Читати книгу - "Кому повім печаль мою, Олександр Олесь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ідіть, тут казка навкруги!»
Прийшли по трупах, по кістках,
З мечами, з кров՚ю на мечах.
Співали їм пісні вітри,
Казки шуміли прапори.
На камінь впали, сон міцний...
Ось-ось засяє день ясний,-
Роботи стане всім рукам,
Величний ми збудуєм храм.
А вранці встали - знов війна.
«До зброї! - кличе Сатана.-
Для храму місце! Скелі скрізь».
І знову море крові й сліз.
І знову крик: «До боротьби!»
І впали скелі і дуби,
І чорні круки і орли,
Обнявшись крилами, лягли.
«Будуймо храм!» - лунає крик.
Але вояк до бою звик,
Майстри ж… ці впали, ті в лісах,
А в решти сльози на очах.
Гуртом далеко на горі
Ідуть в долину косарі.
І долітає пісня їх,
Так, наче стогін, наче сміх.
Не стало хліба - знов війна.
Кричить «до зброї!» Сатана,
Палають села, як свічки,
Течуть скривавлені річки...
Іде зима, метуть сніги,
В ватаги збились вороги.
«На бій останній!» Знов війна.
«До зброї!» - кличе Сатана.
І покотились всі униз...
І знов на горах тихо скрізь.
А там, де мав постати храм,
Хтось впав і плакав влад вітрам.
1922
«Повстання зайнялось, як хмара в час світання…»
Повстання зайнялось, як хмара в час світання,
І розлилось, як буря лісова,
Дуби хилилися, ламались без змагання,
І слалась килимом трава.
Як гасне все, погасло і повстання...
На трупи оргія прийшла.
Із хат співали їй ридання,
Земля здригалась і гула.
1921
«В пурпурових шатах поле…»
В пурпурових шатах поле,
А на полі скрізь снопи...
Ой скажи, недобра доле,-
Де взялися в нас степи?
Чи у нас забрали рала
В свої кузні ковалі,
Чи плугатаря прогнала
Татарва з його землі?
Чи у нас полки козачі
Вкрили соромом стяги,
Чи всі голови орлячі
Постинали вороги?
Чом у нас, недобра доле,
Замість кіп лежать тіла?..
Нащо ти колишнє поле
Морем крові залила?..
8.08.1920
«Не плач, о Музо, на труні!..»
Не плач, о Музо, на труні! -
Плети вінок співцю-герою,
Упав він лицарем в бою
І вмер з усмішкою ясною.
О кобзо, світу заспівай,
Що наш співець не тільки грає,
Не тільки бореться за край,
А із мечем в бою вмирає.
30.12.1921
«Вели його маленькі, як пігмеї…»
Вели його маленькі, як пігмеї
Із казки, велетня орла,
З чолом, білішим від лілеї,
Хоч тепла кров з його текла.
Вели, озброєні списами,
Його без зброї, без коня...
Юрба безглуздими очами
Дивилась мовчки серед дня.
Ввели у льох. Взялись за діло:
«Ти хто такий? Ти що за пан?»
І враз, як з хмари, загриміло:
«Я гайдамака, отаман!»
«Признавсь! Розкуйте! Звідкіля ти?»
А він... він вирвав шаблю з рук
І став їх сікти і рубати:
«Богун я, Гонта, Кармелюк!»
Злетілась зграя... Він змагався,
Рубав і сік... нарешті впав,
Але і мертвий ще сміявся,
Глумився з них і зневажав.
21.06.1922
1921 РІК
Він, рік старий, як інші, не вмирав,
З мечем стояв він біля брами,
Вояк, уславлений боями,
Суворо мовчки зміни ждав.
Прийшов в 12 рік Новий,
І карно став замість старого,
Він став і тільки... Вартовий
Змінив на варті вартового.
1.1.1922
«З зерна надій моїх, заметених снігами…»
З зерна надій моїх, заметених снігами,
Розквітло дерево червоними квітками.
Повстання! Буйне, всенародне:
Повстали небо і безодні.
Риплять вози, всього повні,
Ревуть воли, іржуть коні,
«Гей, воли, віо! но!..»
Пам՚ятаймо всі одно.
Ой упали срібні роси
На рушниці та на коси.
Буде праця в чистім полі:
Всі накосяться доволі.
Попереду чорношличники,
А ззаду каліки,
Тепер, кажуть, Україну
Визволим навіки.
Петлюрівець чорнобривий
На гнідому жеребці
Обминає вози повні,
З шаблюкою у руці.
Кричить: «Праворуч! Спиш?
Дай людям розминутись.
Дивись: з мішка тече пшениця,
Праворуч! А-ра-о!» - і зник.
В очах непереможне щось, могуче.
Як грім!
Як сонце, що горить блискуче
Всім.
Гармати рев і вибух!.. Тиша,
Але на мить:
Червоношличників крилата зграя
Вперед летить.
Заторохтіли кулемети,-
Спинилась валка... Але рух:
Шаблі, рушниці і багнети
Блищать із рук.
Мов крила, в валки розгорнулись
і подалися наперед,
Туди, де вибухи почулись -
І кулемет.
...Несли на ношах і без нош,
Поліг Данило, впав Тимош,
У отамана вісім ран,
Але в бою ще отаман.
На конях двоє, як орли,
Летять-кричать: «Перемогли!»
Ніхто з лукавих не утік!
Попали всі в залізний міх.
Перехрестилися і впали на коліна:
«Так буде вільна Україна!»
В серця потік надії мед...
І валка рушила вперед.
8.11.1921
«У Степана - рана,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кому повім печаль мою, Олександр Олесь», після закриття браузера.