Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

288
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний - Читати Книгу (читати книги) 📘 Онлайн Українською Мовою 💙💛 Безкоштовно. Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

0
0
00

Мирний
Електронна книга українською мовою «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний» була написана автором - Мирний, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 111
Перейти на сторінку:





ЧАСТИНА ПЕРША





I


ПОЛЬОВА ЦАРIВНА




Надворi весна вповнi. Куди не глянь - скрiзь розвернул­ося, розпустилося, зацвiло пишним цвiтом. Ясне сон­це, тепле й приязне, ще не вспiло наложити палючих слi­дiв на землю: як на Великдень дiвчина, красується вона в сво­їм розкiшнiм убраннi... Поле - що безкрає море – скiль­ки зглянеш - розiслало зелений килим, аж смiє­ться в очах. Над ним синiм шатром розiп'ялось небо - нi пля­моч­ки, нi хмарочки, чисте, прозоре - погляд так i тоне... З не­ба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий свiт сонця; на ланах грає сонячна хвиля; пiд хвилею спiє хлi­боробська доля... Легенький вiтерець подихав з теп­ло­го краю, перебiгав з нивки на нивку, жи­вить, освiжав кож­ну билинку... I ведуть вони мiж собою тиху-таємну. роз­мову: чутно тiльки шелест жита, трави­цi... А згори ли­не жайворонкова пiсня: доноситься голос, як срiбний дзвi­ночок, - тремтить, переливається, за­сти­гав в по­вi­трi... Пе­рериває його перепелячий крик, зi­рвавшись уго­ру; за­глушає докучне сюрчання трав'яних коникiв, що як не розi­рвуться, - i все те зливається доку­пи в якийсь чуд­ний гомiн, вривається в душу, розбуркує в нiй добрiсть, щи­рiсть, любов до всього... Гарно тобi, лю­бо, весело! На сер­цi стихають негоди на думку не лiзуть клопоти: добра на­дiя обгортає тебе добрими думками, бажаннями... Хо­четь­ся самому жити й любити; бажаєш кожному щастя. Не­да­ром в таку годину - аби недiля або яке свято – хлi­бо­ро­би ви­ходять на поле хлiба обдивлятись!


Отакої саме пори, в недiлю, пiсля раннього обiднього ча­су, - тим шляхом, що, звившись гадюкою, пославсь од ве­ликого села Пiсок аж до славного колись Ромодану, - йшов молодий чоловiк. "Не багатого роду!" - казала про­ста сви­та, накинута наопашки, - "та чепурної вдачi", - од­мо­в­­ля­ла чиста, бiла, на грудях вишивана сорочка, ви­глядаючи з-пiд свити. Червоний з китицями пояс телi­пався до колiн, а ви­сока сива шапка з решетилiвських смушкiв, перехиляючи­сь набакир, натякала про парубо­цьку вда­чу...


Iшов справдi парубок. На перший погляд - йому, мо­же, лiт до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тi­льки що висипався на верхнiй губi, де колись малося бу­ти вусам; на мов стесанiй борiдцi де-где поп'ялось тон­ке, як павутиння, волоссячко. Нiс невеличкий, тонкий, тро­хи загострений; темнi карi очi - теж гострi; лице дов­гообразе - козаче; нi високого, нi низького зросту, - тi­льки плечi ши­рокi, та груди високi... Оце й уся врода. Та­ких па­рубкiв ча­сто й густо можна зустрiти по наших ху­торах та селах. Одно тiльки в цього неабияке - дуже палкий по­гляд, би­стрий, як блискавка. Ним свiтилася якась не­зви­чай­на смi­ливiсть i духова мiць, разом з якоюсь хижою ту­гою...


Парубок плiвся повагом, позакладавши руки назад се­бе; позирав навкруги своїми блискучими очима; iнодi зу­пинявся й довго розглядав зелене нив'я. То знову йшов; то знов становився де-небудь на згiрку - i знов огля­дав поле. Ось перейшов i драний мiсточок посеред лук, на низинi, у балцi. Пiд ним ще не висохли веснянi ка­лю­жi - аж зацвiли, позеленiли: кумкають в них жаби рано й вечiр. От опи­нивсь на невеличкiм горбу по той бiк мi­сточка; став, обернувся лицем до його;глянув на рудку; пе­ревiв погляд на крайне жито. "Оже, тут кращi хлiба, нiж пiд селом, - подумав сам собi, - тут, мабуть, сильнiший дощ пройшов..." Знов повернувся, - i рушив далi.


Спустившись в долину, повернув з курного шляху на об­нiжок - i пiшов помiж зеленими житами. Ось пiдiйшов до однiєї ниви, нахилився, вирвав при самiм коренi пучок жи­та, глянув на його, далi глянув на ниву, - i лице засвiт­илось одрадою. "От де моя праця, - немов казали його очi, - не марно потрачена: вона зробила з мене чоловiка, хазяїна!.." Повертiвши в руках вирване жито, вiн скинув очима на другий бiк межi; знову глянув на свою ниву, на­че рiвняв двi ниви мiж собою, - i промовив вголос: "Бач... на нашому полi жито краще, нiж у дядька Кабанця: моє таке густе та гонке, а в його - ледве од землi одлiзло, - ни­зеньке, жовте, засмоктане..."


Не вспiв доказати останнього слова, - чує: недалеко, з-за жита, хтось спiває... Вiн притаїв дух; насторожив ушi, слу­ха... Голос тонкий, гнучкий, дзвiнкий, так i розходився на всi боки: то розлягався в високiм просторi; то слався по землi, по зелених житах; то замирав од далеки на по­лях розлогих; то вливався в душу якимсь несвiдомим ща­стям...


Парубок стояв, як зачарований. Йому здалося - вiн зро­ду не чув такого свiжого, гнучкого голосу. У його в очах засвiтилась одрада; лице прояснилося, наче хто збри­знув його свiжою водою; серце затiпалось немов хто доторкнув­ся до його... "Хто б це?" - подумав вiн, - та й пі­шов на го­лос.


Не встиг ступить десяти ступнiв, як пiсня стихла, - тi­льки одна луна її бринiла ще над головою у його. Ще сту­пiнь, ще... зашелестiло жито, заколихалося, немов у йо­му щось борсалось, билось... Ще хвилина - i з жита заманячи­ла дiвоча постать... Парубок став. Дiвчина, як перепелка, зня­лась - i помчалась вподовж ниви. Низенька, чор­нява, заквi­тчана польовими квiтками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, ви­со­ких, iнодi дуже неповоротких дiвчат. Маленька, кру­глень­ка, швид­ка й жвава, одягнена в зелене убрання, мiж ви­соким зеленим житом, - вона здавалася русалкою...


Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту по­льову царiвну, бо стояв, як укопаний, розтягши й без то­го довгообразе лице, широко розкривши здивованi очi...


Дiвчина одбiгла трохи i собi стала. Озирнулась, гля­нула на його веселими очима, усмiхнулась свiжим, моло­дим лич­ком. Тут її краще розглядiв парубок. Чорне куче­ряве волосся, заквiтчане польовими квiтками, чудовно ви­лося коло бiлого чолi; тоненькi пасма того чорного, аж полискув­аного хмелю спадали на бiле, рум'яне личко, як яб­лучко наливчате; очi оксамитовi, чорнi, - здається, сам огонь говорив ними... Двi чорнi брови, мов двi чорнi п'я­вки, повпивалися над очима, злегенька прикритими дов­гими густими вiями. Сама - невеличка, метка й жвава, з ве­селою усмiшкою на виду, вона так i вабила до себе. Зе­ле­на байова керсетка, з червоними мушками, червона в бу­кетах сдiдни­ця, на шиї дорогi коралi, хрести, золотi ду­ка­ти - усе га­рно пристало до хорошої дiвоцької вроди.


Вона стояла навпроти парубка, як намальована, - на­че манила своєю дивною красою. Не спускаючи з очей, вiн пiд­ходив до неї.


- Чого ти тут ходиш? - обiзвалась вона перша.


- А ти чого хлiб толочиш? - не зовсiм ласкаво одказав вiн.

1 2 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"