Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Живцем поховані, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Живцем поховані, Нечуй-Левицький"

199
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Живцем поховані" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Живцем поховані, Нечуй-Левицький» була написана автором - Нечуй-Левицький, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Живцем поховані, Нечуй-Левицький" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 13
Перейти на сторінку:




* * *


Був я на службі в да­ле­ко­му краї на півночі, в Седльці, в уніятсько­му краї на Підляссі і літом поїхав на Ук­раїну на ва­кації, щоб одвіда­ти ро­ди­ну та по­ба­чить рідний край, ті місця, де прой­шли мої ди­тячі та мо­ло­дечі літа, най­луччі літа мо­го віку.


Пізнім ран­ком виїхав я з Києва по залізній до­розі на Одес і че­рез дві станції пе­ресів у Фас­тові на ми­ко­лаївську лінію. Сумні сос­нові ліси ми­ну­ли й зовсім зник­ли. Вок­за­ли ніби то­ну­ли в акаціях, ли­пах та осо­ко­рах. З квітників ко­ло вок­залів по­де­ку­ди виг­ля­да­ли поміж акаціями че­решні, мо­релі (абри­ко­си) та во­лоські горіхи. Край залізної до­ро­ги по­тяг­ли­ся стіна­ми жи­воп­ло­ти од сніго­вих за­метів. На зе­ле­них жи­воп­ло­тах ви­ти­ка­лись попілясті дикі олив­кові де­ре­ва, не­на­че пот­ру­шені бо­рош­ном. Скрізь ко­ло вок­залів зе­леніли свіжі га­зо­ни в скве­рах. На їх ма­нячіли ніби ви­мальовані на зе­ле­но­му полі чу­дер­нацькі взорці з де­ко­ра­тив­них тра­вок та уся­ких квіток. Сто­рож­ки то­ну­ли в виш­нях та че­реш­нях, ніби по по­яс сто­яли в ор­гинії, мальві, маківках, гвоз­ди­ках та чор­ноб­рив­цях. Це вже край квіток, край яс­но­го пал­ко­го сон­ця, край по­езії. Од­ра­зу знать, що тут лю­де люб­лять квітки, за­ми­ло­вані в квітках. День роз­го­рю­вав­ся пиш­ний, яс­ний. Звідусіль пах­ло жи­та­ми, уся­ки­ми польови­ми квітка­ми. Лу­ки, мо­чарі, вогкі мла­ки не­на­че чи­ясь ру­ка гус­то-пре­гус­то засіяла квітка­ми, не­на­че всте­ли­ла їх квітчас­ти­ми ки­ли­ма­ми. За Рос­сю вже мріли го­ри, гор­би та при­гор­ки в по­етичній да­ле­чині. От і рідний край. Як радісно на серці! Якою по­езією повіяло на мою ду­шу! На дум­ку спа­да­ла пісня, і пісня ве­се­ла; ве­селі мо­ти­ви за­лу­на­ли в душі. Он вже не­да­леч­ко Біла Церк­ва не­на­че по­то­ну­ла в роз­логій до­лині над Рос­сю, в сад­ках та га­ях. Не­за­ба­ром з си­зої імли виг­ля­ну­ли дві ви­сокі му­ро­вані дзвіниці та бані цер­ков, ви­су­нув­ся при­сад­ку­ва­тий костьол. Не­за­ба­ром поїзд спи­нив­ся. Я ви­хо­пив­ся з ва­го­на, пе­ребіг че­рез вок­зал і вий­шов на пор­тик, кот­рий ви­хо­див на подвір'я. Мені тре­ба бу­ло зго­дить візни­ка до не­да­ле­ко­го се­ла, де жи­ли мої ро­дичі. Я став на ґанку, оки­нув очи­ма ши­ро­ке подвір'я, схо­же більше на розкішний са­док, ніж на вок­зальні зви­чай­ні за­баг­нені й засмічені задвірки. І тут на ме­не повіяло по­езією. Че­рез увесь ши­ро­кий двір роз­тяг­ся по­дов­жас­тий сквер, навк­ру­ги за­сад­же­ний акаціями, навк­ру­ги об­сад­же­ний ор­гиніями, ніби зас­те­ле­ний зе­ле­ним га­зо­ном із взор­ця­ми з квіток та кольоро­вих трав, пістря­вий та гар­ний. По один бік скве­ру під за­бу­ду­ван­ням се­ред зе­ле­но­го де­ре­ва не­на­че горів квітник, гус­то за­ки­да­ний здо­ро­ви­ми, як ку­ла­ки, цініями уся­ко­го кольору. По дру­гий бік дво­ри­ща не­на­че сміялись між зе­ле­ним де­ре­вом розкішні кущі мальви, ряс­но обквітчані квітка­ми, а між ни­ми ма­ки, жовті гвоз­ди­ки, пе­тунія. Навк­ру­ги скрізь біліли в цвіту кущі жас­ми­ну. Квітки, зе­лень і ще квітки сли­ве суспіль! Не­на­че їх хто по­на­си­пав, по­на­ки­дав обе­рем­ка­ми. Усе дво­ри­ще пах­ло жас­ми­ном. Бу­ло знать, що тут жи­вуть за­люб­ле­ни­ки в квітках.


