Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Небезпечне літо, Янссон Туве 📚 - Українською

Читати книгу - "Небезпечне літо, Янссон Туве"

250
0
03.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Небезпечне літо" автора Янссон Туве. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Небезпечне літо, Янссон Туве» була написана автором - Янссон Туве, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Небезпечне літо, Янссон Туве" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 13
Перейти на сторінку:

Розділ перший

Про кораблик з кори та гору, що вивергає вогонь

Мама Мумі-троля сиділа на сходах на сонечку і майструвала з кори кораблика.

"Наскільки я пригадую, – міркувала вона, – галеас має два великі вітрила з боку корми і багато маленьких трикутних вітрил на носі".

Найважче було прилаштувати стерно, а найцікавіше – обладнувати трюм. Мумі-мама зробила крихітну ляду з кори, і коли прилаштувала її до люку в трюмі, вона ідеально допасувалася до отвору.

– Якщо буде шторм, вода не протече досередини, – мовила вона сама до себе, щасливо зітхаючи.

Поруч з нею на сходах сиділа, підтягнувши коліна до підборіддя, Доня Мюмлі і приглядалася до майстрування кораблика. Вона спостерігала, як Мумі-мама напинала штаги[6] і закріплювала їх шпильками з барвистими скляними голівками. На верхівках щогл замайоріли червоні вимпели.

– Кому це? – поцікавилася Доня Мюмлі, не відводячи захопленого погляду від кораблика.

– Мумі-тролеві, – відказала Мама, нишпорячи у скриньці для шитва за відповідним якірним ланцюжком.

– Не штовхайся! – долинув зсередини тоненький писк.

– Любонько, твоя маленька сестричка знову залізла до моєї скриньки, – дорікнула Мама Доні Мюмлі. – Так і до біди не далеко, ще поколеться голками…

– Мю! – грізним голосом покликала Доня Мюмлі, намагаючись видобути крихітку з вовняного клубка. – Вилазь негайно!

Але Маленька Мю навіть не подумала послухатися, навпаки, ще глибше заховалася в клубок і зовсім зникла з очей.

– Цілий клопіт, що вона така маленька, – забідкалася Доня Мюмлі. – Я ніколи не можу її знайти. Чи не зробили б ви й для неї кораблика? Вона могла би плавати у бочці з водою, а я знала би, принаймні, де її шукати.

Мумі-мама, сміючись, досягла зі своєї торбинки шматочок кори.

– Як гадаєш, витримає Маленьку Мю? – запитала вона.

– Аякже! Але доведеться ще змайструвати з кори крихітний рятувальний пояс для неї.

– Чи можна мені порізати клубок на нитки? – знову запищала зі скриньки Мю.

– Будь ласка, – погодилася Мумі-мама.

Мумі-мама милувалася своїм витвором, приглядаючись водночас, чи чогось не забула. Раптом на палубу кораблика, якого вона тримала у лапах, почала осідати чорна сажа.

– Фу, – Мама здула геть сажу, та відразу налетіли ще чорні пластівці й осіли їй на носі. У повітрі навколо кружляло клоччя сажі.

Мама Мумі-троля підвелася і важко зітхнула:

– Лишенько з тією вогненною горою.

– Вогненною горою? – жваво зацікавилася Маленька Мю і виткнула голівку з вовняного клубка.

– Так, тут поблизу є гора, яка віднедавна почала вивергати вогонь, – пояснила Мама. – І сажу. Вона дрімала ще з часу мого одруження. І це ж треба – прокинулася саме тоді, як я повісила випрану білизну! Тепер усе почорніє…

– Усе згорить дотла! – радісно загукала Маленька Мю. – І будинки, і садки, і забавки, і братчики та сестрички, і їхні забавки теж!

– Дурниці плетеш, – добродушно мовила Мама, змахнула з носа окрушину сажі і подалася на пошуки Мумі-троля.

Біля підніжжя пагорба, праворуч від того місця, де між деревами висів гамак Мумі-тата, є чималеньке болітце з прозоро-брунатною водою. Доня Мюмлі наполягає, що посередині воно бездонне. Може, й так. Береги болітця поросли лопухами з блискучими широкими листками, на яких відпочивали бабки та водяні павуки, а під самою поверхнею води ковзали з поважним виглядом довгоногі кузьки. Трохи глибше жовто виблискували очима жаби, інколи можна було помітити прудкі тіні їхніх загадкових родичів, що мешкали на самому дні, в намулі.

