Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Як зникнути повністю 📚 - Українською

Читати книгу - "Як зникнути повністю"

241
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Як зникнути повністю" автора Олег Шинкаренко. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Як зникнути повністю» була написана автором - Олег Шинкаренко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Як зникнути повністю" в соціальних мережах: 

Збірка оповідань Олега Шинкаренка “Як зникнути повністю” являє собою свідому деконструкцію суспільних стереотипів – як ідеологічних, так і поведінкових. Засобами фантастики та абсурду автор представляє цілу галерею невротичних, самотніх, смішно трагічних і трагічно смішних персонажів, за плечима яких відкривається цілий всесвіт безглуздя, в якому наша логіка – лише системна помилка. Книжка отримала літературну премію видавництва “Смолоскип”.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:

Ах, дiвчинко! Як не соромно! У вашому вiцi – i бухати!

О. Шинкаренко



Абсурд – твердження, що не має нiякого смислу в межах однiєї теоретичної системи, але може мати смисл в iншiй.

Якийсь фiлософський словник

Якось Маша i Вiтя з вiдомого старого радянського фiльму-казки раптом непомiтно виросли i зрозумiли, що Дiда Мороза в казковому лiсi знайти легше, нiж сенс у дрiб’язковiй повсякденностi власного життя. Система їхнього життя, як виявилось, мiстить якусь незбагненну помилку i тому легко руйнується, перетворюється на абсурдний, нiкому не потрiбний дiалог про незначуще. Олег Шинкаренко з неабияким письменницьким хистом, майже математичним розрахунком (може, iнженерна освiта дається взнаки?) i хитринкою в очах вiдбирає для своїх творiв саме такi системнi помилки, що дають змогу героям фетишизувати власну алогiчнiсть, ритуалiзувати власну байдужiсть i популяризувати власне ж таки божевiлля.

Життя, не втрачаючи фантастичностi чи навiть фантасмагорiйностi, перестає для персонажiв бути казкою, традицiйним романним середовищем iснування чи просто реальнiстю, а перетворюється на липкий i тягучий у своїй безвиходi абсурд, на заплутаний химерний сон, із якого можна перейти лише в точно такий самий сон, який врештi втрачає свої межi й перетворюється на справжнiй i основний закон iснування. I протягом читання збiрки потроху стає зрозумiло – таких системних помилок настiльки багато, що вони утворюють реальнiсть iншого порядку, в якiй будь-яке абсурдне твердження постає найбiльшим одкровенням, а ненормальнiсть – єдиним способом пристосування до системи.

Життя постiйно дурить персонажiв, як розумна Марiйка з однойменного оповiдання, зводячи їх лише з їм же подiбними особинами. Тому й виникає цiкавий феномен творiв Шинкаренка: хоча тексти переповненi розмовами й дiалогами (автор навмисне акцентує на посиленiй комунiкативностi своїх героїв), але все це словесне полотно очевидно розпадається на окремi взаємно непочутi монологи байдужих одне одному людей. Персонажi замкненi всерединi власної самотностi, наче в темнiй шафi чи в механiзмi пральної машини, звiдки будь-якi їхнi меседжi заздалегiдь приреченi на непочутiсть. I нiякий активний бунт проти такого життя принципово не можливий, нiякi змiни чи слова не дадуть вiдчуття справжностi чи значущостi, нiякого хепi-енду не буде:

– Василь Федоровичу, це ж ви якусь казку на-писали, чи що?

– Так, саме так. Маєте рацiю.

– То де ж там у вас добрi злих перемагають?

– Ет чого захотiли! То вони десь ТАМ перемагають…

I навiть якщо врештi персонаж, втомлений нав’язливими порожнiми й повторюваними деталями свого iснування, захоче приречено здатися на розтерзання системи (як, скажiмо, Марина з оповiдання пiд такою ж назвою), то загальна жага лiнчування абсурдно завершиться розмовами про незадоволенiсть успiхами дiтей у школi й розчиниться в черзi за рибою чи в найближчому пивбарi. I нiчого не змiниться. Тому й остаточна розв’язка – непритаманний елемент прози Олега Шинкаренка, оскiльки вона просто неможлива та, напевно, й непотрiбна; головне – це процес у його триваннi. Саме із цих причин, як на мене, у текстах цього автора майже нiхто не помирає остаточно, а залишається чи то привидом, чи то частиною якогось механiзму, чи залишається автором напередоднi: «Ось вже котрий тиждень вiн прикидає, як би це донести до рота ложку супу i при цьому не розплескати жодної краплi. I ще хоче винайти найлегший спосiб мандрувати у часi, використовуючи при цьому тiльки мильницю, консервний нiж та шворки вiд старих черевикiв. Але про що б вiн не розмiрковував – весь час приходить до висновку, що не пiзнiш як пiслязавтра необхiдно вкоротити собi вiку».

