Читати книгу - "Яку кару чоловік придумав вовкові, Народні"

Раз була єдна пара: муж і жона. Жона була дуже джанглива і все ся вадила із своїм ґаздою. На біду прийшов вовк і з'їв чотири вівці з кошари. Ґазда ся бояв жоні тото повісти, бо знав, ож, кедь повість, та підла буде його вечеря, айбо затаїти не мож було. І тако він смиренно каже своїй жоні: «Ай, жінко, не добре ся у нас стало». Жона звідать ся: «Што такоє?» — «Я би-м тобі повів, айбо ти будеш дуже сердита». Жона звідать: «Што тото? Што тото?» Тогди ґазда каже: «Та прийшов вовк у кошару і з'їв чотири вівці». Тогди жона зачне: «А бодай би-сь ся, ґаздо, був не скольчив, такий ти у мепе ґазда! Так то мені загородиш кошару! Готова праця пропадать!»

На то каже ґазда: «Цить, жоно, перебудемо ми тото; там шкода, де худоба». І тогди взявся, пішов до сусіди і позичив єдно залізо, із котрим вовки імають, і так підставив на тото місто, куди вовк зайшов, і лишив там на ніч.

Рано прийшов позирати і видить, ож вовк ся імив у залізо, і дуже ся зрадував, ож вовк ся імив. І так біжить ід жоні і каже: «Ой, жінко! Я би ти щось повів, айбо то не такоє, ги учора».— «Но што тото? До чорта ти все мені якіїсь новини приказуєш!» — «Ану ж, слухай, я вовка, котрий вівці поїв, імив!» — «Ци ціле?» — «Іди, позирай!»

Жона пішла, і видить вовка у залізі, і каже: «Хвала богу, што-сь го ймив. Тепер ци знаєш што? Тепер удумай таку кару, аби усе жив — аби ся усе мучив». Ґазда каже: «Та што би тото було? Кедь му їсти не дам, іздохне з голоду, скоро здохне. Кедь го бити буду — і так іздохне од битки». Тогди жона каже: «Што мені до того!.. Дам ти три дні, удумай таку кару, ге-м ти казала».

Ґазда пішов і думать, і думать. Дале так собі гадать: «Та ци треба більшу кару, ги моя!.. Удколи-м ся оженив, усе живу, але-м бідую. Та май ліпше буде, кедь я і вовка ужеию».

Тогди біжить ід жоні і каже: «Та уже кара на вовка готова! Нич не вчиню із ним, лем го уженю; буде жити і усе бідувати!»