Мумі-троль лежав на своєму звичному місці (чи радше на одному зі своїх звичних місць), скрутившись калачиком у жовтаво-зеленому моху та обережно підібгавши під себе хвоста.

Насолоджуючись спокоєм, він замислено дивився на воду і прислухався до шарудіння крилець та сонного дзижчання бджіл.

"Кораблик призначається мені, – думав він. – Напевно мені… Мама завжди майструє першого літнього кораблика з кори для того, кого найбільше любить. Щоправда, іноді віддає його комусь іншому, щоб нікого не скривдити. Я собі задумаю: якщо отой водяний павук почимчикує на схід, шлюпки на кораблику не буде, а якщо на захід, кораблик матиме шлюпку, та таку маленьку, що у лапи боязко взяти…

Водяний павук поволі почовгав на схід, і очі Мумі-троля наповнилися слізьми.

Раптом трава зашелестіла, з-поміж її китичок з'явилася Мумі-мама.

– Привіт! – гукнула вона. – Я щось для тебе маю.

Вона обережно опустила кораблика на воду. Він гарно заколисався над власним відображенням і впевнено закружляв водоймою, ніби й не вперше пустився в плавання.

Мумі-троль одразу помітив, що Мама забула змайструвати шлюпку. Він вдячно потерся носом до маминого носа (йому здавалося, наче торкається білого оксамиту):

– Це найгарніший з усіх твоїх корабликів!

Мама і синок сиділи поряд у моху й спостерігали, як галеас гордовито поплив під вітрилами, перетнув болітце і пристав до листка над водою.

Здалеку, від будинку, долинав голос Доні Мюмлі, яка кликала свою меншу сестричку:

– Мю! Мю! Нечемне дитя! Мю-ю-ю! Ти ще прийдеш додому, я тобі намну боки!

– Знову десь заховалася, – озвався Мумі-троль. – Пригадуєш, як ми одного разу знайшли її у твоїй торбинці?

Мама кивнула головою. Вона схилилася над водою і розглядала дно.

– Там щось блищить, – мовила врешті.

– Золотий браслет, твій або Хропсі… – відгукнувся Мумі-троль. – Під водою вони такі гарні на вигляд. Чудова ідея, правда?

– Дуже добре придумав! – погодилася Мама. – Відтепер ми завжди зберігатимемо свої прикраси у брунатній воді. Там вони видаються набагато гарнішими.

На східцях будиночка Мумі-тролів стояла Доня Мюмлі і репетувала так, що аж захрипла. Маленька Мю принишкла у котрійсь зі своїх численних схованок і тихцем хихотіла – її сестриця добре знала про це.

"Вона виманює мене солодкими обіцянками, – думала собі Мю, – а коли я знайдуся, натовче мені боки!"

– Послухай, Мюмлечко! – озвався з крісла-гойдалки Мумі-тато. – Якщо ти так горлатимеш, вона ніколи не прийде.

– Я кричу лише заради заспокоєння власного сумління, – поважним тоном пояснила Доня. – Коли мама від'їжджала, вона сказала: "Залишаю крихітку під твою опіку! Нікому, окрім тебе, не під силу її виховати!" Що ж до мене, то ця кузька не цікавила мене від самого свого народження…

– Тоді все зрозуміло, – мовив Тато. – Кричи собі, скільки влізе, якщо це тебе заспокоїть.

Він взяв зі столу шматочок кексу, крадькома озирнувся на всі боки і вмокнув його у глечик з вершками. Сніданок було накрито для п'ятьох, шоста тарілочка стояла під столом, бо Доня Мюмлі наполягала, що там їй за– тишніше. Тарілочка Мю була, звичайно, така крихітна, що ховалася у затінку вази з квітами посеред столу.

З саду прибігла, засапавшись, Мама Мумі-троля.

– Не хвилюйся, любонько, – лагідно озвався тато. – Ми поснідали у комірчині з продуктовими запасами.

Мама віддихалася і щойно тоді помітила, що скатертина геть закіптявіла.

