Читати книгу - "Кому повім печаль мою, Олександр Олесь"

Олесь О.

КОМУ ПОВІМ ПЕЧАЛЬ МОЮ

Книга XI

Вона пішла дорогою страшною,

Коли ще ранок наш не цвів,

Вона ішла царівною-весною

З далеких радісних країв.

Де йшла вона, там сходили троянди,

Куди дивилася - зірки.

Із сліз її займались діаманти,

З зітхань здіймалися чайки.

Це нам вона степи й річки вквітчала,

Сади з опалами злила,

Могили рутою заслала

І в небо кинула орла.

Хто чув її, той чув наш степ зелений,

Стояв у нашому гаю.

Той розумів наш біль і гнів шалений

І плакав в нашому краю.

Вона нам стежку протоптала

В країну сонця і тепла,

І враз з мечем, як янгол, стала

І нас на гори повела!

5.02.1923

Із старих і майбутніх віків

В нас впиваються стрілами очі:

Не продайте тернових вінків

Наостанку проклятої ночі!

Не зміняйте тернових вінків

На блискучі вінки паперові,

Збережіть для майбутніх віків

Їх з червоними квітами крові.

24.10.1921

...і в огні

її, окраденую, збудять...

Т. Шевченко

Вітри і бурі весняні

Звалили камінь із могили,

В кривавім морі і огні

ЇЇ, окрадену, збудили.

В красі нетлінній, чарівній

Вона розкрила очі сині...

Лани й ліси вклонились їй,-

Воскреслій мрії - Україні.

І мови рідної річки

Злились в одне широке море:

Дзвенять по-рідному пташки,

І степ по-рідному говоре!

Поглянеш в поле на жита:

Цвітуть в житах волошки сині,

І в небі квітка золота!

І небо - прапор України!

Як дзвони радісно гудуть!

Минула наша ніч осіння:

Ніде ні стогону не чуть,

Ні тихих скарг, ні голосіння.

Злетівсь на свято цілий світ

І слів, здивований, шукає,

І Чорне море свій привіт

Гонцем крилатим посилає.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Весна! Прекрасна, чарівна,

Скрізь животворча, де не стане...

Очам здавалось, що вона

Уже ніколи не зів՚яне!

В кривавім морі і огні

Її, окрадену, збудили...

Вітри і вихорі страшні

Її в повітрі закрутили.

Над краєм дим пожеж і мла...

Внизу страшне, криваве море...

На хвилях плавають тіла...

Орач ланів своїх не оре...

Але Вона... Вона живе!

Її вже дужче голос чути!

І хто скує життя нове,

Вітрами й бурями розкуте?!

Із наших снів, з напівдумок неясних

Вночі блиснуло безліч сонць прекрасних,

І громом сурм блискуче-золотих

Збудило мертвих і живих.

Христос воскрес! Воскресла Україна!

О краю мій! Схиляюсь на коліна;

Коли й моя краплина в морі є,

Благословення дай своє.

31.03.1921

На плач наш, на стогін в останній вже час

Прийшла вона, воля прекрасна, до нас,

І сонячно-дивна усмішка її

Осяяла чорні безодні землі.

І руки зняли ми в щасливих сльозах

З молитвою, з гімном на зблідлих устах...

«Осанна, осанна!» - зусюди лилось,

І в білім убранні був з нею Христос.

Забрязкала зброя... прибігли кати...

Взяли і обох повели на хрести...

Заходило сонце, і ночі крило,

Як камінь, на землю холодну лягло.

5.11.1929

Весна ішла. Дерева шумом крила,

Революційний гімн на вулиці лунав,-

Моя ж душа спустила весла-крила,

І я мовчав.

Весна ішла. Не віяла любов՚ю,

Житами, квітами, теплом...

Несло відкільсь людською кров՚ю,

Злом.

28.06.1922

Коли Вона прийшла і стала,

Всміхнулась, скутих розкувала

І принесла нам стільки див,

Юда Каїна збудив.

Вони удвох взялись за руки

І повели її на глум і муки.

28.06.1922

З мечем і келихом вина

Злетів на землю Сатана.

І загримів могутній крик:

«Квіток мені, огнів, музик!

Стомився Бог, не дав ладу,-

Я їх на гори поведу.

Нехай закрутять їх вітри

І скинуть в доли із гори».

Блиснуло сонце. Зник туман,

Бадьоро стукнув тарабан,

В руках заквітли прапори...

Біжать з піснями до гори.

Ніщо не стримає поток,

І він летить, несе пісок,

Каміння, бруд, добро і зло,

Все, що з дороги не зійшло.

А сонце вище, день ясніш,

І груди дихають вільніш.

Все ширше обрії ясні,

І все, як снилося вві сні...

Важкий, важкий на гору шлях.

І день, і ніч ідуть в боях,

На тілі, в серці безліч ран,

А жертв, а крові - океан!..

З мечем і келихом вина

З гори сміється Сатана:

«Пильнуйте: