Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Серед степів, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Серед степів, Мирний"

143
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Серед степів" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Серед степів, Мирний - Читати Книгу (читати книги) 📘 Онлайн Українською Мовою 💙💛 Безкоштовно. Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

0
0
00

Мирний
Електронна книга українською мовою «Серед степів, Мирний» була написана автором - Мирний, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Серед степів, Мирний" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:





Присвячується моєму давньому спільни­кові І. Біли­кові




Доводилося вам їзди­ти пізньої вес­ни чи раннього літа по Ук­раїні? Міря­ли ви її безмірні шля­хи зе­ле­них та рівних степів, де ніщо не за­бо­ро­няє ва­шим очам виміря­ти їх і вздовж, і вшир, і впо­пе­рек, де одні тілько ви­сокі мо­ги­ли на­га­ду­ють вам про давнє жит­тя людське, про бої та чва­ри, хи­жацькі заміри та кри­ваві січі, де синє не­бо, поб­ра­тав­шись з ве­се­лою зем­лею, роз­гор­тає над нею своє бла­кит­не, безмірно-ви­со­ке, бе­зодньо-гли­бо­ке шат­ро; де то­не ваш пог­ляд у безк­рай­ому прос­торі, як і ва­ша ду­ша - у безмірній бе­зодні то­го світу та сяй­ва, синьої гли­би­ни та си­зо-про­зо­рої да­ле­чиз­ни?.. Як­що ва­шим очам до­во­ди­ло­ся хоч раз ба­чи­ти все те, то не за­бу­ти вам то­го довіку.


Ось ра­нок… Яс­ний та по­го­жий ра­нок після ко­рот­кої ночі. Зіроч­ки ку­дись зник­ли-пур­ну­ли у си­ню бе­зод­ню бла­кит­но­го не­ба; край йо­го го­рить-па­лає ро­же­вим ог­нем; чер­во­ну­ваті хвилі яс­но­го світу ми­го­тять се­ред тем­но­ти; по­над сте­пом віє її посліднє зітхан­ня; положисті бал­ки дріма­ють се­ред тем­ної тіні, а ви­сокі мо­ги­ли виб­лис­ку­ють срібною ро­сою; піднімається си­зий ту­ман і ле­ге­сеньким дим­ком, чіпля­ючись за рос­ли­ну, сте­леться по землі… Ти­хо, ніщо не шерх­не, ніщо не пис­не… Ось зра­зу шуг­ну­ло світом, на­че хто торк­нув го­ло­веш­ку, що, до­го­ря­ючи, тліла,- і си­зе по­лум'я віхтем зня­ло­ся вго­ру се­ред чер­во­но­го жа­ру. Вітрець ле­генький дих­нув; поб­ли­зу в траві за­сюр­чав ко­ник; десь да­ле­ко уда­рив пе­ре­пел, а там над шля­хом по­нес­лась-по­ли­ла­ся, на­че срібний дзвіно­чок, жай­во­рон­ко­ва пісня. Не­да­ле­ко від неї роз­ко­чується дру­га; пе­ре­пе­ли в траві роз­по­ча­ли пе­ре­гу­ку­ван­ня; ко­ни­ки один пе­ред дру­гим нав­пе­рей­ми сюр­ча­ли… Ру­шив­ся більший вітрець і пішов-по­хи­лив по траві, ко­тя­чи неп­римітну хви­лю, виг­ра­ючи срібною ро­сою… Ще над­да­ло свїту; ще раз ки­ну­ло з-за го­ри ро­же­вим ог­нем; край­не­ба, мов кар­ма­зи­ном вкри­те, ми­го­че, па­шить, мов ли­ченько со­ром'язли­вої дівчи­ни. Аж ось, здається, на­че хто прис­нув! З-за го­ри скак­ну­ла не­ве­лич­ка іскор­ка се­ред ро­же­во­го сяй­ва й дов­гою про­ме­няс­тою стрілою пе­ре­тя­ла увесь степ; ря­дом з нею сте­леться дру­га, а тре­тя мчиться навз­догінці… Ось цілий пук зняв­ся! цілий обе­ре­мок мчиться! І на да­ле­ко­му не­боск­лоні заг­рав-засвітив край іскрис­то­го ко­ла… Зраділа зем­ля: усміхну­лись ви­сокі мо­ги­ли срібною ро­сою; за­курілись по­ло­жисті до­ли­ни па­ху­чим ту­ма­ном; жай­во­рон­ки, як не пе­рер­вуться, ще­бе­чуть, пе­ре­пе­ли ха­вав­ка­ють та пад-падьомка­ють, а не­угавні ко­ни­ки за­ве­ли в траві та­ке сюр­чан­ня, аж у ву­хах ляс­ко­тить… Сон­це! Сон­це! се те­бе, довічний світе, стріча­ючи, вітає зем­ля… Геть собі все тем­не та зле, цур тобі, ли­хе та не­доб­ре! Про­ки­ну­лась світо­ва ма­ти, по­ка­за­ла нам ли­ченько крас­не!.. Слав її, пиш­ная зем­ле, мо­лись до неї, жи­вий світе! Мчи­ся їй на­зустріч, ти­хе­сенький вітре, і про­гор­тай, про­ди­май стеж­ки й доріжки, щоб на­ша ма­ти не за­по­ро­ши­ла до­ро­гої сукні!.. Співає кру­гом вас увесь світ, все жи­ве; і ва­ше сер­це, тріпа­ючись, як пташ­ка під сіткою, підспівує світові, б'є й дзво­нить у глу­ху дош­ку ва­шої груд­ни­ни. Яка то радість йо­го огор­тає, яке нес­тям­но-хо­ро­ше по­чу­ван­ня йо­го ко­ли­ше!.. Ва­ше тіло щи­пає привітний хо­ло­док, ваші очі ве­се­лить кра­са світо­вая, ва­шу ду­шу ча­рує йо­го щас­тя… Ви по­чу­ваєте, що ви - час­ти­на то­го світу, не­ве­лич­ка ця­точ­ка йо­го жи­во­го тіла, неп­римітний ку­то­чок йо­го безмірної душі. Йо­го му­ка - ва­ше ли­хо; йо­го радість - ва­ше щас­тя; йо­го втіха - ва­ша за­бав­ка. Ска­жи ж мені, ца­рю зем­ний - чо­ловіче, що твоє, а що світо­ве?