– Ой-ой-ой, – забідкалася вона. – Ну й спека! І стільки сажі навколо. Яке ж прикре оце сусідство з вогняною горою…

– Якби гора знаходилася трохи ближче, можна було б, принаймні, зробити собі прес-пап'є зі справжньої лави, – мрійливо мовив сам до себе Тато.

Дійсно, було спекотно.

Мумі-троль усе ще лежав на березі болітця, задивившись на небо, зовсім біле, ніби посріблене. З-над моря до нього долинали перегуки морського птаства.

"У повітрі пахне грозою", – сонно подумав Мумі-троль, підводячись з моху.

Щоразу, коли заповідалася зміна погоди, западали сутінки і дивно мінялося освітлення, він починав тужити за Нюхмумриком.

Нюхмумрик був його найліпшим другом. Ясна річ, Хропся йому також страшенно подобалася, але ж приязнь з дівчинкою – це щось зовсім інше.

Нюхмумрик мав спокійну вдачу, неймовірно багато знав, але не хизувався тим. Лише інколи розповідав про свої мандри, і тоді Мумі-троль відчував таку гордість, ніби друг посвятив його у лицарі таємного ордену. Коли випадав перший сніг, Мумі-троль разом з усіма мешканцями Долини Мумі-тролів вкладався до зимового сну. А Нюхмумрик мандрував на південь і з'являвся лише навесні.

Цієї весни він не повернувся.

Мумі-троль почав його чекати, як тільки завесніло і він прокинувся, але нікому цього не казав. Коли ж над Долиною пролетіли, повертаючись до домівок, перелітні птахи, а сніг розтанув навіть на північних схилах, він занепокоївся. Нюхмумрик ще ніколи не затримувався так надовго. Настало літо, місце біля річки, де Нюхмумрик напинав намет, заросло травою, ніби ніхто й ніколи там не жив.

Мумі-троль усе ще чекав, але вже не так нетерпляче, радше з відчуттям докору та втоми.

Якось Хропся заговорила про Нюхмумрика за обіднім столом.

– Щось Нюхмумрик спізнюється цього року, – мовила вона.

– Хтозна, чи повернеться, – докинула Доня Мюмлі.

– Може, його Мара зжерла! – заплескала в долоні Маленька Мю. – Або впав до якоїсь розколини, і з нього зробилася паляниця!

– Цить! – квапно урвала крихітку Мумі-мама. – Нюхмумрик завжди зуміє дати собі раду!

"Хтозна, може й справді щось трапилося, – міркував невесело Мумі-троль, бредучи понад річкою. – Є ж на світі мари та поліцейські. І провалля, у які можна зірватися. Цілком можливо замерзнути, злетіти в повітря, втопитися у морі чи вдавитися кісточкою. У великому світі чигає безліч небезпек. І нікого не цікавить, хто чим захоплюється чи чого боїться. Чимчикує собі просторами Нюхмумрик у своєму старому зеленому капелюсі… А ще ж існують паркові сторожі, його закляті вороги. Дуже-дуже небезпечні вороги…

Мумі-троль зупинився біля містка і понуро задивився униз на воду. Раптом чиясь лапа легко торкнулася його плеча. Мумі-троль аж підскочив від радості, миттю обернувшись.

– А, це ти… – розчаровано мовив він.

– Мені так сумно, – благально глянула на нього з-під гривки Хропся.

Її вушка прикрашав вінок з фіалок. Вона увесь ранок нудилася.

Мумі-троль розсіяно буркнув щось ввічливе.

– Пограємося? – запропонувала Хропся. – Уявімо, ніби я чарівна красуня, а ти мене викрадаєш…

– Я щось не маю настрою, – пробурмотів Мумі-троль.

Вушка у Хропусі сумно опали. Мумі-троль вибачливо потерся до неї мордочкою.

– Навіщо уявляти, – сказав він. – Ти й так найвродливіша хропся з усіх хропусів. А викраду я тебе завтра, гаразд?

Червневий день пригасав, посутеніло. Але прохолодніше не стало.

У сухому пекучому повітрі клоччям кружляла сажа.

1 2 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпечне літо, Янссон Туве», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небезпечне літо, Янссон Туве"