати в жмені - вкинути в рот.

Вітер дме та каже:

- Гу-гу-гу! Увесь світ продму!

А кожух лежить тихенько в кутку та й каже:

- А мене не продмеш!

Тоді вітер зп’ятився та й каже:

- Мовчи, коли тебе ніхто не чіпає,- то не за тебе річ!

- Хомо! Он гуси летять.

- Ой-ой-ой! Та як багато!

- Чи ти ж бачиш?

- А ти ж кажеш.

Зайшов циган до господаря в хату: бачить, що в печі борщ кипить. Нюхнув циган, що такий добрий дух іде, та й каже:

- Кипи, кипи, борщику, будем тебе їсти.

- Будем їсти, та не всі! - одказує господар.

- А хіба вас, господарю, дома не буде? - мовив циган.

Один грамотій читав з товаришем газету, а далі кинув і загадався.

- Чого це ти, пане-брате, так задумався? - спитав його товариш.

А той і каже:

- Та я думаю, що б то було, якби мене вибрали в англійську думу, у той парламент!

- А що ж би було?

- Та те, що я ж би там нічогісінько не розумів, бо там же всі говорили б по-англійському, а я ж не знаю англійської мови...

Прийшов один господар з міста, дає своєму синові бублика та й каже:

- На, Васильку, та поділися з Івасиком по щирості.

- Як же то по щирості? - питає Василько.

- А так, синку,- каже батько,- як переломиш бублика, то більшу половину даси Івасикові, а собі зоставиш меншу. Ото й зветься - «по щирості ділити».

- Е,- каже Василько,- то дайте, тату, бублика Івасеві: нехай він ділить «по щирості»!

(Давня побрехенька)

Ідуть чумаки степом, цілою валкою, з навантаженими возами. (Давно се було, як ще чумаки в Крим по сіль та по рибу ходили.) Ідуть - шлях просторий; степ навкруги простягся рівний та чистий: ні дерева, ні кущика. І людей не видно зблизька.

Коли се бачать чумаки, якийсь чоловік швидко навпростець іде до них. Далі став гукать:

- А пості-і-ійте! Підожді-і-і-те!.. Гей, постри-ва-а-ай-те!

Одно гука чоловік та маха руками. «Що там таке,- думають чумаки,-