Мовчить цар землі: за­ча­ро­ва­ний світо­вою кра­сою, він на­че дрімає… Ось десь узяв­ся не­ве­лич­кий кібчик і, ви­го­ло­шу­ючи свою го­лод­ну пісню, ви­со­ко зняв­ся над ва­шою го­ло­вою. Се­ред про­зо­ро­го світу чорніє йо­го блис­ку­че пір'я, ши­ро­ко розп­рос­то­рені кри­ла лед­ве трем­тять у чис­то­му повітрі; здається, мов хто спус­тив йо­го на неп­римітній ни­точці з са­мо­го не­ба і дер­жить над зем­лею. Ваші очі уп'яли­ся в йо­го; ва­ше сер­це до­жи­дає, що далі бу­де… Ось щось злег­ка лус­ну­ло - на­че пе­рер­ва­ла­ся нит­ка, що при­дер­жу­ва­ла то­го кібчи­ка на од­но­му місці; злег­ка тріпну­ли­ся йо­го кри­ла - і кібчик опу­кою пус­тив­ся на зем­лю. Не встиг­ли ваші очі вслідку­ва­ти за тим, де він спус­титься, як він зно­ву зняв­ся вго­ру, дзьоба­ючи гост­рим но­сом не­ве­лич­ко­го ко­ни­ка. "Смерть… розбій!.." - тьохну­ло у ва­шо­му серпі. "Се­ред цієї кра­си світо­вої, де закльовується радість та щас­тя, де про­ки­дається лю­бов до всього, ли­ха смерть та розбій по­яви­лись!.. На­що то? За що?.."