Вiдтак i сам персонаж пристосовується, стає невiд’ємною частиною загальної абсурдної системи, її носiєм i втiленням. Цим можна пояснити ще одну особливiсть оповiдань – маскараднiсть. Герой завжди розкривається перед читачем поступово, шар за шаром злушує із себе свої не те щоб несправжнi, а скорiше додатковi обличчя й сенси. Завдяки цьому створюється ефект нежиттєвостi дiйової особи, її певний схематизм та iлюзорнiсть справжностi взагалi. Персонажi постають такими собi симулякрами (недарма в одному з творiв з’являється персонаж саме з таким iм’ям) самих себе i людини взагалi. Досить часто вибiр тiєї чи iншої маски теж не залежить вiд людини:

– Але ти ж не вибираєш, ким бути – це тебе вибирають!

– Вибiр тут взагалi нi до чого! Просто iррацiональний свiт шляхом перетворення в художнi образи знаходить своє вираження в об’єктах рацiонального змiсту! Замiсть мене мiг би бути будь-який iнший персонаж у зовсiм iншiй ситуацiї, але методом порiвняльного зiставлення власник образних трансформацiй, або, iншими словами, художнiй актант, вирiшує, що в даному разі саме ця рацiональнiсть пасує для вираження, трансляцiї iррацiональної моделi!

Яскравими домiнантами збiрки також є її урбанiзм та технократизм – назви, незбагненнi технiчнi характеристики та особливостi будови найрiзноманiтнiших i найхимернiших приладiв чи технологiчних процесiв постiйно трапляються на сторiнках Шинкаренкових творiв, витiсняючи людину i створюючи враження штучностi всього оточення. Це пiдкреслюється також i найпоширенiшим мiсцем дiї – нетрями переходiв мiст-мегаполiсiв, таємними ходами в пивбарах i кафе, традицiйною обмеженiстю квартирного простору. Людина поступово губиться у всьому цьому i розчиняється. Тому й простий простiр (коридор, кiмната, сходи) долається надзвичайно важко, з якимись перешкодами, а географiчна вiдстань зникає як така – персонажевi легше поплисти на Землю Франца-Йосипа, полетiти до блакитної зiрки, подорожувати в часi й просторi за допомогою книги або проплавати в черевi риби, нiж знайти сiрники чи закрити дверi в кiмнатi.

Перша повноцiнна збiрка Олега Шинкаренка являє собою свiдому деконструкцiю суспiльного стереотипу – як iдеологiчного, так i поведiнкового. Засобами фантастики та абсурду автор представляє цiлу галерею невротичних, самотнiх, смiшно трагiчних i трагiчно смiшних персонажiв, за плечима яких вiдкривається цiлий всесвiт безглуздя, в якому наша логiка – лише системна помилка.

Юрiй Ганошенко

(Обличчя А ми бачимо, Б сидить до нас спиною).

А: От ви iнтелiгент. Це одразу видно!

Б: Це з чого ж видно?

А: А у вас обличчя iнтелiгентне!

Б: З чого ви взяли?

А: А я знаю, мене не надуриш!

Б: Як же це ви знаєте? Що, є якiсь ознаки?

А: Є, i вони менi вiдомi!

Б: А ось так?

А: Боже милосердний!

Б: Що ви тепер скажете?

А: (мовчить, мабуть, пойнятий жахом).

Б: Iнтелiгент я чи нi? Вiдповiдайте!

А: Нi, менi, звичайно, всякого побачити доводилось… Але як вам це вдається?

Б: Нiчого особливого. Я ще й от так можу!

А: Ох!.. (цензорський сигнал). Припинiть зараз же!

Б: I отак можу…

А: Ну, це вже нi на що не схоже. Навiщо вам це?

Б:

1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як зникнути повністю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як зникнути повністю"