А кру­гом скве­ру по ши­рокій ви­мо­щеній до­розі сто­яв зак­руг­ле­ний тісний ря­док візників. Фа­ето­ни бу­ли все єврейські, ста­ро­давні, пе­ре­куп­лені з де­ся­тих рук, схожі на єги­петські фа­ра­онові колісниці, з обідра­ним сук­ном з-під кот­ро­го виг­ля­да­ли по­луд­раб­ки, не­на­че голі реб­ра. Шка­пи бу­ли все за­худ­жені, мир­шаві, су­хо­ребрі. На ви­со­ких коз­лах ма­нячіли так са­мо худі жид­ки, жовті, су­хор­ляві, убо­го уб­рані, не­на­че хтось на­ти­кав жи­вих мерців не на фа­ето­нах, а ніби на якихсь ма­рах та ка­та­фал­ках. На євре­ях аж лисніло за­но­ше­не, зас­мальцьова­не дран­тя. Се­ред зе­ле­но­го де­ре­ва та га­зонів, се­ред ма­си пиш­них квіток тек­ла ніби течія з го­лих по­луд­рабків, су­хих ко­ня­чих ре­бер та жи­вих мумій.


Пишний сквер був ніби опе­ре­за­ний і зе­ле­ни­ми шта­хе­та­ми, і дра­ним зли­ня­лим по­ясом, зня­тим з стар­ця. Я ог­ля­нув той дов­гий, нуж­ден­ний зак­руг­ле­ний ря­док фа­етонів, і уся по­езія, кот­рою повіва­ло на ме­не гар­не зе­ле­не квітчас­те подвір'я, уся кра­са йо­го од­ра­зу зник­ла, не­на­че за­су­ну­лась за чорні хма­ри.


Приїжджі па­са­жи­ри ки­ну­лись до фа­етонів го­ди­ти візників. Євреї з козлів за­ма­ха­ли ба­то­га­ми, кри­ча­ли, зак­ли­ка­ючи па­са­жирів до своїх фа­етонів. Фак­то­ри обс­ту­пи­ли ме­не навк­ру­ги, зап­ро­шу­ва­ли до гос­ти­ниць, тро­хи не сми­ка­ли за по­ли. На подвір'ї підняв­ся га­лас, шум, крик­ня­ва. Я став і тільки пог­ля­дав на ту ніби дов­гу низ­ку гус­то на­ни­за­них дра­бин­час­тих фа­етонів. Не хотілось мені жив­цем клас­ти се­бе на ка­та­фал­ки, що розт­ряс­ли б і живі і мертві кістя­ки. Ті фа­ра­онові колісниці вже не раз да­ли­ся мені взна­ки, і не раз, і не два вже во­ни доб­ре наш­тов­ха­ли мені бо­ки.


В дов­го­му ряд­кові візників я примітив на коз­лах кільки по­го­ничів в жу­па­нах та сви­тах. Фа­ето­ни в їх бу­ли тро­хи кращі: ті фа­ето­ни ви­си­ла­ли на біржу для за­робітку місцеві не­ба­гаті пан­ки. Я поп­рос­ту­вав до тих фа­етонів, щоб виб­ра­ти собі догіднішу підво­ду. Підвод­жу я очі вго­ру - на коз­лах од­но­го фа­ето­на стри­мить по­го­нич в кар­тузі, в ку­ценькій новій свитці, гар­ний на вро­ду, білий з ли­ця, з дов­ги­ми куд­ла­ти­ми ву­са­ми, з підстри­же­ною борідкою, з блис­ку­чи­ми тем­ни­ми очи­ма.


«Чи це му­жик, чи пан? Чи най­мит, чи ха­зяїн фа­ето­на?» - май­ну­ла в ме­не дум­ка: на йо­му му­жицька оде­жа, а з ли­ця зовсім пан, не­на­че на коз­лах сидів пе­ре­одяг­не­ний за най­ми­та справдішній па­нок: стан тон­кий, пос­тать рівна, ру­ки білі, з ли­ця кра­сунь. І ти­ка­ти на йо­го бу­ло якось ніяко­во. Фа­етон­чик в йо­го був но­вий, чис­тенький, коні добрі, не­на­че вго­до­вані.


- Чи по­ве­зе­те ме­не до се­ла оце за­раз? - спи­тав я в візни­ка.


- А чом же? Я час­то од­во­жу панів то в се­ла, то в са­харні. В ме­не фа­етон доб­рий, не труський. До ве­чо­ра вже й на місці бу­де­те, - го­во­рив по­го­нич, і го­лос в йо­го був не сип­кий та хрип­кий, який бу­ває здебільшо­го в се­лян, а чис­тий, дзвінкий, ба­ри­то­но­вий.


Я зго­див йо­го, стор­гу­вав­ся і сів у фа­етон. Він звер­нув на бік, вид­рав­ся з ряд­ка фа­етонів, і коні пішли рис­сю, об­ми­на­ючи дов­гий ря­док єврей­ських шкап та скри­пу­чих колісниць, та уся­ких чор­топ­хай­ок-та­ра­тай­ок.


- Чи це ваші коні та фа­етон? - спи­тав я в візни­ка.


- Ні, не мої коні, не мій і фа­етон, - обізвав­ся він і по­вер­нув до ме­не го­ло­ву, осміха­ючись: пев­но, про це йо­го час­то пи­та­ли по­до­рожні.


Цей візник був зад­ля ме­не істин­но за­гад­ка. Я оки­нув очи­ма йо­го пос­тать: плечі ши­рокі, стан тон­кий, навіть зак­ри­тий ка­тан­кою з не ду­же товс­то­го сук­на; шия біла, не му­жицька, не по­ре­па­на; тем­но-ру­ся­ве тон­ке во­лос­ся кру­гом шиї аж ви­лис­кується.


- А чий же це фа­етон? - спи­тав я зно­ву у не­до­мислі.


- Старого по­се­со­ра Гнідинсько­го. Він пе­редніше був по­се­со­ром, дер­жав у по­сесії од­но се­ло в гра­фа Браніцько­го. А те­пер він, над­бав­ши гро­шей та уся­ко­го доб­ра, пос­та­вив собі до­мок у Білій

1 2 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Живцем поховані, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Живцем поховані, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Живцем поховані, Нечуй-Левицький"