Відразу по­му­ти­ла­ся у ва­ших очах кра­са світо­ва, ти­хая радість по­ча­ла зни­ка­ти, щось вас злег­ка вщип­ну­ло за сер­це; не болість, а якесь не­доб­ре по­чу­ван­ня ок­ри­ло ва­шу ду­шу…


- Якиме! По­ра зап­ря­га­ти! - ка­же­те ви своєму воз­ниці.


А Яким, ле­жа­чи під во­зом на ко­бе­няці, дрімає. Йо­го шап­ка на­су­ну­лась на зак­риті очі; йо­го га­ря­че тіло пес­тить і лос­ко­че ранішня про­хо­ло­да. Йо­му так гар­но, так смач­но світом дрімається. Він цілу ніч не спав, пог­ля­да­ючи на ко­ня, щоб той не зай­шов ку­ди да­ле­ко від во­за, де ви на па­хучій траві цілу нічку так смач­но спа­ли, під до­зо­ром ти­хої зо­ря­ної ночі.


- Якиме! - гу­каєте ви, звішу­ючись з во­за.


- Агов? - об­зи­вається Яким.


- Пора,- ка­жу,- зап­ря­га­ти.


Яким по­чу­хав­ся, цмок­нув, буцім про­мо­вив: "Хе-е, а не запріг би ти й сам?" - і, позіха­ючи, по­чав зво­ди­тись.


Ось кінь зап­ря­же­ний. Яким підсу­нув зе­ле­ну тра­ву в за­док, ви­мос­тив її там, щоб вам бу­ло доб­ре сидіти, сам скак­нув на го­лий по­луд­ра­бок і, підби­ра­ючи віжки, гук­нув:


- Ану, гнідко, спо­чив за ніч? Ру­шай далі, по­ки ра­но!


Гнідко струс­нув шку­рою, сіпнув і по­ва­гом пішов шля­хом, за­ки­да­ючи то на той, то на дру­гий бік го­ло­ву, щоб хоч по­ди­ви­ти­ся на те місце, де йо­му бу­ло так доб­ре - і паші до­волі, і спо­чин­ку чи­ма­ло.


Яким, вид­но, помітив гнідко­ву дум­ку й по­чав йо­го до­ко­ря­ти:


- А, не хо­чеш? Уги­наєшся?.. Не хотів і Яким ус­та­ва­ти, та, бач, збу­ди­ли… Но-о!


Ремінний батіг ляс­нув се­ред гнідко­вої спи­ни, вос­тав­ля­ючи на ній дов­гу сму­гу. Гнідко, мов опе­че­ний, ки­нувсь-стриб­нув і, фир­ка­ючи, пішов дрібною хо­дою.


- За що ти йо­го, Яки­ме, опе­ре­зав отак? Хай собі по­ва­гом тяг­не,- ка­же­те ви.


- А ко­ли ж йо­го підтюп­цем, як не ран­ком? - од­ка­зує не­лас­ка­во Яким.- По­ки хо­ло­док, хай тю­пав, бо як сон­це при­пе­че, то тоді й по­ва­гом важ­ко… Но! - гук­нув зно­ву Яким, смик­нув­ши сер­ди­то за віжки.


Гнідко ще дуж­че при­дав хо­ди. Зак­ла­ца­ли йо­го ко­пи­та об су­ху зем­лю, за­гу­ли ко­ле­са, ко­тя­чись по рівно­му шля­ху.


Той гуркіт і кла­цан­ня гу­дуть у вашій го­лові, од­зива­ються в спині. За ни­ми не чут­но ні не­угав­но­го сюр­чан­ня ко­ників, ні ве­се­ло­го ще­бе­тан­ня пта­шок, ні го­лод­но­го кіб'ячо­го гу­ку. Од­но без­пе­рес­тан­но: гур-гур-стук! гур-гур-стук!.. Яс­не со­неч­ко ви­ко­ти­лось геть з-за го­ри, об­дає своїм теп­лим промінням, а ле­генький на­суп­ро­ти вітер не­се з хо­лод­ком

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Серед степів, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Серед степів, Мирний"